Постанова № 33735690, 31.07.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 р. Справа № 804/9634/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луніної О.С.

при секретарі судового засідання Бойченко К.Ю.

за участю:

представника позивача Алєксєєнко А.І.

представника відповідача Водопенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПАК» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПАК» (далі - ТОВ «ЄВРОПАК») звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 року №0001252220 форми «Р», винесене Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська) на підставі акта від 05.06.2013 року №1390/22.2-11/309276 ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська;

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 року №0001262220 форми «Р», винесене ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська на підставі акта від 05.06.2013 року №1390/22.2-11/309276 ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «ЄВРОПАК» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на прибуток та податку на додану вартсітсь по взаємовідносинам з ПП «Транс-Атлантік-Сервіс» за квітень 2012 року, липень-серпень 2012 року, ТОВ «Дідактика» за квітень, червень 2012 року та ТОВ «Лігран» за квітень 2012 року, червень-серпень 2012 року, які відображені в акті від 05.06.2013 року №1390/22.2-11/309276, є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Додатково надав суду письмові пояснення від 04.07.2013 року №04/07/13-01, відповідно до яких пояснив, що копію наказу від 29.05.2013 року №454 та повідомлення від 31.05.2013 року №43 про дату початку і місце проведення невиїзної перевірки направлено на адресу підприємства 31.05.2013 року, хоча перевірку фактично проведено 30.05.2013 року.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, надав письмові заперечення проти адміністративного позову від 31.07.2013 року.

Відповідно до змісту поданих заперечень представник податкової інспекції в обґрунтування своєї позиції посилається на те, що діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, а відтак оспорювані податкові повідомлення-рішення, є правомірними та підлягають, на думку відповідача, виконанню відповідно до вимог чинного законодавства.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.05.2013 року ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «ЄВРОПАК».

За результатами перевірки податковою інспекцією складено акт перевірки від 05.06.2013 року №1390/22.2-11/309276 про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ЄВРОПАК» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на прибуток та податку на додану вартсітсь по взаємовідносинам з ПП «Транс-Атлантік Сервіс» за квітень 2012 року, липень-серпень 2012 року, ТОВ «Дідактика» за квітень, червень 2012 року та ТОВ «Лігран» за квітень 2012 року, червень-серпень 2012 року (далі - акт перевірки).

Відповідно до висновків акту перевірки ДПІ ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська виявлено порушення ТОВ «ЄВРОПАК»:

1. ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст..216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ЄВРОПАК» з ПП «Транс-Атлантік Сервіс» за квітень 2012 року, липень-серпень 2012 року, ТОВ «Дідактика» за квітень, червень 2012 року та ТОВ «Лігран» за квітень 2012 року, червень-серпень 2012 року.

Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. У зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемні правочини є недійсними в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток.

2. пункту 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, у загальній сумі 226207 грн., у тому числі за квітень 2012 року у сумі 116122 грн., червень 2012 року у сумі 16052 грн., липень 2012 року у сумі 78456 грн., серпень 2012 року у сумі 15576 грн., за наслідками допущених порушень податкового законодавства ,які відображено в п.3.2.2 розділу 3 акта перевірки.

3. підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, у загальній сумі 522536 грн., у тому числі за 2 квартал 2012 року у сумі 305322 грн., 3 квартал 2012 року у сумі 217214 грн. за наслідками допущених порушень податкового законодавства ,які відображено в п.3.1.1-3.1.2 розділу 3 акта перевірки.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 26.06.2013 року №0001252220, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «ЄВРОПАК» з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 783804 грн., у тому числі за основним платежем на суму 522536 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 261268 грн.

- від 26.06.2013 року №0001262220, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «ЄВРОПАК» з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 339309 грн., у тому числі за основним платежем на суму 226206 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 113103 грн.

Проаналізувавши порядок здійснення перевірки контролюючим органом, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01 січня 2011 року врегульовано положеннями Податкового кодексу України (п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України).

Згідно ст. 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Згідно п. 75.2 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно п. 79.2, 79.3 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Судом встановлено та матеріалами справи, а саме актом перевірки (аркуш 1), підтверджено, що позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «ЄВРОПАК» проведена «на підставі наказу від 29.05.2013 року №454 та згідно п.п. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України».

В акті перевірки також зазначено, що «копію наказу від 29.05.2013 року №454 направлено 30.05.2013 року засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу ТОВ «ЄВРОПАК».

Разом з цим, в матеріалах справи міститься надана позивачем копія повідомлення від 31.05.2013 року №43, яким ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська повідомляє ТОВ «ЄВРОПАК» про проведення перевірки з 01.06.2013 року.

Проаналізувавши наведені норми права та обставини справи, суд зазначає, що відповідач в порушення п. 79. 1 ст.79, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України не довів наявності підстав для проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, а саме не надав належним чином завіреної копії обов'язкового письмового запиту про надання ТОВ «ЄВРОПАК» пояснень та їх документальних підтверджень про факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Крім того, наведеними вище матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем порядку повідомлення суб'єкта господарювання про проведення щодо нього перевірки. При цьому суд критично ставиться до позиції відповідача про виконання ним вимог щодо повідомлення ТОВ «ЄВРОПАК» про проведення перевірки до початку самої перевірки, оскільки докази на підтвердження цієї обставини представником відповідача в судовому засіданні не надані, а в матеріалах справи відсутні. Натомість з наданої позивачем копії конверту, отриманого ТОВ «ЄВРОПАК» разом із зазначеним повідомленням та наказом на перевірку, вбачається, що відповідно до штемпеля відділення поштового зв'язку, останнім отримано конверт для направлення за адресою 31.05.2013 року

Разом з цим, судом не береться до уваги наявність запису в акті перевірки на аркуші 1 про направлення копії наказу від 29.05.2013 року №454 на адресу ТОВ «ЄВРОПАК» 30.05.2013 року, оскільки із зазначеного запису неможливо встановити, чи направлено такий наказ до початку перевірки чи після, та відповідно неможливо підтвердити факт виконання відповідачем передбаченого п. 79.2 статті 79 Податкового кодексу України обов'язку про початок проведення перевірки за умови надіслання платнику податків копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Вирішуючи правомірність визначеного податковою інспекцією ТОВ «ЄВРОПАК» грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, суд з метою з'ясування обставин реальності вчинення господарських операцій вважає за необхідне ретельно перевірити доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в акті перевірки, або встановити наявність чи відсутність інших доказів.

В акті перевірки від 05.06.2013 року №1390/22.2-11/309276 відповідачем зроблено висновок про не спрямованість правочинів укладених між позивачем та ПП «Транс-Атлантік Сервіс», ТОВ «Дідактика» та ТОВ «Лігран» на настання реальних наслідків, у зв'язку з тим, що позивачем надано товарно-транспортні та видаткові накладні, заповнені з порушенням вимог чинного законодавства, що не підтверджує факт транспортування та отримання товарів по операціям між контрагентами. Крім того, ПП «Транс-Атлантік Сервіс», ТОВ «Дідактика» та ТОВ «Лігран» не мали необхідних умов для здійснення господарських операцій, у них відсутні відповідні основні фонди, трудові ресурси, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Також в акті перевірки є посилання як на доказ не реальності здійснення господарських операцій на акт документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Транс-Атлантік Сервіс» від 21.12.2012 року №7204/224/3269/32694389, акт документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Дідактика» від 21.12.2012 року №7209/22-4/34735238 та акт документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Лігран» від 28.12.2012 року №7250/224/34656476, надані ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська.

Суд не погоджується з висновками відповідача, зробленими в акті перевірки від 05.06.2013 року №1390/22.2-11/309276 щодо нереальності здійснення господарських операцій у відповідності із правочинами, укладеними між позивачем та ПП «Транс-Атлантік Сервіс», ТОВ «Дідактика» та ТОВ «Лігран» у зв'язку з наступним.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення реальності господарської операції повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

3. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум понесених витрат.

4. Встановлення факту понесення витрат платником податку.

Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Також у вищевказаному листі Вищого адміністративного суду України зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінюватися, при дослідженні факту здійснення господарської операції, повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Тому посилання відповідача на акти перевірок третіх осіб, які мали взаємовідносини із ПП «Транс-Атлантік Сервіс», ТОВ «Дідактика» та ТОВ «Лігран» не можуть слугувати прямим обґрунтуванням позиції відповідача.

Суд також звертає увагу, що під час судового розгляду справи позивачем доведено наявність фізичних, технічних та технологічних можливостеї ТОВ «ЄВРОПАК» для вчинення правочинів з ПП «Транс-Атлантік Сервіс», ТОВ «Дідактика» та ТОВ «Лігран», що становлять зміст господарської операції. Зазначені обставини підтверджуються первинною документацією ТОВ «ЄВРОПАК» (зокрема, договором оренди нежитлового приміщення №012-А від 27.12.2010 року), яка була надана представником позивача та міститься в матеріалах справи.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в обґрунтування своєї позиції відповідач в акті перевірки посилається на відсутність у постачальників позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності автотранспортних засобів, основних фондів (об'єкти нерухомості, обладнання), складських приміщень та земельних ділянок в оренді чи на праві власності. Підставою для таких висновків слугувала лише податкова звітність цих підприємств.

На думку суду, подана до податкового органу податкова звітність не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Отже, судом підлягає дослідженню факт реальності господарської операції між позивачем та ПП «Транс-Атлантік Сервіс», ТОВ «Дідактика» та ТОВ «Лігран».

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (покупець) та ПП «Транс-Атлантік Сервіс» (ЄДРПОУ 32694389) (продавець) укладено договір від 02.04.2012 року №0204/02, за умовами якого продавець поставляє, а покупець приймає товар.

Факт поставки товарно-матеріальних цінностей підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, а саме: № 20 від 02.04.2012 року на загальну суму 56524,8 грн., в т.ч. ПДВ 9420,8 грн.: № 355 від 06.04.2012 року на загальну суму 56524,8 грн., в т.ч. ПДВ 9420,8 грн.; №482 від 09.04.2012 року на загальну суму 56524,8 грн., в т.ч. ПДВ 9420.8 грн.; № 789 від 13.04.2012 року на загальну суму 56524,8 грн., в т.ч. ПДВ 9420,8 грн.; № 1597 від 26.04.2012 року на загальну суму 47923.2 грн., в т.ч. ПДВ 7987,2 грн.; № 564 від 13.07.2012 року на загальну суму 4656,96 грн., в т.ч. ПДВ 776,16 грн.; № 668 від 16.07.2012 року на загальну суму 1508,16 грн., в т.ч. ПДВ 251,36 грн.; № 969 від 23.07.2012 року на загальну суму 360000 грн., в т.ч. ПДВ 60000 грн.;; №15 від 01.08.2012 року на загальну суму 64232,16 грн., в т.ч. ПДВ 10705.36 грн.; № 1191 від 27.08.2012 року на загальну суму 16261,92 грн. в т.ч. ПДВ 2710,32 грн. - усього разом 720681.6 грн. в Т. ч. ПДВ 120113.6 грн., які додані до матеріалів справи та описані в акті перевірки.

ПП «Транс-Атлантік Сервіс» виписало позивачу податкові накладні: № 20 від 02.04.2012 року на загальну суму 56524,8 грн., в т.ч. ПДВ 9420,8 грн.: № 355 від 06.04.2012 року на загальну суму 56524,8 грн., в т.ч. ПДВ 9420,8 грн.; №482 від 09.04.2012 року на загальну суму 56524,8 грн., в т.ч. ПДВ 9420.8 грн.; № 789 від 13.04.2012 року на загальну суму 56524,8 грн., в т.ч. ПДВ 9420,8 грн.; № 1597 від 26.04.2012 року на загальну суму 47923.2 грн., в т.ч. ПДВ 7987,2 грн.; № 564 від 13.07.2012 року на загальну суму 4656,96 грн., в т.ч. ПДВ 776,16 грн.; № 668 від 16.07.2012 року на загальну суму 1508,16 грн., в т.ч. ПДВ 251,36 грн.; № 969 від 23.07.2012 року на загальну суму 360000 грн., в т.ч. ПДВ 60000 грн.;; №15 від 01.08.2012 року на загальну суму 64232,16 грн., в т.ч. ПДВ 10705.36 грн.; № 1191 від 27.08.2012 року на загальну суму 16261,92 грн. в т.ч. ПДВ 2710,32 грн. - усього разом 720681.6 грн. в Т. ч. ПДВ 120113.6 грн.

