Ухвала суду № 33729558, 23.07.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2013 р.справа № 2а-0870/11115/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міністерства доходів і зборів України, який є правонаступником - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року у справі № 2а-0870/11115/11 за позовом Публічного акціонерного товариства „Карлсберг України", який є правонаступником - Публічного акціонерного товариства „Пиво - безалкогольний комбінат „Славутич" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міністерства доходів і зборів України про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень -,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2011 року позивач звернувся з адміністративним позовом до суду в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 29 червня 2011 року № 0000460804 та № 0000640804.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міністерства доходів і зборів України від 29 червня 2011 року № 0000460804 та № 0000640804.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період грудня 2010 року з Товариством з обмеженою відповідальністю „Транс-Вей", Товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Лугбудтрест", за наслідками якої складено акт від 09 червня 2011 року № 29/08-04/00377511.

Відповідно до висновків акта перевірки № 29/08-04/00377511 встановлено порушення позивачем: пп.7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість ".

На підставі висновків викладених в акті перевірки 29 червня 2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення за № 0000406804, яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 193247,50 грн., у тому числі основний платіж - 154598,00грн., та штрафних (фінансових) санкцій - 38649,50 грн.

Також, відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача, з питань дотримання вимог податкового законодавства за січень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ „Транс - Вей", ТОВ „Будівельна компанія „Лугбудтрест", за період січня 2011 року, за наслідками якої було складено акт від 09.06.2011 № 31/08-04/00377511.

Відповідно до висновків акта перевірки № 31/08-04/00377511 встановлено порушення позивачем: п.198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 201.4, п.201.7 статті 201 Податкового кодексу України.

На підставі висновків викладених в акті перевірки 29 червня 2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення за № 0000640804 яким визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 107736,00 грн., у тому числі основний платіж - 107735.00 грн., та штрафних (фінансових) санкцій - 1,00 грн.

Відповідачем в акті перевірки визнані договори, укладені між позивачем та ТОВ „Транс - Вей", ТОВ „Будівельна компанія „Лугбудтрест" нікчемними.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011р.) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентами, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Несплата податків однією із сторін правочину чи шляхом їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Таким чином, вірність та обґрунтованість формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. Відповідачем не доведено, що придбання послуг не повязано з господарською діяльністю позивача.

Згідно з пп. 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР „Про податок на додану вартість", із змінами і доповненнями, визначено: „Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом".

П.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

П.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким єдиним випадком є факт відсутності у платника податку на додану вартість податкової накладної, тобто не підтвердження сум сплаченого податку податковими накладними.

Згідно з пунктом 25 статті 9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" згідно якого ліцензуванню підлягає лише перевезення небезпечних вантажів, до яких пиво та безалкогольні напої не відносяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 затверджений Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполучені. Ані подорожній лист, ані талон замовника не є обовязковими документами для підтвердження факту надання послуг з боку вищезазначених підприємств.

Навіть ТТН, які є в наявності та які підтверджують, окрім інших документів, факти здійснення перевезень, у розглядаємому випадку не є для позивача обовязковим документом, оскільки факт виконання Експедитором своїх обовязків за договором підтверджується не лише товарно -транспортними накладними, а й іншими документами, підтверджуючих рух товарів (готової продукції, тари тощо).

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень.

Предметом доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту, оскільки податковий орган, приймаючи спірні повідомлення -рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив із того, що операції між позивачем та його контрагентом містить ознаки нікчемності.

Судом досліджено первинні документи (договори, податкові накладні, товарно - транспортні накладні, акти виконаних робіт, витрати з розрахункового рахунку, платіжні документи, а також дані бухгалтерського обліку, який ведеться позивачем), встановлено використання у господарській діяльності товариства послуг, що призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків, встановлено дотримання позивачем вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат, перевірено доводи податкового органу.

Також судом враховано, постанова Господарського суду Запорізької області за позовом ТОВ „БК Лугбудтрест" до Публічного акціонерного товариства „Карлсберг України" про стягнення боргу за наданими ним позивачу послугами. Зазначеним рішенням встановлені факти надання послуг за договором від 20 грудня 2010 року, укладеного між позивачем та ТОВ „БК Лугбудтрест".

Платник податків не мусить нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами. Це може бути відповідальністю самого контрагента, якщо він допускає такі порушення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міністерства доходів і зборів України - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року у справі № 2а-0870/11115/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров