Постанова № 33725587, 23.09.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р. Справа № 922/1371/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Істоміна О.А. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача - Родич С.В. за довіреністю

відповідача - Богдашевський Т.С. за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" м.Харків (вх. №2424 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 15.07.13 р. у справі № 922/1371/13

за позовом ПАТ "Київський маргариновий завод" м. Київ

до ТОВ "Антік-Агро" м. Харків

про стягнення 229 986,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.07.2013 року по справі № 922/1371/13 ( головуючий суддя Лавренюк Т.А. суддя Жиляєв Є.М., суддя Макаренко О.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" на користь Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" - 229 986,00грн. заборгованості, 4 599,72грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.07.13 р. по справі № 922/1371/13 повністю і припинити провадження по справі. В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає, що ПАТ "Київський маргариновий завод" вже зверталось з позовом про стягнення з ТОВ "Антік-Агро" коштів у справі № 5023/3977/12. Відповідач вважає, що в даній справі предмет є тим самим, що і по справі № 5023/3977/12 - стягнення надмірно сплачених коштів за договором поставки № 1ВУ-12 від 03.01.2012.

28.08.2013 відповідач звернувся до суду з клопотанням, в якому просив витребувати у господарського суду Харківської області матеріали справи № 5023/3977/12 з метою дослідження наявних у справі доказів, посилаючись на невідповідність фактичним обставинам справи висновків суду першої інстанції про те, що предмет та підстави позову у справі № 922/1371/13 та позову у справі № 5023/3977/12 є різні.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, про те що рішення господарського суду Харківської області є законним та обґрунтованим, та підстав для скасування на думку позивача не має. Позивач зазначає, що відповідач не надав жодних доказів поставки товару на суму перерахованих позивачем коштів за договором поставки № 1ВУ-12 від 03.01.2012

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.08.2013 клопотання відповідача про витребування з господарського суду Харківської області справи № 922/1371/12 задоволено. Розгляд справи відкладено на 18.09.2013.

18.09.2013 відповідач надав додаткові пояснення по справі в спростування доводів позивача щодо різних предмету та підстав позову по справі № 5023/397712 та по справі № 922/1371/12. Відповідач вважає, що предмет та підстави обох позовів є тотожними, а враховуючи, що після 16.03.2012 жодних дій щодо поставки, виставлення рахунків та оплаті сторонами не здійснювалось, незначна різниця в сумах позовів є лише наслідком арифметичної помилки.

Також, 18.09.2013 позивач надав доповнення до відзиву, в яких вважає, що підстави позовів у справах № 5023/397712 та № 922/1371/12 є різні.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи 03.01.12р. між Публічним акціонерним товариством "Київський маргариновий завод" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" (відповідач) було укладено договір поставки № 1ВУ-12 (далі договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати у встановлений строк у власність позивача товар, згідно специфікацій, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактур перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 4195031,30грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, рахунками-фактур, наявними у справі.

Відповідач свої зобов'язання за договором виконав неналежним чином, товар поставив частково на загальну суму 3965045,30грн., що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, наявними у справі.

Таким чином, відповідач недопоставив позивачу товар на загальну суму 229 986,00грн.

При цьому місцевий господарський суд вважав, що оскільки відповідач не надав суду доказів повернення позивачу грошових коштів в розмірі 229 986,00грн., тому відповідач своїми конклюдентними діями погодився на отримання суми попередньої оплати, тим самим прийнявши від позивача дострокове виконання зобов'язання щодо оплати товару.

З огляду на надані сторонами докази, суд встановив, що відповідно до п. 3 специфікацій, укладених між позивачем та відповідачем до договору поставки № 1ВУ-12 від 03.01.12р., відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу товар у наступні строки:

- за специфікацією № 1 від 11.01.12р. - по 23.01.12р. включно;

- за специфікацією № 2 від 19.01.12р. - по 31.01.12р. включно;

- за специфікацією № 3 від 27.01.12р. - по 04.02.12р. включно;

- за специфікацією № 3/01 від 27.01.12р. - по 04.02.12р. включно;

- за специфікацією № 4 від 03.02.12р. - по 07.02.12р. включно;

- за специфікацією № 5 від 09.02.12р. - по 16.02.12р. включно;

- за специфікацією № 6 від 14.02.12р. - по 26.02.12р. включно;

- за специфікацією № 7 від 14.03.12р. - по 19.03.12р. включно.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що строк поставки товару за договором настав. Однак, в порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання виконав неналежним чином, товар, за який отримав передплату, поставив не у повному обсязі.

Застосувавши до даних правовідносин положення п.2 ст. 693 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнав їх такими, що підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд вважав безпідставними доводи відповідача щодо наявності рішення господарського суду по справі № 5023/3977/12 між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що, на думку відповідача, є підставою для припинення провадження у даній справі. Як вбачається з оскаржуваного рішення. судом було досліджено матеріали справи № 5023/3977/12 та встановлено, що предмет та підстави позову у справі що розглядається, не співпадають з предметом та підставою позову у справі № 5023/3977/12.

