Ухвала суду № 33731951, 17.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2013 року м. Київ К/9991/1343/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В.

Кошіля В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Господарського суду Житомирської області від 22 вересня 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року

у справі № 11/39-НА

за позовом Сільськогосподарського приватного підприємства фірми «Укргранресурс»

до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Житомирської області від 22 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року, позов Сільськогосподарського приватного підприємства фірми «Укргранресурс» (позивач) до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області (відповідач) задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000162310/2 від 08 лютого 2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь СПП фірми «Укргранресурс» 3,40 грн. державного мита.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Володарсько-Волинська МДПІ Житомирської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Житомирської області від 22 вересня 2009 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку СПП фірми «Укргранресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01 липня 2003 року по 30 червня 2006 року, за результатами якої складено акт № 33/5/23-07/30888927 від 02 жовтня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000162310/2 від 08 лютого 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 253 702,00 грн. (172 960,00 грн. - основний платіж, 80 742,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1, підпункту 8.3.1 пункту 8.3, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з невірним визначенням приросту (убутку) балансової вартості запасів внаслідок неоприбуткування залишку відходів гірничої маси як супутньої (побічної) продукції при видобутку основної готової продукції та нездійсненням коригування її залишків в податковому обліку.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 березня 1998 року № 187/98-ВР «Про відходи» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Частиною 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Проте, як встановлено судами, в даному випадку відходи виробництва блоків (гірничої маси) не визнані активом в бухгалтерському обліку СПП фірми «Укргранресурс», оскільки не призначені позивачем ні для реалізації, ні для використання на підприємстві.

Крім того, відповідно до підпункту 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно з підпунктом 4.3.4 пункту 4.3 статті 4 Закону № 2181-III застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у контролюючого органу в розглядуваній ситуації правових підстав для застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань позивача.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Житомирської області від 22 вересня 2009 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області відхилити, а постанову Господарського суду Житомирської області від 22 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Кошіль В.В.