Рішення № 33725120, 25.09.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2013 Справа № 905/5427/13 Суддя господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. при секретарі судового засідання Костіній Я.О. розглянувши матеріали:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Євротех Груп"до Приватного акціонерного товариства "Коммунтранс"про стягнення 136015,45 грнПредставники сторін: від позивача: від відповідача: Зибін А.О. за довіреністю Данилюк Р.В. за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротех Груп" до Приватного акціонерного товариства "Коммунтранс" про стягнення 156015,45грн., у тому числі основного боргу у розмірі 154115,80грн., пені у розмірі 1899,65грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору поставки №020413 від 02.04.2013 в частині своєчасної та повної сплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 1560154,45грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору поставки №020413 від 02.04.2013; видаткових накладних №514 від 15.04.2013, №558 від 22.04.2013, №609 від 29.04.2013; довіреностей №108 від 11.04.2013, №121 від 18.04.2013, №147 від 26.04.2013; рахунків №759 від 09.04.2013, №843 від 17.04.2013, №927 від 26.04.2013; податкових накладних №109 від 15.04.2013, №164 від 22.04.2013, №221 від 29.04.2013.

Позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 136015,45 грн., у тому числі основного боргу у розмірі 134115,80грн., пені у розмірі 1899,65грн. Заява позивача мотивована частковим погашення відповідачем заборгованості у розмірі 20000,00 грн. після порушення провадження у справі.

На підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України заява позивача про зменшення позовних вимог прийнята судом, спір підлягає вирішенню судом в межах вимог про стягнути з відповідача заборгованості на загальну суму 136015,45грн., у тому числі основного боргу у розмірі 134115,80грн., пені у розмірі 1899,65грн.

25.09.2013 до канцелярії суду надійшла зустрічна позовна заява Приватного акціонерного товариства "Коммунтранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротех Груп" про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.09.2013 у прийнятті зустрічної позовної заяви Приватного акціонерного товариства "Коммунтранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротех Груп" про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено.

25.09.2013 позивач у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у відзиві б/н від 29.05.2013 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що надані позивачем видаткові накладні не містять жодних посилань на спірні договори поставки, також відповідно до видаткової накладної №609 від 29.04.2013 поставлено обідну стрічку 7,7-20, що не відповідає предмету договору.

Крім того, при укладанні договору поставки №020413 від 02.04.2013 від імені Приватного акціонерного товариства "Коммунтранс" виступав заступник генерального директора з фінансових питань Болквадзе П.М., яка не має повноважень на підписання договорів та будь яких інших документів та правочинів.

В судовому засіданні 25.09.2013 оголошувалась перерва на 30 хвилин.

Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

02.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євротех Груп" в особі директора Шилова О.В., як постачальником (позивач) та Приватним акціонерним товариством "Коммунтранс" в особі генерального директора Косик О.І., як покупцем (відповідач) укладено договір поставки №020413 (далі-договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця приналежному продавцеві партію товару, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його. Відомості про товар, у подальшому іменовані автошини: -найменування: автошини пневматичні гумові нові; - моделі: згідно рахунків; -одиниця виміру: штуки;- кількість одиниць товару: згідно рахунків; -ціна за одиницю: згідно рахунків (п.1.2 договору).

Пунктом 10.1 договору визначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 року або до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

Як вбачається зі змісту договору №020413, останній підписаний з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротех Груп" директором Шиловим О.В., з боку Приватного акціонерного товариства "Коммунтранс" генеральним директором Косик О.І. та скріплений печатками підприємств.

Однак, відповідач у відзиві наполягає, що при укладанні договору поставки №020413 від 02.04.2013 від імені Приватного акціонерного товариства "Коммунтранс" виступав заступник генерального директора з фінансових питань Болквадзе П.М., який не має повноважень на підписання договорів та будь яких інших документів та правочинів.

Жодних доказів на підтвердження того, що договір №020413 підписаний іншою особою ніж Косик О.І., відповідачем не надано. Повноваження Косика О.І. також підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що договір підписаний іншою особою ніж генеральний директором, судом не приймаються.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору №020413 позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 154115,803грн., що підтверджується видатковими накладними №514 від 15.04.2013, №558 від 22.04.2013, №609 від 29.04.2013, податковими накладними №109 від 15.04.2013, №164 від 22.04.2013, №221 від 29.04.2013, які надані позивачем та міститься в матеріалах справи.

Поставлену згідно вищезазначених видаткових накладних продукцію на підставі довіреностей №108 від 11.04.2013, №121 від 18.04.2013, №147 від 26.04.2013 на отримання товарно-матеріальних цінностей з боку відповідача прийнято уповноваженою особою, що підтверджується підписом останньої на вказаних видаткових накладних.

