Постанова № 33725589, 23.09.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2013 р. Справа № 903/510/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги підприємства Маневицької виправної колонії № 42, Маневицької виправної колонії № 42 Управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області на рішення господарського суду Волинської області від 05.08.2013 р. у справі № 903/510/13

за позовом Маневицької філії ПАТ "Волиньобленерго"

до підприємства Маневицької виправної колонії № 42

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Маневицької виправної колонії № 42 Управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області

про спонукання до укладення договору

за участю представників сторін:

позивача - Шадури Л.В.;

відповідача - Сафулька С.С;

третьої особи - Сафулька С.С.;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Волиньобленерго" звернулось з позовом до Підприємства Маневицької виправної колонії № 42 про спонукання до укладення договору постачання електричної енергії.

Рішенням господарського суду Волинської області від 05.08.2013 року (суддя Якушева І.О.) позов задоволено. Зазначено про те, що Договір про постачання електричної енергії № 553-0167-000 є укладеним на викладених судом у резолютивній частині рішення умовах.

У обґрунтування рішення суд зокрема зазначив, що положеннями ст. 179, ч. 3 ст. 184, ч. 2 ст. 275 ГК України, ч. 1 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 5.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ України від 31.07.1996 р. № 28, передбачено обов'язкове укладення договору на поставку електричної енергії, й укладення господарських договорів, в тому числі на основі примірних і типових договорів, яке здійснюється з додержанням умов, передбачених ст.ст.179, 181 ГК України. 05.03.2013 року позивач надіслав відповідачу проект договору про постачання електроенергії №533-0167-000, який було отримано відповідачем 12.03.2013 року, однак, відповідач проекту договору не підписав, не повернув його, не пояснив причин не підписання, не склав протоколу розбіжностей за наявності заперечень, як того вимагають норми, викладені в частинах 3, 4 ст.181 ГК України. Суд зазначив, що відповідач є окремою юридичною особою, тому розрахунки за електроенергію, спожиту на потреби господарської діяльності мають здійснюватися госпрозрахунковим підприємством за ринковим роздрібним тарифом на електричну енергію, який розраховують енергопостачальні компанії відповідно до закріпленого Законом України "Про електроенергетику" порядку формування. Суд встановив обгрунтованим визначення позивачем у додатку 3.1. до договору для відповідача роздрібного тарифу "Р", який станом на 01.07.2013 р. становить 1,2146 грн. (з ПДВ). Врахувавши, що хоча на стадії надіслання відповідачу проекту договору додаток №5 "Порядок розрахунків за перетікання реактивної енергії" позивачем й не було додано, пункти 2.2.4. п.2.2., п.8.2., п.п.9.2.2. п.9.2. проекту договору містять положення з посиланням на вказаний додаток, що відповідає вимогам закону та обсягу щомісячного споживання відповідачем електроенергії, тому суд визнав обов'язковим укладення договору з урахування зазначеного Додатку. З урахуванням положень розділу 5 Правил користування електроенергією, яким встановлено істотні умови, які є необхідними для договорів даного виду, судом в цілому встановлено відповідність запропонованого ПАТ "Волиньобленерго" проекту договору №533-0167-000 вимогам типового договору на постачання електроенергії, затвердженого Правилами користування електроенергією.

Відповідач та Маневицька виправна колонія № 42 з прийнятим рішенням господарського суду не погодились та подали апеляційні скарги в яких просять рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити.

Обидві апеляційні скарги обґрунтовані порушенням судом норм матеріального і процесуального права. Апелянти зокрема вказують, що судом не було залучено до участі у справі Маневицьку виправну колонію № 42, хоча рішення стосується прав та обов'язків вказаної юридичної особи, що є беззаперечною підставою для скасування такого рішення. Вказують, що суд, в порушення вимог ст. 83 ГПК України без клопотання будь-якої сторони вийшов за межі позовних вимог, оскільки виклав окремі частини договору у власній редакції.

Крім того, в апеляційній скарзі підприємства Маневицької виправної колонії № 42 зазначається про недотримання позивачем загального порядку укладення господарських договорів, що полягає у не надісланні відповідачеві разом із проектом договору додатків №5 та № 6 до нього. Вказаний апелянт також зазначає, що не відмовлявся від укладення господарського договору, а лише не погоджується з окремими його умовами. Вважає, що у позивача відсутні порушення суб'єктивного матеріального права, що є підставою для відмови в позові, та що не було прийнято судом першої інстанції до уваги.

Позивач своїм правом надати відзив на апеляційні скарги не скористався.

Розглянувши апеляційні скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Порядок укладення договорів визначений у статтях 179-188 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Частиною 6 цієї статті встановлено, що суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині 1 цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).

Однак, законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Статтею 181 ГК України визначений загальний порядок укладення господарських договорів. Особливості укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів передбачені ст. 184 ГК України.

Так, відповідно до ч. 3 вказаної статті, укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 цього Кодексу, не інакше, як шляхом викладення договору, у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Відповідно до частин 2, 4 ст. 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії), регулюються Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28.