Позивач оплатив отримані товарно-матеріальні цінності від ПП «Транс-Атлантік Сервіс», що підтверджується копіями платіжних доручень, які знаходяться у матеріалах справи, а саме:

1. Платіжне доручення № 378 від 17.05.2012 року про сплату на суму 19 218.00грн.

2. Платіжне доручення № 396 від 24.05.2012 року про сплату на суму 254 804,40 грн.

3. Платіжне доручення №65] від 02.08.2012 року про сплату на суму] 4 646,00 грн.

4. Платіжне доручення №684 від 09.08.2012 року про сплату на суму 100 000,00 грн.

5. ПлатіЖllе доручення № 696 від 13.08.2012 року про сплату на суму 2 569,00 грн.

6. Платіжне доручення № 715 від 03.09.2012 року про сплату на суму 16 261,92 грн.

7. Платіжне доручення № 733 від 04.09.2012 року про сплату на суму 229 444,20 грн.

8. Платіжне доручення № 802 від 20.09.2012 року про сплату на суму 83 7З8,08 грн.

Сторонами не оспорюється той факт, що ПП «Транс-Атлантік Сервіс» під час фінансово-господарських взаємовідносин з позивачем був зареєстрований в якості юридичної особи.

Судом встановлено, що товар придбаний позивачем у ПП «Транс-Атлантік Сервіс» використовувався у господарській діяльності позивача, оскільки товар, а саме бобіни поліпропілену jumbo 40 micx використовувались для подальшого виробництва позивачем скочу з різними характеристиками, що також не заперечується відповідачем та підтверджується даними вказаними в акті перевірки.

Щодо тверджень відповідача про те, що ТОВ «ЄВРОПАК» надано товарно-транспортні та видаткові накладні, заповнені з порушенням вимог чинного законодавства, що не підтверджує факт транспортування та отримання товарів по операціям між контрагентами, то суд зазначає, що відповідачем не конкретизовано, які саме норми законодавства відповідач вважає порушеними.

У судовому засіданні представник відповідача з цього питання пояснив, що порушення щодо заповнення наданих підприємством товарно-транспортних накладних відсутні, а при заповненні видаткових накладних не зазначено такого обов'язкового реквізиту первинного документа, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що є порушенням п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV.

Разом з тим, представник відповідача не зміг пояснити суду, які саме видаткові накладні та яким підприємством оформлені з порушенням зазначеної норми права.

Дослідивши наявні в матеріалах справи видаткові накладні, судом встановлено, що вони містять особисті підписи уповноважених сторонами договорів осіб та закріплені печатками підприємств.

Крім того, у відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач не довів належними засобами доказування, що правочин укладений позивачем з ПП «Транс-Атлантік Сервіс» реалізовувався без мети настання реальних наслідків, а тому відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що ТОВ «ЄВРОПАК» неправомірно віднесено суму 600568 грн. в тому числі за 2 квартал 2012 року на суму 228352 грн., за 3 квартал 2012 року на суму 372216 грн. по придбанню бобін поліпропілену jumbo 40 micx від ПП «Транс-Атлантік Сервіс» до валових витрат.

Також, зважаючи на факт встановлення реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Транс-Атлантік Сервіс», відповідач не довів належними засобами доказування факт порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, щодо неправомірного віднесення до складу податкового кредиту суми по податковим накладним, які виписані ПП «Транс-Атлантік Сервіс» на загальну суму 120114 грн., в тому числі за квітень 2012 року на суму 45670 грн., липень 2012 року на суму 61028 грн., за серпень 2012 року на суму 13416 грн.

Також судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Дідактика» (ЄДРПОУ 34735238) (продавець) укладено договір від 02.04.2012 року №0204/03, за умовами якого продавець поставляє, а покупець приймає товар.

Факт поставки товарно-матеріальних цінностей підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, а саме: № 122 від 08.06.2012 року на загальну суму 40760,4 грн., в т.ч. ПДВ 6793,4 грн.; №587 від 06.04.20]2 року на загальну суму 51609,6 грн. в т.ч. ПДВ 8601,6 грн.; № 533 від 21.04.2012 року на загальну суму 56524,8 грн., в т.ч. ПДВ 9420,8 грн.; № 246 від 10.04.2012 року на загальну суму 56524,8 грн., в т.ч. ПДВ 9420,8 грн.; № 474 від 19.04.2012 року на загальну суму 51609.6 грн., в т,ч. ПДВ 8601.6 грн.; № 389 від 16.04.2012 року на загальну суму 51609,6 грн., в т.ч. ПДВ 8601,6 грн.; № 340 від 13.04.2012 року на загальну суму 51609.6 грн., в т.ч. ПДВ 8601,6 грн. - усього разом 360248,4 грн. в т. ч. ПДВ 60041,4 грн., які додані до матеріалів справи та описані в акті перевірки.