Проте, колегія суддів не може погодитись висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи дійшов висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена місцевим господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи та наданим позивачем доказам, на підтвердження заявлених вимог, призвела до неналежного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 229 986,00грн. за невиконання зобов'язання за договором поставки № 1ВУ-12 від 03.01.2012.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.12р., однак в будь - якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 7.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору товар поставляється партіями. Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, а також загальна вартість товару, у кожній партії що поставляється згідно договору, зазначаються у специфікаціях до нього, які вступають в силу з моменту підписання обома сторонами і є його невід'ємною частиною.

За умовами договору (розділ 4) строк поставки кожної партії товару обумовлюється окремо та зазначається у специфікаціях, відпуск якого здійснюється зі складу відповідача на умовах СРТ ПАТ "Київський маргариновий завод". Одночасно з товаром відповідач зобов'язався передати позивачу наступні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортну накладну, свідоцтво якості та висновок санітарно-епідеміологічної експертизи. Підставою для поставки товару є підписана між сторонами специфікація.

Умови оплати визначаються в специфікаціях (п.3.2 договору).

Матеріали справи свідчать про те, що в межах даного договору між сторонами по справі було укладено та підписано специфікації № 1 від 11.01.2012 на суму 1387500,00 грн., № 2 від 19.01.2012 на суму 928000,00 грн., № 3 від 27.01.2012 на суму 933000,00 грн. , № 3/01 від 27.01.2012 на суму 277800,00 грн., № 4 від 03.02.2012 на суму 565800,00 грн., № 5 від 09.02.2012 на суму 1417500,00 грн. , № 6 від 14.02.2012 на суму 1420500,00 грн., № 7 від 14.03.2012 на суму 985000,00 грн.

Так, згідно п.7, укладених та підписаних між сторонами специфікацій №№ 1, 2, 3, 3/01, 4, 5, 6, 7, сторони погодили умови оплати згідно рахунку відповідача в термін одного банківського дня з моменту приймання товару на складі позивача, а також строки поставки кожної партії товару за кожною специфікацією (п.3 специфікації).

Звертаючись до господарського суду позивач зазначив про те, що до 03.02.2012 р. відповідач належним чином виконував свої зобов'язання, а в період з 03.02.2012 по 16.03.2012 заборгував позивачу суму в розмірі 229986,00 грн., пославшись на те, що позивач перерахував на рахунок відповідача 4195031,30 грн., а отримав олії соняшника на суму 3965045,31 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач надав до суду копії платіжних доручень за період з 03.02.2012 по 16.03.2012, копії виставлених відповідачем відповідних рахунків-фактури та копії видаткових накладних за вказаний період.

Крім того, заборгованість відповідача позивач підтверджує довідкою з рахунків за період з 03.02.2012 по 16.03.2012, а також актом звірки взаємних розрахунків від 01.04.2012.

Отже, з наданих до справи документів вбачається, що позивач здійснював оплату товару без дотримання умов п. 7 специфікацій, тобто шляхом попередньої оплати згідно рахунку відповідача.

Дослідивши надані позивачем докази, колегія суддів встановила, що вони мають суперечливі дані.

Так, згідно наданих позивачем пояснень (а.с. 18, т. 2) поставок та платежів за Специфікаціями № 1 та № 2 не було здійснено. В той же час, позивач надав до матеріалів справи платіжні доручення, які містять посилання в тому числі на Специфікацію № 1 та № 2 (103-109, т. 2).

Специфікацією № 3/01 від 27.01.2012 передбачено поставку товару на суму 277800,00 грн., тоді як фактично за вказаною специфікацією відповідачем було поставлено товару більше, на суму 294282,80 грн.

Деякі рахунки-фактури взагалі не містять посилань на специфікацію, в зв'язку з чим неможливо встановити, в рахунок якої саме поставки позивачем було проведено оплату. Зокрема позивач в своїх поясненнях зазначає, що на підставі рахунку № СФ-0000102 від 01.03.2012 він сплатив відповідачу суму 265160,00 грн. за платіжним дорученням № 1085 від 27.02.2012, в той час, як вказане платіжне доручення містить посилання на рахунок від 24.02.2012 (а.с. 138, т. 2).

Дослідивши видаткові накладні, виставлені рахунки, платіжні доручення, що містять посилання на специфікацію № 6 від 14.02.2012, колегія суддів констатує, що по вказаній специфікації відповідачем поставлено товару на 255196,00 грн. більше, ніж виставлено рахунків та на 255196,00 грн. більше сплачено позивачем.

Крім того, акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.04.2012, на який посилається позивач при зверненні з даним позовом, свідчить про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 230459,50 грн. (а.с. 49, т. 1)

Однак, з наданої позивачем до справи довідки з рахунків за період з 03.02.2012 по 16.03.2012 вбачається, що відповідачем не поставлено товару на суму 229986,00 грн. (а.с. 123, т. 1).

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що з наданих позивачем документів, які містять суперечливі дані, не можливо чітко встановити, за якою саме поставкою та в якій сумі відповідачем не виконано, недопоставлено або прострочено зобов'язання з поставки товару.

Крім того, слід зазначити, що ані умовами договору поставки, а ні специфікаціями не передбачено, що поставка здійснюється після попередньої оплати, отже твердження позивача, що відповідач порушив умови договору шляхом недопоставки позивачу сплаченого товару, є необґрунтованими та позбавленими фактичного та правового обґрунтування, оскільки позивач зобов'язався оплачувати товар, згідно рахунку відповідача, протягом 1-го дня з моменту його отримання (п. 3.3 договору та п. 7 специфікацій).

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В даному випадку у відповідача існує перед позивачем зобов'язання з поставки товару, а позивачем не доведено належними доказами за якою поставкою, на яку саме суму відповідачем не поставлено товар у визначений в специфікаціях строк.

Матеріали справи не містять доказів направлення відповідачу вимоги про повернення суми попередньої оплати в розмірі 229986,00 грн., яка, за твердженнями позивача виникла внаслідок недопоставки відповідачем товару за договором в цілому, а не за окремою Специфікацією.

В той же час, в матеріалах справи знаходиться листи позивача (а.с. 139,142) про повернення попередньої оплати в розмірі 230459,50 грн. з посиланням на Специфікацію № 7 від 14.03.2012 , які не можуть вважатися вимогою про сплату заборгованості, що є предметом даного позову.

Також, позивачем не доведено встановлення відповідачу, в зв'язку з відступом від умов договору, нових строків поставки попередньо оплаченого товару, порушення яких дало б позивачу право вимоги повернення попередньої оплати, як то встановлено ч. 2 ст. 693 ЦК України, відповідно до якої, право вимоги повернення суми попередньої оплати у покупця виникає лише, якщо продавець, який одержав суми попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

Отже, позивачем не доведено правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 229986,00 грн., що свідчить про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Безпідставними також колегія суддів вважає і доводи відповідача щодо наявності рішення господарського суду по справі № 5023/3977/12 між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що, на думку відповідача, є підставою для припинення провадження у даній справі.

Дослідивши матеріали справи № 5023/3977/12, судом апеляційної інстанції встановлено, що предмет та підстави позову у справі що розглядається, не співпадають з предметом та підставою позову у справі № 5023/3977/12.

Предмет позову - це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення.

Підстави позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предметом позову у справі № 5023/3977/12 є стягнення суми заборгованості за неналежне виконання договірних зобов'язань у розмірі 230 459,50 грн. При цьому, в ході розгляду даної справи судом взагалі не досліджувались обставини, пов'язані з виконання договору поставки № 1ВУ-12 від 03.01.2012 в цілому за всіма Специфікаціями. Фактично розглядалося питання щодо наявності або відсутності заборгованості за сплаченими позивачем рахунками № СФ-000081 від 17.02.2012 та № СФ-0000080 від 17.02.2012 в рамках Специфікації № 6 до договору.

Рішення господарського суду від 19.11.2012 у справі № 5023/3977/12, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю та в зв'язку з ненаданням позивачем доказів в підтвердження викладених обставин, набрало законної сили та не було оскаржено в установленому законом порядку.

В той же час, предметом позову у справі № 922/1371/13 є стягнення суми боргу за договором у сумі 229 986,00грн. за договором поставки № 1ВУ-12 від 03.01.2012 з врахуванням всіх погоджених Специфікацій до нього, рахунків-фактури, платіжних доручень, видаткових накладних за період з 03.02.2012 по 16.03.2012.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що предмет позовів, тобто суми, які заявлені позивачем до стягнення у вказаних справах хоч і фактично збігаються, позивач посилається на один і той же акт звірки від 01.04.2012, однак, підстави позовів у справах № 922/1371/13 та № 5023/3977/12, як вже зазначалось вище, є різні.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для припинення провадження у справі.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Таким чином, судова колегія вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача і наявності фактів для скасування оскаржуваного рішення з прийнятям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

.З огляду на зазначене та керуючись 32-34, 43, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" м.Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.07.13 р. у справі № 922/1371/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод", код ЄДРПОУ 00333581 (03039, м. Київ, пр. Науки,3, п/р 26001009137 в КРД Райффайзен Банк Аваль" м. Києва, МФО 322904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро", код ЄДРПОУ 24126065 (61098, м. Харків, вул. Старокримська, 9, п/р 2600901303604 в АТ "БМ Банк" м. Харків, МФО 380913) витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 2299,86 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів..

Повний текст постанови складено та підписано 23 вересня 2013 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Гребенюк Н. В.