У відповідності до п. 1.13 Правил, укладення, внесення змін, подовження чи розірвання дії будь-якого із договорів здійснюються відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

Згідно з п. 1.6 вказаних Правил, договір про постачання електричної енергії укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, на основі типового договору, який є додатком № 3 до Правил користування електричною енергією.

Пунктом 5.1 Правил встановлено, що договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Споживання електричної енергії без договору не допускається.

При укладенні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору (п. 5.2 Правил).

Апеляційним судом встановлено, що 05.03.2013 року позивач надіслав відповідачу проект договору про постачання електроенергії №533-0167-000. Вказаний проект було отримано відповідачем 12.03.2013 року, однак, всупереч вимогам ч. 4, ч. 4 ст. 181 ГК України відповідач його не підписав, не повернув його позивачеві, не склав протоколу розбіжностей.

Відповідно до ч.6 ст. 278 ГК України розрахунки за договором енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно із Законом України "Про електроенергетику" тарифи на передачу і постачання електричної енергії регулюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики та поділяються на тарифи для населення, роздрібні та "зелені".

Частинами 4, 5 ст. 17 Закону визначено, що роздрібна ціна на електричну енергію формується енергопостачальниками згідно з умовами і правилами здійснення господарської діяльності з постачання електричної енергії.

Відповідно до постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики № 15/1 від 13.06.1996 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.08.1996р. за № 433/1458, "Про затвердження Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом", роздрібний тариф - це ціна, відповідно до якої, споживачі сплачують кошти за спожиту електроенергію.

Згідно з п.п. 3.6.1 п.3.1. постанови тарифи на постачання підлягають регулюванню і затверджуються НКРЕ. НКРЕ щомісячно приймаються постанови, якою затверджуються тарифи за спожиту електричну енергію.

Постановою НКРЕ № 481 від 25.04.2013р. встановлено роздрібний тариф на електроенергію для споживачів на території України в розмірі: - 79, 52 (без ПДВ) коп./кВт.год для споживачів 1 класу напруги;- 101,22 (без ПДВ) коп./кВт.год для споживачів 2 класу напруги.

Постановою НКРЕ №733 від 23.06.2013 року на липень 2013 року встановлено роздрібний тариф на електроенергію для споживачів на території України в розмірі: 79,52 (без ПДВ) коп./кВт.год для споживачів 1 класу напруги; 101,22 (без ПДВ) коп./кВт.год для споживачів 2 класу напруги.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №498 від 23.04.2012 року затверджено Порядок застосування тарифів на електроенергію, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.04.2012р. за №599/20912.

Згідно з пунктом 1 цей Порядок є обов'язковим до застосування ліцензіатами з постачання електричної енергії за регульованим тарифом (далі - ліцензіати) при здійсненні постачання електричної енергії населенню та споживачам, прирівняним до населення.

Пунктом 2.1. Порядку застосування тарифів на електроенергію до категорії населення віднесено фізичних осіб (громадян), які споживають електричну енергію для власних побутових потреб у житлових будинках, квартирах, гуртожитках; для потреб особистих підсобних господарств, присадибних і садових ділянок, дач; для освітлення особистих гаражів та боксів.

Пунктом 3 Порядку визначено, що установи виконання покарань, лікувально-трудові профілакторії, слідчі ізолятори у частині споживання електроенергії на комунально-побутові потреби відносяться до споживачів, прирівняних до населення.

Судом першої інстанції вірно враховано, що Порядок застосування тарифів на електроенергію, поширюється на установи виконання покарань, які діють при Державному департаменті України з питань виконання покарань і не поширюються на госпрозрахункові підрозділи цих установ, які мають статус юридичної особи, в тому числі не поширюється на відповідача, який є окремою юридичною особою, а тому розрахунки за електричну енергію спожиту на потреби господарської діяльності відповідач має здійснювати за ринковим роздрібним тарифом на електричну енергію, який розраховують енергопостачальні компанії відповідно до закріпленого Законом України "Про електроенергетику" порядку формування.

Отже, позивачем було правильно визначено у додатку 3.1. до договору, для підприємства Маневицької ВК №42, роздрібний тариф "Р", який станом на 01.07.2013 року становить 1,2146 грн. (з ПДВ).

Відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України №9 від 17.01.2002р. "Про затвердження Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії" додаток №5 укладається із споживачами, які мають сумарне середньомісячне споживання активної електроенергії за всіма точками обліку на одній площадці 5000 кВт/год та більше.

Судом першої інстанції беззаперечно встановлено, що щомісячне споживання електроенергії відповідачем становить понад 5000 кВт/год., що з урахуванням положень п.п.2.2.4. п.2.2., п.8.2., п.п.9.2.2. п.9.2 проекту договору зумовлює необхідність підписання з відповідачем разом з договором додатку №5 "Порядок розрахунків за перетікання реактивної енергії".

При цьому, не надіслання відповідачеві зазначеного додатку разом із проектом договору, за умови наявності у договорі посилань на цей додаток (п.п.2.2.4. п.2.2., п.8.2., п.п.9.2.2. п.9.2.) не змінює правовідносин сторін та не може свідчити про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів враховує те, що в порушення вимог ч. 3, ч. 4 ст. 181 ГК України, відповідач у визначений двадцятиденний строк після одержання договору не вчинив жодної дії, яку був зобов'язаний вчинити у відповідності до загального порядку укладення господарських договорів, незалежно від того всі необхідні додатки до договору йому надіслані чи ні. Посилання апелянта на лист від 19.06.2013 року (а.с.71), як доказ відсутності підстав для підписання проекту договору, колегія суддів не приймає до уваги та враховує, що такий лист був надісланий позивачеві вже після порушення судом провадження у даній справі та поза межами строків, визначених у ст. 181 ГК України, й не у відповідності до визначеного вказаною нормою порядку укладення договорів.

Судом першої інстанції на підставі аналізу положень Додатку №3 до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ №28 від 31.07.2006р., зроблено вірний висновок про те, що Типовим договором на постачання електричної енергії не було передбачене укладання додатку №6 "Порядок та режими споживання електронагрівальних установок".

Висновок суду першої інстанції про виключення в п.п.9.2.2., п.п.9.3.2. п.9.3. розділу 9 договору положення про додаток №8 "Розрахунок втрат електроенергії в мережах споживача" з тієї підстави, що такий додаток не укладався - є вірним.

Відповідно до ч.2 п.п.4.3. п.4 Правил користування електроенергією гранична величина споживання електричної потужності визначається окремо для кожного об'єкта споживача з приєднаною потужністю 150 кВт/год. та більше і з середньомісячним споживанням 50000 кВт/год. та більше (за підсумком минулого року).

З урахуванням обсягу щомісячного споживання електроенергії відповідачем (менше 50000 кВт/год), судом правильно виключено із змісту п.10.2. договору умову про те, що повідомлення про встановлення договірних (граничних) величин споживання електричної потужності, є невід'ємною частиною цього договору та викладено абзац 1 пункту 10.2. договору у новій редакції.

Вірним також при визначенні дня укладення договору є посилання суду на положення ст. 187 ГК України.

Отже, викладений у резолютивній частині оскаржуваного рішення зміст договору відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, п.п. 5.2, 5.5-5.7 Правил.

Колегія суддів враховує, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. При цьому, позивач вправі самостійно визначити спосіб захисту цього права чи інтересу.

Предметом спору у даній справі є спонукання відповідача - підприємства Маневицької виправної колонії №42 до укладення договору про постачання електричної енергії.

Згідно з довідками з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України підприємство Маневицької виправної колонії №42 та Маневицька виправна колонія №42 зареєстровані як окремі юридичні особи.

Під час судового розгляду встановлено, що підприємство Маневицької виправної колонії має на своєму балансі ЗТП №358, до якого підключені не тільки його об'єкти, а й об'єкти Маневицької виправної колонії №42.

Отже, у відповідності до п.1.2. Правил користування електричною енергією Маневицька виправна колонія № 42 є субспоживачем, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача.

Проект договору, спонукання до укладення його просить позивач не містить положень про права та обов'язки субспоживача Маневицької виправної колонії №42. Остання також не виступає стороною за вказаним договором.

Відповідно до п.9.1.1. проекту договору якщо до електромереж споживача приєднані в установленому порядку електроустановки інших споживачів (субспоживачів), стосунки між ними регулюються Договором про технічне забезпечення електропостачання споживача. За змістом п. 9.1.2. цього ж договору, споживач забезпечує передачу електричної енергії субспоживачу тільки після укладення договору про постачання електричної енергії, який укладається між субспоживачем та постачальником.

Отже, правовідносини постачальника електричної енергії із субспоживачем є окремими та самостійними правовідносинами, які з урахуванням положень цього договору можуть виникнути лише після його укладення та можуть бути врегульовані окремим договором на постачання електричної енергії.

Отже, рішення господарського суду Волинської області від 05.08.2013 року не стосується безпосередньо прав та обов'язків Маневицької виправної колонії №42, а будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору поза межами спірних правовідносин суд не вправі приймати до уваги в силу приписів ст. 91 ГПК України, в тому числі правовий зв'язок, що існує на підставі вже діючих договорів.

В п. 52 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ ГПК України" із змінами і доповненнями зазначено, що у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК України підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Враховуючи вищевикладене, оскільки наявності правового зв'язку між скаржником та сторонами у справі судом апеляційної інстанції не встановлено, то апеляційне провадження за апеляційною скаргою Маневицької виправної колонії №42 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України підлягає припиненню, оскільки в даному випадку відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких підприємством Маневицької виправної колонії № 42 подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 05.08.2013 р. у справі №903/510/13 залишити без змін, апеляційну скаргу підприємства Маневицької виправної колонії № 42 - залишити без задоволення.

Провадження у справі №903/510/13 за апеляційною скаргою Маневицької виправної колонії № 42 Управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області на рішення господарського суду Волинської області від 05.08.2013 р. у справі № 903/510/13 - припинити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Справу №903/510/13 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.