Ухвала суду № 33732143, 18.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2013 р. м. Київ К-42087/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 березня 2009 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року

у справі № 2-а-12396/08

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач) скасування податкових повідомлень-рішень від 04 грудня 2008 року № 764220005711704/0 та № 764210005701704/0.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 березня 2009 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 березня 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі фізична особа - підприємець ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 березня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року і направити справу на новий розгляд .

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Тернопільською ОДПІ була проведена планова документальна виїзна перевірка своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2008 рок, за результатами якої складений акт № 14544/17-426/НОМЕР_1 від 28 листопада 2008 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги: підпункту «б» пункту 2.1 статті 2, підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, пункту 4.7 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, пунктів 9.3, 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податок на додану вартість на загальну суму 249825,00 грн., в тому числі по періодах: січень 2007 року - 27925,00 грн., лютий 2007 року - 26814,00 грн., березень 2007 року - 24912,00 грн., квітень 2007 року - 19828,00 грн., травень 2007 року - 34791,00 грн., червень 2007 року - 18764,00 грн., липень 2007 року - 8489,00 грн., серпень 2007 року - 14986,00 грн., вересень 2007 року - 29596,00 грн., жовтень 2007 року - 21979,00 грн., листопад 2007 року - 17681,00 грн., грудень 2007 року - 4060,00 грн.; пункту 7.1 статті 7, підпункту «а» пункту 19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», внаслідок чого донараховано податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2007 рік у сумі 14036,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 у 2006 році отримав обсяг виручки 640957,00 грн. та, відповідно, перевищив обсяг продажу 500000,00 грн. (перевищення відбулося в листопаді 2006 року - 527625,00 грн.), з огляду на що відповідно до положень статті 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», починаючи з 1 кварталу 2007 року зобов'язаний був перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності та оподатковувати отримані в 2007 році доходи за загальною системою оподаткування, обліку та звітності. Також в акті перевірки було вказано, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 в січні 2007 року був зобов'язаний зареєструватися як платник податку на додану вартість, оскільки загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищила 300000,00 грн. (без урахування податку на додану вартість).

04 грудня 2008 Тернопільською ОДПІ на підставі вказаного акту прийняла податкове повідомлення-рішення № 764220005711704/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі 14036,00 грн. - за основним платежем.

04 грудня 2008 Тернопільською ОДПІ на підставі вказаного акту прийняла податкове повідомлення-рішення № 764210005701704/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 374738,00 грн., у тому числі: 249825,00 грн. - за основним платежем, 124913,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач у 2006 році, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, згідно первинних документів ПП «Тернопільм'ясо» отримав від вказаного контрагента грошові кошти у сумі 640957,00 грн. (451957,00 грн. - готівкою, 189000,00 грн. - шляхом перерахування коштів на рахунок позивача у банку) за надані послуги по заготівлі м'яса живої ваги та за транспортні послуги, з огляду на що з наступного податкового періоду повинен був перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності та оподатковувати отримані в 2007 році доходи за загальною системою оподаткування, обліку та звітності, а також зареєструватися платником податку на додану вартість, з урахуванням того, що повернення коштів за недовиходи м'яса після первинної переробки позивачем ПП «Тернопільм'ясо» не здійснювалось.

Однак з такими висновками судів колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2008 року позивач застосовував спрощену систему оподаткування обліку та звітності шляхом сплати єдиного податку.