З представлених видаткових накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять усі необхідні відомості про продукцію, а також містять відомості про фактичне отримання продукції. Тобто, за своїми ознаками такі накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірної продукції.

Проте, відповідач не погоджується з тим, що товар отриманий по вищевказаним накладним, отриманий ним на виконання договору №020413, посилаючись при цьому на відсутність вказівки на договір у видаткових накладних. Також, відповідач зазначає, що відповідно до видаткової накладної №609 від 29.04.2013 поставлено обідну стрічку 7.7-20, що не відповідає предмету договору.

Дослідивши видаткові накладні, судом відмічається, що дійсно у видаткових накладних відсутні посилання на договір №020413.

Позивач проти таких доводів відповідача заперечує та вказує на те, що ним до матеріалів справи надані копії податкових накладних, виписаних на підставі вищевказаних видаткових накладних, разом з декларацією з ПДВ та додатком №5 за квітень 2013, в яких зазначений номер договору №020413. Жодних зауважень щодо порядку оформлення податкових накладних від відповідача не надходило. Окрім того, позивач зазначає, що іншого ніж договір №020413 між позивачем та відповідачем укладено не було, поставка товарів здійснювалась саме на виконання договору №020413.

Проаналізувавши наявні матеріали справи у їх сукупності, вислухавши доводи представників сторін, суд приходить до висновку про те, що поставку товару за видатковими накладними: №514 від 15.04.2013, №558 від 22.04.2013, №609 від 29.04.2013 здійснено саме на виконання договору №020413. При цьому, суд приймає до уваги пояснення позивача стосовно видаткової накладної №609 від 29.04.2013 про поставку обідної стрічки 7,7-20, що відповідає предмету договору, оскільки є складовою частиною шин.

З огляду на вищевикладене, матеріалами справи підтверджується поставка позивачем та отримання відповідачем у квітні 2013 року товару на загальну суму 154115,80 грн. саме по договору №020413.

Як зазначає позивач, відповідач вартість отриманого товару оплатив частково на суму 20000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №857 від 05.08.2013 наявним в матеріалах справи. Заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 134115,80 грн. Судом враховано, що у платіжному доручення №857 зазначено, що кошти перераховуються на підставі акту звірки від 02.08.2013, який сторони не надали, а позивач зазначив, що такий відсутній. Проте, згідно позиції позивача, кошти у розмірі 20000,00 грн. були перераховані відповідачем саме як заборгованість за товар отриманий по вказаним вище видатковим накладним.

Оцінивши зміст даного договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним - оспорюваний правочин (ч.3 вказаної норми).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Статтею 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, згідно якої юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів

юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, товар по вищевказаним видатковим накладним, виписаними на виконання договору №020413 відповідачем отриманий, вартість товару частково оплачена, що підтверджує схвалення відповідачем договору №020413 та його виконання. Окрім того, як зазначалось судом вище, договір підписаний генеральним директором відповідача, доказів на спростування цього відповідачем не надано.

З огляду на викладене, суд при вирішенні даного спору виходить з дійсності договору №020413.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (тер мін).

Згідно з п. 2.2 договору датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів покупця на розрахунковий рахунок продавця. Ціна та товар встановлюється згідно виставлених рахунків (п. 2.3 договору). Форма оплати - по факту відвантаження протягом 20 банківських днів (п. 2.4 договору).

Відповідач в порушення умов договору вартість продукції отриманої за вищезазначеними видатковими накладними не оплатив, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 134115,80грн.

Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження перерахування відповідачу коштів у розмірі 134115,80грн., а матеріали справи таких не містять.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 134115,80грн. суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п. 5.6 договору просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1899,65грн.

Відповідно до п. 5.6 договору у випадку прострочення оплати покупець оплачує продавцеві штраф у розмірі 0,1% від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше подвійний облікової ставки НБУ.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд визнає його вірним, оскільки останній зроблений з урахуванням чинної подвійної облікової ставки НБУ з урахуванням строку оплати та строку прострочення.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 1899,65 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача з урахуванням того, що спір виник з вини відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Коммунтранс" (13514 Житомирська обл., Попільнянський район, смт.Корнин, вул.Жовтневої революції, 3, ЄДРПОУ 38180812 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротех Груп" (83087, м.Донецьк, пр. Богдана Хмельницького,44, ЄДРПОУ 32026358) основний борг у розмірі 134115 (сто тридцять чотири тисячі сто п'ятнадцять) грн. 80 коп., пеню у розмірі 1899(одна тисяча вісімсот дев'яносто дев'ять)грн. 65коп., судовий збір у розмірі 3120 (три тисячі сто двадцять)грн. 31коп.

3. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік

Дата складення повного рішення 25.09.2013.