ТОВ «Дідактика» виписало позивачу податкові накладні: № 122 від 08.06.2012 року на загальну суму 40760,4 грн., в т.ч. ПДВ 6793,4 грн.; №587 від 06.04.20]2 року на загальну суму 51609,6 грн. в т.ч. ПДВ 8601,6 грн.; № 533 від 21.04.2012 року на загальну суму 56524,8 грн., в т.ч. ПДВ 9420,8 грн.; № 246 від 10.04.2012 року на загальну суму 56524,8 грн., в т.ч. ПДВ 9420,8 грн.; № 474 від 19.04.2012 року на загальну суму 51609.6 грн., в т,ч. ПДВ 8601.6 грн.; № 389 від 16.04.2012 року на загальну суму 51609,6 грн., в т.ч. ПДВ 8601,6 грн.; № 340 від 13.04.2012 року на загальну суму 51609.6 грн., в т.ч. ПДВ 8601,6 грн. - усього разом 360248,4 грн. в т. ч. ПДВ 60041,4 грн.

Позивач оплатив отримані товарно-матеріальні цінності від ТОВ «Дідактика», що підтверджується копіями платіжних доручень, які знаходяться у матеріалах справи, а саме:

1. Платіжне доручення № 376 від 17.05.12 на СУМу 12 780,00 грн.

2. Платіжне доручення №377 від 17.05,12 на суму 156 708.00 грн.

3. Платіжне доручення № 415 від 30.05.12 на суму 150000.00 грн.

4. Платіжне доручення № 558 від 07.07.12 на суму 1 630,00 грн.

5. Платіжне доручення № 564 від 10.07.] 2 на суму 39 130,00 грн..

Сторонами не оспорюється той факт, що ТОВ «Дідактика» під час фінансово-господарських взаємовідносин з позивачем було зареєстроване в якості юридичної особи.

Судом встановлено, що товар придбаний позивачем у ТОВ «Дідактика» використовувався у господарській діяльності позивача, оскільки товар, а саме бобіни поліпропілену jumbo 40 micx, jumbo 45 micx, втулка для машин, гільза картонна використовувались для подальшого виробництва позивачем скочу з різними характеристиками, що також підтверджується доданими до матеріалів справи договорами, даними, вказаними в акті перевірки, та не заперечується відповідачем.

Твердження відповідача про те, що ТОВ «ЄВРОПАК» надано товарно-транспортні та видаткові накладні, заповнені з порушенням вимог чинного законодавства, що не підтверджує факт транспортування та отримання товарів по операціям між контрагентами, судом не беруться до уваги з огляду на викладені вище обставини.

Крім того, дослідивши наявні в матеріалах справи видаткові накладні, судом встановлено, що вони містять всі обов'язкові реквізити, передбачені чинним законодавством України.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач не довів належними засобами доказування, що правочин укладений позивачем з ТОВ «Дідактика» реалізовувався без мети настання реальних наслідків, а тому відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що ТОВ «ЄВРОПАК» неправомірно сформовано валові витрати у 2 кварталі 2012 року на суму 300207 грн.

Також, зважаючи на факт встановлення реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Дідактика», відповідач не довів належними засобами доказування факт порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України щодо неправомірного віднесення до складу податкового кредиту суми по податковим накладним, які виписані ТОВ «Дідактика» на загальну суму 60041 грн., в тому числі за квітень 2012 року на суму 53248 грн., червень 2012 року на суму 6793 грн.

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено також, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Лігран» (ЄДРПОУ 34656478) (продавець) укладено договір від 02.04.2012 року №0204/03, за умовами якого продавець поставляє, а покупець приймає товар.

Факт поставки товарно-матеріальних цінностей підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, а саме: № 361 від 06.04.2012 року на загальну суму 51609,6 грн., в т.ч. ПДВ 8601,6 грн.; № 1496 від 28.04.2012 року на загальну суму 51609,6 грн., в т.ч. ПДВ 8601,6 грн.; № 96 від 01.06.2012 року на загальну суму 55554 грн., в т.ч.. ПДВ 9259 грн.; № 115 від 02.07.2012 року на загальну суму 56574 грн., в т.ч. ПДВ 9429 грн.; № 927 від 16.07.2012 року на загальну суму 48000 грн., в т.ч. ПДВ 8000 грн.; №70 від 01.08.2012 року на загальну суму 12960 грн. в т.ч.. ПДВ 2160 грн. - усього разом 276307,2 грн., в т. ч. ПДВ 46051,2 грн., які додані до матеріалів справи та описані в акті перевірки.

ТОВ «Лігран» виписало позивачу податкові накладні: № 361 від 06.04.2012 року на загальну суму 51609,6 грн., в т.ч. ПДВ 8601,6 грн.; № 1496 від 28.04.2012 року на загальну суму 51609,6 грн., в т.ч. ПДВ 8601,6 грн.; № 96 від 01.06.2012 року на загальну суму 55554 грн., в т.ч.. ПДВ 9259 грн.; № 115 від 02.07.2012 року на загальну суму 56574 грн., в т.ч. ПДВ 9429 грн.; № 927 від 16.07.2012 року на загальну суму 48000 грн., в т.ч. ПДВ 8000 грн.; №70 від 01.08.2012 року на загальну суму 12960 грн. в т.ч.. ПДВ 2160 грн. - усього разом 276307,2 грн., в т. ч. ПДВ 46051,2 грн.

Позивач оплатив отримані товарно-матеріальні цінності від ТОВ «Лігран», що підтверджується копіями платіжних доручень, які знаходяться у матеріалах справи, а саме:

1. Платіжне доручення № 349 від 11.05.12 на суму 103 219,20 грн.

2. Платіжне доручення № 557 від 07.07.12 на суму 2 222,00грн.

3. Платіжне доручення № 563 від 10.07.12 на суму 53332,00грн.

4. Платіжне доручення № 669 від 07.08.12 на суму 4 18З.00 грн.

5. Платіжне доручення № 678 від 09.08.12 на суму 100 391.00 грн.

6. Платіжне доручення № 742 від 06.09.12 на суму 12960.00 грн.

Сторонами не оспорюється той факт, що ТОВ «Лігран» під час фінансово-господарських взаємовідносин з позивачем було зареєстроване в якості юридичної особи.

Судом встановлено, що товар придбаний позивачем у ТОВ «Лігран» використовувався у господарській діяльності позивача, оскільки товар, а саме бобіни поліпропілену jumbo 40 micx, jumbo 45 micx, втулка для машин, гільза картонна, піддон дерев'яний використовувались для подальшого виробництва та реалізації позивачем скочу з різними характеристиками, що також підтверджується доданими до матеріалів справи договорами, даними, вказаними в акті перевірки, та не заперечується відповідачем.

Твердження відповідача про те, що ТОВ «ЄВРОПАК» надано товарно-транспортні та видаткові накладні, заповнені з порушенням вимог чинного законодавства, що не підтверджує факт транспортування та отримання товарів по операціям між контрагентами, судом не беруться до уваги з огляду на викладені вище обставини.

Крім того, дослідивши наявні в матеріалах справи видаткові накладні, судом встановлено, що вони містять всі обов'язкові реквізити, передбачені чинним законодавством України.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач не довів належними засобами доказування, що правочин укладений позивачем з ТОВ «Лігран» реалізовувався без мети настання реальних наслідків, а тому відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що ТОВ «ЄВРОПАК» неправомірно сформовано валові витрати на сзагальну суму 230256 грн., у тому числі за 2 кварталі 2012 року на суму 132311 грн. та за 3 квартал 2012 року на суму 2794 грн.

Також, зважаючи на факт встановлення реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лігран», відповідач не довів належними засобами доказування факт порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України щодо неправомірного віднесення до складу податкового кредиту суми по податковим накладним, які виписані ТОВ «Лігран» на загальну суму 46051 грн., в тому числі за квітень 2012 року на суму 17203 грн., червень 2012 року на суму 9259 грн., липень 2012 року на суму 17429 гн., серпень 2012 року на суму 2160 грн.

