Ухвала суду № 33732281, 12.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" вересня 2013 р. м. Київ К/800/15523/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 12.09.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Ремдизель" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013

у справі № 2а-14730/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Ремдизель"

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Ремдизель" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень №0004282250, №0004292250, №0004302250 від 17.10.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2012 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, визнано дії Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби при проведенні перевірки позивача 13.09.2012 - 19.09.2012 протиправними; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби: №0004282250, №0004292250, №0004302250 від 17.10.2012.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2012 скасовано, прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем у період з 13.09.2012 по 19.09.2012 проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ „МГМ-Трейдинг 1998", ТОВ „Альседо", ТОВ „Лемпрон", ТОВ „Магістраль Груп", ПП „Інтенція" за період з 01.10.2009 по 30.06.201 та складено акт №402/22-511/35251780 від 26.09.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0004282250 від 17.10.2012, збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток приватних підприємств на суму 5649582 грн.; №0004292250 від 17.10.2012, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 3076729 грн.; №0004302250 від 17.10.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2010 року на суму 1189321 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 297320 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України; пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", пп. 198.2, пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", пп. 198.2, пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України; занижено податок на прибуток на загальну суму 5030810 грн., занижено податок на додану вартість на загальну суму 2835325 грн. та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 1189321 грн. за липень 2010 року.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як вбачається з встановлених судами обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами, що позивач дійсно мав договірні взаємовідносини з контрагентами - ТОВ „МГМ-Трейдинг 1998", ТОВ „Альседо", ТОВ „Лемпрон", ТОВ „Магістраль Груп", ПП „Інтенція",

На підтвердження виконання договорів, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), вищезазначеними контрагентами були виписані позивачу: видаткові та податкові накладні.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники податку на додану вартість.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Нікчемність названих договорів та безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та контрагентами, податкова інспекція обумовлює неможливістю проведення зустрічної перевірки контрагентів.

Однак неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента не є імперативною ознакою протиправності її діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагентів підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання послуг у спірних постачальників.

Скасування державної реєстрації юридичної особи саме по собі не стосувалось перевірки законності всіх угод, і не позбавило правового значення, виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцем.

З урахуванням викладеного висновок суду апеляційної інстанції про безтоварний характер спірних операцій з поставки позивачеві послуг ґрунтується на неправильній юридичній оцінці обставин справи, а відтак не може бути визнаний об'єктивним.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Ремдизель" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 у справі № 2а-14730/12/2670 задовольнити, судове рішення скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2012 залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Ремдизель" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 у справі № 2а-14730/12/2670 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2012 у справі № 2а-14730/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко