Ухвала суду № 33725964, 26.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6338/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

26 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Беспалова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2013 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про визнання незаконними дій та стягнення суми, -

ВСТАНОВИЛА :

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати стягнення суми Ленінським відділом державної виконавчої служби Луганського МУЮ з АТ «СК «ТАС» (приватне) в розмірі 15318,50 грн. незаконним;

- стягнути з Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції на користь АТ «СК «ТАС» суму коштів в розмірі 12624,54 грн.

- стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2013 року позов задоволено частково: визнано стягнення суми Ленінським відділом державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції з ПрАТ «Страхова компанія «ТАС» в розмірі 13 563,94 грн. незаконним; стягнуто з відповідача на користь позивача незаконно стягнуту суму коштів в розмірі 10 869,98 грн. та витрати зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині про задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою закрити провадження у справі.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні в Ленінському відділі державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції перебувало зведене виконавче провадження № 30763922 від 24.11.2011 року зі стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» на користь ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» коштів на підставі декількох виконавчих документів.

Як встановлено судом першої інстанції, на адресу позивача надійшла вимога державного виконавця від 26.10.2012р. № 15266 щодо надання інформації про виконання зведеного виконавчого провадження № 30763922 від 24.11.2011р., яке провадиться на підставі декількох виконавчих документів, зокрема Наказу № 4/5014/294/12.

Згідно з вказаною вимогою, заборгованість позивача по наказу № 4/5014/294/12 становила 16 917,81 грн. боргу, 1 691,78 грн. виконавчого збору та 62,72 грн. витрат на проведення виконавчих дій.

У відповідь на вказану вимогу державного виконавця 26.10.2012р. № 15266 позивач направив до відділу державної виконавчої служби заяву разом із платіжними дорученнями, в якій зазначено про добровільне перерахування коштів 16 917,81 грн., по наказу № 4/5014/294/12, у зв'язку з чим позивач просив закрити виконавче провадження.

В подальшому листом Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 03.04.2013р. позивача було повідомлено про примусове зняття з рахунку позивача коштів в розмірі 15 318,50 грн. у зв'язку з наявністю боргу по наказу № 4/5014/294/12.

Кошти в розмірі 2 693,96 грн. було повернено позивачу як помилково сплачені.

04.04.2013 року позивач оскаржив дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби щодо стягнення вказаної суми коштів до начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського МУЮ.

Листом від 17.04.2013 року позивача було повідомлено про необхідність вирішення спірного питання в судовому порядку.

Вважаючи стягнення з позивача суми коштів в розмірі 15 318,50 грн. незаконним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо повторного стягнення з позивача суми боргу є протиправними.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Предметом оскарження в даній справі є дії відділу Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції щодо стягнення з боржника суми коштів на виконання наказу суду шляхом списання коштів з депозитного рахунку позивача.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку покладено на державну виконавчу службу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Частиною 1 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з ч. 1 ст. Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем як боржником у виконавчому провадженні було добровільно перераховано кошти в сумі 16 917,81 грн. по наказу № 4/5014/294/12, що підтверджується платіжними дорученнями, копіями яких містяться в матеріалах справи.

Відповідачем не надано доказів закриття виконавчого провадження в цій частині у зв'язку з повним виконанням рішення суду, а тому повторне стягнення вказаної суми з депозитного рахунку позивача шляхом списання на виконання наказу № 4/5014/294/12 є протиправним.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач виконав вимогу державного виконавця від 26.10.2012р. № 15266 не в повному обсязі, тобто не сплатив суми виконавчого збору в розмірі 1 691, 78 грн. та суми витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 62,78 грн.

У зв'язку з цим колегія суддів погоджується з висновком суду про стягнення з Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції суми в розмірі 10 869,98 грн. та визнання стягнення суми Ленінським відділом державної виконавчої служби Луганського МУЮ з ПрAT «СК «ТАС» (приватне) в розмірі 13 563,94 грн. незаконним.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо порушення судом першої інстанції правил предметної підсудності та строків на звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дії чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

При визначенні юрисдикції необхідно виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв'язку зі здійснення державним виконавцем дій, пов'язаних з виконанням наказів господарського суду, об'єднаних у зведене виконавче провадження.

Приписами статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що кілька відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника об'єднуються у зведене виконавче провадження.

За приписами цієї статті об'єднуються у зведене виконавче провадження кілька відкритих виконавчих проваджень тільки про стягнення коштів та лише з одного боржника.

Справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть у разі, коли у зведеному виконавчому провадженні відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду.

При цьому слід враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, не виконана самостійно, є підставою для її примусового виконання.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Тому слід ураховувати, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Наведену правову позицію висловлено в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2012 року № 5 «Про внесення змін до постанови Пленуму ВАСУ від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби»

Зважаючи на те, що позивачем при поданні даного адміністративного позову було заявлено вимоги про стягнення витрат зі сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, колегія суддів приходить до висновку, що дані вимоги відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 181 КАС України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що про порушення своїх прав позивач дізнався з відповіді Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 17.04.2013 року, до суду звернувся 26.04.2013 року (а.с. 49), тобто в межах 10-денного строку, встановленого ч. 2 ст. 181 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної виконавчої служби не підтверджують правомірність вчинення оскаржуваних дій.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін, оскільки висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, а постанова ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 197, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.О. Беспалов

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Беспалов О.О.