Податковим органом в акті зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених між позивачем та контрагентами. Проте, на думку суду даний висновок є необґрунтованим оскільки він не базується на первинних документах, які були наявні у позивача та досліджені судом.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не повинні посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Разом з тим спірний акт перевірки позивача не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Згідно із ст.67 Господарського Кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Також суд зазначає, що з правового аналізу положень ст. 20 Податкового кодексу України, які регламентують права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Таким чином, орган податкової служби при складанні акту протиправно вийшов за межи своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнав правочини, укладені позивачем недійсними.

Отже, суд вважає, що з приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01 січня 2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Таким чином, з 01 січня 2011 року повноваження на встановлення законності правочину належить до виключного прерогативи судових органів.

З наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що укладені між позивачем та контрагентами у спірних періодах договори в судовому порядку не оспорювались, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання договорів недійсними не має.

Таким чином, висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами означені періоди 2012 року в розумінні ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України - зроблений відповідачем на підставі невірного тлумачення податковим органом змісту вказаної норми матеріального права.

Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договори позивача з іншими платниками податків нікчемними.

Щодо посилань відповідача в обґрунтування свого рішення на те, що стосовно ТОВ «Лігран», ТОВ «Дідактика» та ПП «Транс-Атлантік Сервіс» головним слідчим управління ДПС України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні від 15.01.2013 року №13180000000005 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.205 Кримінального кодексу України (за фактом вчинення фіктивного підприємництва) та кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України (за фактом ухилення від сплати податків посадовими особами, зокрема, зазначених підприємств), то суд не бере такі доводи до уваги, оскільки згідно ч.4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок або постанова суду і лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду по справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили. Доказів існування вироку суду по вказаному кримінальному провадженню та набрання ним законної сили відповідач суду не надав.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання щодо виконання вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика європейського суду є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню національними судами.

У п. 38 рішення, датованого 09.01.2007 (справа Інтерсплав проти України) Європейський суд з прав людини відзначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть прийняти відповідні заходи з метою запобігання чи усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики по відшкодування ПДВ при відсутності будь-яких ознак, що вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання з боку визначеної фізичної чи юридичної особи, вони можуть застосувати відповідні заходи з метою попередити, зупинити чи покарати за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що якщо національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при ряді операцій по поставкам, чи яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж-таки карають одержувача оподаткованої ПДВ поставки, що повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, що знаходився поза контролю одержувача і відносно до якого не було засобів відстежування і забезпечення його зусиль, то влада виходить за розумні границі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне та повне використання компанією-заявником своїх зобов'язань по декларуванню ПДВ, неможливості з її боку забезпечити дотримання постачальником його зобов'язань по декларуванню ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства відносно системи оподаткування, про яку компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань по своєчасному декларуванню ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності».

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Так, згідно із підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках тощо.

Відповідно до пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення тощо.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Загальні правила щодо дати виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту містяться у пункті 198.2 статті 198 Податкового органу України, згідно із яким такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

На думку суду, із датами списання коштів або отримання товарів/послуг пов'язується право платника податку на податковий кредит, проте це право не обмежується звітним податковим періодом, в якому виписані податкові накладні та платник податку приймає самостійне рішення про реалізацію свого права на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення такого права на податковий кредит.

Згідно положень абзаців 1-3 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, згідно із якими не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, за таких умов, у разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі Закон № 996-ХІV) встановлює, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону № 996-ХІV). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити (частини 1 та 2 статті 9 Закону № 996-ХІV).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2. Положення № 88).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Згідно п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

В абз. 1 п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Згідно з пп. 14.1.7 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України оскарження рішень контролюючих органів - це оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

Відповідно до пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Згідно вимог п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Підпунктом 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового Кодексу України визначено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень, а також суджень, відображених контролюючим органом в акті перевірки, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПАК» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПАК" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 року №0001252220 форми «Р», винесене Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на підставі акта від 05.06.2013 року №1390/22.2-11/309276 Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 року №0001262220 форми «Р», винесене Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на підставі акта від 05.06.2013 року №1390/22.2-11/309276 Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПАК» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2328 грн. 41 коп. (дві тисячі триста двадцять вісім грн. 41 коп.).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст складено 05.08.2013.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 05.08.2013. СуддяО.С. Луніна О.С. Луніна