Ухвала суду № 33732004, 12.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" вересня 2013 р. м. Київ К-16586/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 12.09.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.02.2010

у справі № 2а-17913/09/0570

за позовом Приватного підприємства „Вуглеснаб-Україна"

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі

м. Донецька

Головного управління Державного казначейства України

в Донецькій області

за участю Прокуратури Донецької області

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Вуглеснаб-Україна" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про стягнення суми бюджетної заборгованості по податку на додану вартість за грудень 2008 року в сумі 7263271 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09.11.2009 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.02.2010 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.11.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м. Донецька звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Державною податковою інспекцією за результатами перевірки з питань достовірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад грудень 2008 року складена довідка № 1145/15-214-3/31445500 від 19.10.2009, якою підтверджена сума податку на додану вартість, заявлена до відшкодування позивачем, в розмірі 7263271 грн.

За результатами фінансово господарської діяльності за грудень 2008 року позивачем отримало від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту звітного податкового періоду в сумі 7263271 грн.

Державною податковою інспекцією зазначено, що оскільки не проведені зустрічні перевірки по ланцюгу постачальників товарів позивача, та, відповідно, не підтверджений факт надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету, відсутні підстави для надання висновку до відділу Державного казначейства про відшкодування таких сум з державного бюджету.

Згідно з визначенням, наведеним у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом пп. "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення податку на додану вартість, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

Суди обґрунтовано відхилили посилання відповідача на відсутність доказів сплати постачальниками по ланцюгу необхідної суми податку на додану вартість до бюджету за наслідками здійснення спірних операцій з поставки товару позивачеві.

Адже вищенаведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.02.2010 у справі № 2а-17913/09/0570 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.02.2010 у справі № 2а-17913/09/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко