Рішення № 33725166, 24.09.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17386/13 24.09.13Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник"

про стягнення 1 021 902,54 грн.

Представники:

від позивача: Кучкова Ю.В.-представник за довіреністю № 93/2012/06/13-1 від 13.06.2013 р/

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київенерго" до державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник" про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 1 021 902,54 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26.11.1990 року між публічним акціонерним товариством «Київенерго» (постачальник) та державним підприємством "Київський державний завод "Буревісник" (споживач) укладено договір на постачання електричної енергії № 130, відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за об'єктами споживача згідно з умовами договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною.

В порушення умов договору та норм чинного законодавства, споживач не виконав взяті на себе зобов'язання, в зв'язку з чим за період з 01.01.2013 року по 01.05.2013 року в останнього виникла заборгованість за використану активну електричну енергію в розмірі 963 302,62 грн. та заборгованість за реактивну електричну енергію в розмірі 22 078,24 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, звітами про використану активну та реактивну електроенергію за спірний період та актами приймання-передачі товарної продукції.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до суду з вимогою про стягнення з державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник" заборгованості за спожиту активну електричну енергію в розмірі 963 302,62 грн., заборгованості за реактивну електроенергію в розмірі 22 078,24 грн., пені в розмірі 30 434,73 грн. та 3 % річних в сумі 6 086,95 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.09.2013 року порушено провадження у справі № 910/17386/13, розгляд справи призначено на 24.09.2013 року.

В судове засідання 24.09.2013 року з'явився представник позивача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник" заборгованість за спожиту активну електричну енергію в розмірі 963 302,62 грн., заборгованість за реактивну електроенергію в розмірі 22 078,24 грн., пеню в розмірі 30 434,73 грн. та 3 % річних в сумі 6 086,95 грн., а також 20 438,05 грн. судового збору.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився вимоги суду не виконав, про поважні причини неявки повноважного представника відповідача суд не повідомлений, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належний чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 25522773.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

26.11.1990 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (енергопостачальна організація за договором) та державним підприємством "Київський державний завод "Буревісник" (споживач за договором) укладено договір на постачання електричної енергії № 130 (далі - договір).

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго», затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго» (протокол № 1/2011 від 05.04.2011 року), акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго» у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 року.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за об'єктами споживача згідно з умовами даного договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами даного договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною.

У відповідності до п. 2.3.2. договору, споживач зобов'язався дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 договору та режиму роботи електроустановок відповідно до додатка «Перелік об'єктів».

Згідно з п. 2.3.3 договору, споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Положеннями п. 2.3.4. договору встановлений обов'язок споживача здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача, згідно з умовами додатками «Порядок розрахунків» та «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії».

Відповідно до п. 2 додатку 2 до договору, споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії заявленого на поточний розрахунковий період за нижче зазначеною системою платежів і розрахунків: до 26 числа місяця, що передує розрахунковому місяцю 35 %, до 6 числа розрахункового місяця - 35 %, до 16 числа розрахункового місяця - 30 % вартості договірної величини споживання електричної енергії згідно з додатком до договору «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам».

Остаточний розрахунок за спожиту активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата рахунків за перетікання реактивної електроенергії та інших платежів згідно з умовами цього договору здійснюється на підставі самостійно отриманих у постачальника рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.01.2013 року по 01.05.2013 року відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої електричної енергії, у зв'язку з чим станом на 01.05.2012 року в останнього виникла заборгованість за спожиту активну електричну енергію в розмірі 963 302,62 грн. та заборгованість за реактивну електричну енергію в розмірі 22 078,24 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви довідкою про розрахунок основного боргу, звітами про використану активну електроенергію за спірний період, актами приймання-передачі товарної продукції, актами надання послуги з компенсації перетікання реактивної енергії за спірний період та довідкою про надходження коштів за спожиту електричну енергію.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором на постачання електричної енергії № 130 від 26.11.1990 року в період з 01.01.2013 року по 01.05.2013 року за спожиту активну електричну енергію в розмірі 963 302,62 грн. та за реактивну електричну енергію в розмірі 22 078,24 грн., у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 30 434,73 грн. та 6 086,95 грн. 3 % річних.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 4.2.1. договору встановлено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3.-2.3.4. даного договору, з порушення термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше розміру штрафних санкцій згідно з Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами статті 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за договором № 130 від 26.11.1990 року про постачання електричної енергії, суд погоджується з розрахунком пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в розмірі 30 434,73 грн. та 3 % річних в розмірі 6 086,95 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 2, ідентифікаційний код 14312358) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) заборгованість за спожиту активну електричну енергію в розмірі 963 302 (дев'ятсот шістдесят три тисячі триста два) грн. 62 коп., заборгованість за реактивну електричну енергію в розмірі 22 078 (двадцять дві тисячі сімдесят вісім) грн.24 коп., пеню в розмірі 30 434 (тридцять тисяч чотириста тридцять чотири) грн. 73 коп. та 3 % річних в сумі 6 086 (шість тисяч вісімдесят шість) грн. 95 коп., а також 20 438 (двадцять тисяч чотириста тридцять вісім) грн. 04 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 26.09.2013 року

Суддя С.М. Мудрий