03 січня 2006 року та 02січня 2007 року між ПП «Тернопільм'ясо» (довіритель) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (повірений) були укладені договори доручення на заготівлю м'яса живою вагою, відповідно до умов яких довіритель доручає, а повірений бере на себе зобов'язання на свій ризик здійснити від імені та за рахунок довірителя в період дії даного договору наступні дії: здійснювати заготівлю м'яса живою вагою у сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності, включаючи власників приватних підсобних господарств (населення), проводити з ними розрахунки та виплачувати їх належні суми дотацій за здане м'ясо живою вагою, а також виконувати функції податкового агента по утриманню із здавачів худоби - фізичних осіб податку з доходів громадян (пункти 1.1 статей 1 договорів); повірений зобов'язаний виконати дане йому доручення у відповідності до вказівок довірителя (пункти 1.2 статей 1 договорів); повірений зобов'язуються, зокрема, здійснювати закупівлю м'яса живою вагою по цінах, затверджених довірителем, згідно протоколу погодження цін (пункти 2.1 статей 2 договорів); довіритель зобов'язується, зокрема, надавати повіреному в строки, передбачені даним договором, грошові кошти для здійснення ним своїх обов'язків; за виконання даного доручення виплачувати повіреному винагороду у розмірі, передбаченому пунктом 3.1 даного договору (пункти 2.2 статей 2 договорів); за виконання даного доручення довіритель виплачує повіреному винагороду в розмірі 7% від повної вартості заготовленого повіреним м'яса великої рогатої худоби в живій вазі, 3% від повної вартості заготовленого повіреним м'яса свиней в живій вазі (пункти 3.1 статей 3 договорів); довіритель відшкодовує повіреному транспортні затрати на доставку худоби із розрахунку 0,15 грн. за 1 кг. живої ваги, а також затрати, понесені довірителем, за отримання ветеринарних посвідчень з розрахунку фактично понесених витрат, що підтверджуються документально (пункти 3.2 статей 3 договорів); довіритель зобов'язується виплатити повіреному належну йому винагороду та відшкодувати затрати, зазначені в пункті 3.2 договору, по мірі виконання повіреним даного доручення та представлення всіх необхідних документів (пункти 3.3 статей 3 договорів); у випадку недовиходів мяса, які рахуються згідно з встановленими правилами, після переробки живою вагою, всі збитки відносяться на рахунок повіреного, при цьому повірений доручає довірителю самостійно направляти належну повіреному суму винагороди, передбачену пунктом 3.1 договору, на погашення суми збитків, спричинених довірителю до повного їх погашення (пункти 3.5 статей 3 договорів).

Відповідно до частини 1 статті 1000 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно з частиною 1 статті 1002 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 1007 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.

За приписами абзацу 5 статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обмежились лише обставинами, викладеними в акті перевірки, та інформацією, наданою ПП «Тернопільм'ясо» органу державної податкової служби (зокрема, карткою рахунку 63.1.4 по контрагенту - ОСОБА_1 за 2006 рік ПП «Тернопільм'ясо» (арк. справ 25-36); платіжними дорученнями ПП «Тернопільм'ясо» (арк. справи 114-116); актом Тернопільської ОДПІ від 07 серпня 2008 року № 9258/23-04/33622226 «Про результати виїзної планової документальної перевірки вимог податкового, валютного та іншого законодавства ПП «Тернопільм'ясо» за період з 01 січня 2007 року по 31 березня 2008 року» (арк. справи 83-93)) без всебічного та повного з'ясування всіх обставин справи.

Зокрема, суди попередніх інстанцій не дали належної правової оцінки графам «Призначення платежу» у платіжних дорученнях ПП «Тернопільм'ясо» (арк. справ 114-116), у яких вказано: на заготівлю великої рогатої худоби згідно договору доручення без податку на додану вартість». Вказані обставини знайшли своє підтвердження і у графах «Назва платежу» банківської виписки з рахунку підприємця ОСОБА_1 (арк. справ 69-73), з урахуванням положень пунктів 1.1 статей 1, пакунків 2.2 статей 2, пунктів 3.2 статей 3 договорів доручення щодо: виконання повіреним доручення довірителя за рахунок довірителя; зобов'язання довірителя надати повіреному грошові кошти для здійснення повіреним своїх обов'язків; відшкодування довірителем повіреному транспортних затрат, а також зважаючи на положення наведених вище правових норм.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, чи були кошти, які передавались позивачу ПП «Тернопільм'ясо», необхідні йому для виконання своїх обов'язків за договорами доручення, чи були коштами, отриманими позивачем у вигляді винагороди за здійснення своїх обов'язків за договорами дорученнями.

З огляду на те, що суди не встановили, чи були у позивача підстави для включення отриманих від ПП «Тернопільм'ясо» коштів до складу виручки, висновки судів стосовно правомірності доводів Тернопільської ОДПІ щодо обов'язку позивача перейти з 1 кварталу 2007 року на загальну систему оподаткування та зареєструватися платником податку на додану вартість є передчасними.

Отже, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 березня 2009 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 березня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна