Постанова № 33715551, 10.09.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 р. Справа № 804/10878/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Юхно І.В.

при секретарі - Фросіні С.Ю.

за участю:

представників позивача - Подимської Л.В.

Герасимової О.Є.

Самойленко О.А.

представника відповідача - Гребенюк А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Приватного виробничого комерційного підприємства «Конус» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне виробниче комерційне підприємство «Конус» (далі - ПВКП «Конус») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило:

- визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська щодо коригування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту ПВКП «Конус» в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України на підставі акту перевірки № 394/224/31705855 від 20.02.2013 року.

- зобов'язати державну податкову інспекцію у Кіровському районі м. Дніпропетровська відновити показники податкового кредиту та податкових зобов'язань ПВКП «Конус» в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, змінені на підставі акту перевірки № 394/224/31705855 від 20.02.2013 року.

Представники позивача позовну заяву в судовому засідання підтримали в повному обсязі. В обґрунтування позову зазначили, що Акт перевірки від 20.02.2013 року №394/224/31705855 був складений із порушенням вимог Порядку, оскільки як його оформлення, так і викладені в ньому висновки перевірки не підтверджені ніяким чином, не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, а тому не можуть бути доказами правомірності встановлення порушень позивачем. За результатами перевірки податковим органом будь яких рішень щодо нарахування позивачу грошових зобов'язань не приймалось. Позивачу стало відомо, що податковим органом на підставі вказаного акту були змінені показники податкової звітності позивача в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА(ДПС) України. Так як жодних рішень відповідачем не приймалось, а відповідач в акті зазначив не підтверджені дані, тому представники позивача вважають дії відповідача по коригуванню показників неправомірними. Також представники позивача посилались на те, що повідомлення про дату початку перевірки та копію наказу про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки не було взагалі отримано позивачем. В усній формі відповідач повідомив, що повідомлення про початок перевірки було направлено за поштовою адресою позивача з поштовим повідомленням про вручення та повідомлення про вручення не повернуто поштою відповідачу. У зв'язку з тим, що повідомлення від відповідача про початок перевірки не було отримано, ПВКП «Конус» не мало змоги своєчасно надати всі первинні документи за відповідний період для підтвердження реальності господарської діяльності, тому Акт було складено на підставі даних ДПІ у м.Дніпродзержинську, а саме Акт №3439/201/23- 206/37103559 від 24.06.11р. по взаємовідносинах ТОВ «Група Імідж Плюс» зі своїм постачальником. Отже, на думку представників позивача, висновки податкового органу зроблені на припущеннях посадової особи ДПІ, а не на підставі та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтованими, прийнятими без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, що має наслідком їх неправомірність та підставою для їх скасування. Враховуючи вищевикладене, позов просили задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в своїх запереченнях на позов та його представник у судовому засіданні з позовними вимогами не погодився. Представник відповідача в судовому засіданні посилався на акт позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Група Імідж Плюс» за результатами якої встановлено порушення ТОВ «Група Імідж Плюс» ч.5 ст. 203, ч.1.2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ними по правочинах, здійснених ТОВ «Група Імідж Плюс» з постачальниками та покупцями товарів (робіт, послуг). Згідно вищевказаного акту перевірки встановлено, що ні ТОВ «Група Імідж Плюс» ні його постачальник ТОВ «Стандарт Д» - не знаходяться за юридичною адресою; відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, технічний персонал, транспортні засоби. Таким чином, ТОВ «Група Імідж плюс» у грудні 2010 року, січні 2011 року, здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням та наданням податкової вигоди при «ймовірному» придбанні - продажу товарів від постачальника ТОВ «Стандарт Д» та подальшому продажу по ланцюгу постачання підприємствам - набувачам «податкової вигоди», збільшивши як суми податкових зобов'язань, так і суми податкового кредиту за грудень 2010 року - січень 2011 року з метою прикриття власної незаконної діяльності та нанесенням шкоди Державі в особливо великих розмірах та згідно до частини 1.5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності. На думку відповідача, правочини укладені ТОВ «Група Імідж плюс» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Враховуючи вищевикладене відповідач дійшов висновку, що операції щодо реалізації товару (виконання робіт, надання послуг) здійснені між ТОВ «Група Імідж Плюс» та ПВКП «Конус», не спричиняють реального настання правових наслідків. В ході перевірки встановлено відсутність реалізації товару (виконання робіт, надання послуг) що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Таким чином, відповідач вважає, що первинні документи, надані ТОВ «Група Імідж Плюс» покупцю ПВКП «Конус», що вказують на здійснення таких операцій, не можуть бути дійсними. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача вважає, що висновки за результатами акту перевірки №394/224/31705855 від 20.02.2013 року є правомірними та такими, що не суперечать діючому законодавству. Підстав для задоволення адміністративного позову не вбачається, як зазначив представник відповідача у судовому засіданні, тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Правовідносини, що випливають з позовних вимог регулюються нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, а також а також Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168-97-ВР, в редакції чинній в період, що перевірявся.

Позивач - Приватне виробниче комерційне підприємство «Конус» (код ЄДРПОУ 31705855) перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, як платник податків та зборів, у тому числі (у період, що розглядається) податку на додану вартість.

На підставі наказу №82 від 30.01.2013 року, згідно з п.п. 20 1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп. 78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.78 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями) посадовою особою ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено документальної позапланової невиїзної перевірки ПВКП «Конус» код ЄДРПОУ 31705855 від 20.02.2013р. № 394/224/31705855, з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з платником податків ТОВ «Група Імідж Плюс» код ЄДРПОУ 37103559 за грудень 2010р., січень 2011р.

За результатами перевірки був складений Акт від 20.02.2013 року №394/224/31705855, в якому зафіксовано порушення ПВКП «Конус»:

1. ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПВКП «Конус» при придбанні та наступному продажу товарів, «нереальність» проведення господарських операцій між ПВКП «Конус» з контрагентом постачальником та юридичну дефектність первинних документів, здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб.

2. п.1.3 п.1.6 ст.1, п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п. 6.4. ст.6, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.3.1. п.7.3, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5, ст.7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями).

3. п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ.

4. З урахуванням вимог «Методичних рекомендацій, (орієнтовний алгоритм дій) органів державної податкової служби...» наведених листом ДПА України від 03.02.09 №2012/7/10-1017 та згідно п. 1.7 розділу 1 Алгоритму відпрацювання доведених переліків ризикових суб'єктів господарювання (додаток 7.1 до Наказу ДПА України № 475 ДСК від 08.08.11р.), матеріали перевірки ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська по підприємству ПВКП «Конус» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «Група Імідж Плюс» (код ЄДРПОУ 37103559) за грудень 2010 року, січень 2011 року підлягають направленню до ДПІ, на обліку яких знаходяться контрагенти-покупці, для здійснення відповідних заходів згідно вимог чинного законодавства України.

Не погодившись з актом перевірки позивач 04.03.2013 року надав до ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області заперечення на акт перевірки.

ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області листом від 12.03.2013 року №4819/10/22-419 надала відповідь на заперечення позивача, в якій зазначалось, що висновки за результатами акту перевірки №394/224/31705855 від 20.02.2013 року є правомірними та такими, що не суперечать діючому законодавству.

Судом встановлено, що відповідач не визнає включення суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту відповідно до податкових накладних отриманих ПВКП «Конус» від ТОВ «Група Імідж плюс», з підстав того, що актом перевірки контрагента позивача з його контрагентом встановлено, що ні ТОВ «Група Імідж Плюс» ні його постачальник ТОВ «Стандарт Д» - не знаходяться за юридичною адресою; відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, технічний персонал, транспортні засоби, тому ТОВ «Група Імідж плюс» у грудні 2010 року, січні 2011 року, здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням та наданням податкової вигоди при «ймовірному» придбанні - продажу товарів від постачальника ТОВ «Стандарт Д» та подальшому продажу по ланцюгу постачання підприємствам - набувачам «податкової вигоди», збільшивши як суми податкових зобов'язань, так і суми податкового кредиту за грудень 2010 року - січень 2011 року з метою прикриття власної незаконної діяльності та нанесенням шкоди Державі в особливо великих розмірах та згідно до частини 1.5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

В акті перевірки від 20.02.2013р. зазначено, що ПВКП «Конус» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами/постачальниками - контрагентами/покупцями, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено дефектність первинних документів та відсутність об'єктів оподаткування, та неможливість реального здійснення платником податків операцій ПВКП «Конус» - по ланцюгу постачання: ТОВ «Група Імідж плюс» - ПВКП «Конус» - контрагенти/покупці, контрагенти/постачальники - ПВКП «Конус» - контрагенти/покупці. Таким чином перевіркою ПВКП «Конус» встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств - постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям за період грудень 2010 року, січень 2011 року.

Наведена правова позиція відповідача спростовується з огляду на фактичні обставини справи, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ПВКП «Конус» мало взаємовідносини з ТОВ «Група Імідж плюс» на підставі договору поставки від 31.12.2010 року. На підтвердження здійснення вказаної операції ТОВ «Група Імідж плюс» було складено та надано на адресу позивача наступні документи, копії яких було надано до суду: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури. Розрахунки за придбані товари були здійснені ПВКП «Конус» у безготівковій формі, що підтверджується наданими до суду банківськими виписками. Сума сплаченого ПДВ включена до складу податкового кредиту, отриману сировину включено до складу валових витрат. Надалі ПВКП «Конус» реалізувало закуплений товар ВАТ (на цей час ПрАТ) «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», ПАО «Електрозавод», ТОВ «Завод «Електротехмаш» (Покупець), що підтверджується договори постачання товару, накладними, рахунками, податковими накладними, довіреностями, виписками з банківських рахунків. Згідно умов Договорів поставка Товару здійснювалась на умовах ЕХW згідно правил ІНКОТЕРМС 2000.

Як на час укладення вищевказаного правочину Позивача із ТОВ «Група Імідж плюс», так і під час його виконання, сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, ні установчі документи контрагента позивача, ні його свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість не визнані в установленому порядку недійсними. В акті перевірки позивача зазначається, що свідоцтво платника ПДВ позивача з 15.12.2005 року актуальне, остання податкова звітність надавалась за січень 2013 року. Також в акті перевірки зазначається, що згідно відомостей державного реєстру, отриманих ДПІ у м.Дніпродзержинську ТОВ «Група Імідж плюс» з 17.06.2011 р. знаходиться у стані « 36» - основний платник до кінця року. Документальних доказів неможливості існування господарських правовідносин між розглядуваними підприємствами відповідачем не надано.

Висновки в Акті перевірки позивача щодо відсутності складських приміщень суд не бере до уваги, оскільки позивачем було доведено, що придбаний у ТОВ «Група Імідж плюс» товар малогабаритний, він не потребує наявності складських приміщень та зберігається в офісі. На підтвердження вищезазначеного до матеріалів справи було надано фотграфії Товару та Договір оренди приміщення, акти наданих послуг, виписки з особового банківського рахунку про сплату НДФЛ з орендних платежів.

Судом встановлено, що висновки в Акті перевірки позивача зроблені на підставі Акту позапланової невиїзної документальної перевірки ДПІ у м. Дніпродзержинську ТОВ «Група Імідж Плюс» код ЄДРПОУ 37103559 № 3439/201/23-206/37103559 від 24.06.2011р. з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з контрагентом - постачальником ТОВ «Стандарт Д» (код ЄДРПОУ 37103412) та з контрагентами покупцями за період грудень 2010р., січень 2011р.

З аналізу норм права суд приходить до висновку, що податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушення з боку першого. Дана позиція також відображена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 13.12.2012р. №К/9991/32048/12.

Суд звертає увагу, що відповідно до п.п. 138.1.1. п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Також суд зазначає, що формування податкового кредиту платником ПДВ здійснюється відповідно до пп.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.3 Податкового кодексу України, згідно яких податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6 Податкового кодексу України до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

Згідно з ст.1 Закону України від 16.07.1999 р. №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Цей закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності.

Відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 вищезазначеного закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом встановлено, що на підтвердження факту поставки товарів постачальником ТОВ «Група Імідж Плюс» було виписано на адресу позивача податкові та видаткові накладні, рахунки фактури. На момент складання вказаних документів ТОВ «Група Імідж Плюс» та ПВКП «Конус» були зареєстровані в якості платників ПДВ, що підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем.

Необґрунтованим суд вважає твердження відповідача, котре також зазначене в акті перевірки про те, що незнаходження за місцем реєстрації та відсутність основних фондів у постачальників товарів по ланцюгу постачання товару тягне наслідком позбавлення покупця товару права на податковий кредит, оскільки, такої умови для виникнення права на податковий кредит не містить Податковий кодекс України, а також законами України не передбачена відповідальність платника податків за порушення його контрагентами податкового законодавства, у тому числі за несплату контрагентами ПДВ до бюджету. Крім того, у справі відсутні будь-які докази того, що постачальник ПВКП «Конус» не сплачував податки, у тому числі ПДВ до бюджету.

Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, оскільки в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості придбання робіт (послуг, товарів) у ТОВ «Група Імідж Плюс» - постачальника та їх подальшої реалізації покупцям та не підтверджено реальність здійснення операцій з контрагентами, а тому правочин між позивачем та ТОВ «Група Імідж Плюс» є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України, недійсними, зокрема є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З аналізу наведених норм суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений між сторонами правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини).

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом договір не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання його недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані в даній справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо недійсності укладеного договору, та не підкріплена належними доказами.

Суд зазначає, що виходячи з положень ст.207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

З наданих до суду документів встановлено, що ТОВ «Група Імідж Плюс» та ПВКП «Конус» при вчиненні угоди були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Тобто, виходячи зі змісту пункту 201.8 Податкового кодексу мали право на нарахування податку та складання податкових накладних, оскільки таке право надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Крім того, ТОВ «Група Імідж Плюс» та ПВКП «Конус» належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.

В акті перевірки відсутні посилання на докази, які підтверджують, що ПВКП «Конус» було відомо про порушення ТОВ «Група Імідж Плюс» та їх постачальниками вимог податкового законодавства.

Отже, будь-які умисні дії з боку позивача та його посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину - відсутні.

Також суд відмічає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність угод позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, суд не вважає зазначені угоди фіктивними, оскільки згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Судом встановлено, що правові наслідки, обумовлені розглядуваним правочином, реально настали для обох сторін цих угод (позивачем було отримано та використано у власній господарській діяльності товар, а постачальник отримав грошові кошти за товар).

Відтак, суд не вбачає в діях позивача щодо укладення угоди із ТОВ «Група Імідж Плюс» та відображенні такої операції в податковому обліку ПВКП «Конус» мети суперечної інтересам держави та суспільства.

На підтвердження недійсності угод відповідач в акті перевірки посилається на те, що у постачальника відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, постачальники не знаходяться за юридичною адресою. У якості доказів для такого висновку відповідач посилається на матеріали невиїзної перевірки контрагента позивача з його контрагентами, в ході якої не досліджувались первинні документи. Висновки про неможливість здійснення господарської діяльності постачальником зроблено виключно за результатами аналізу документів, які є в обліковій справі підприємства, даних податкової звітності та акту контрагента контрагента позивача.

Судом відхиляються ці доводи відповідача, адже

по-перше, неможливо достеменно зробити висновок про наявність чи відсутність активів у підприємства тільки на підставі звітності, у якій не задекларовані відповідні активи, такими доказами мають бути саме первинні документи, проте у справі відсутні докази дослідження податковими органами первинних документів;

по-друге, відповідно до чинного законодавства відсутність постачальників за юридичною адресою ніяким чином не впливає на дійсність укладених ними угод;

по-третє, для проведення операцій постачання товарів наявність власних транспортних засобів, складських приміщень не є обов'язковим, ці активи можуть орендуватися, крім того, навіть наявність орендованих активів для посередника не є обов'язковою, адже товар може поставлятися транспортом первинного постачальника на склад кінцевого покупця, а функція посередника полягатиме у пошуку товару, покупця, укладенні угод та організації проведення операцій купівлі-продажу, у такому випадку відсутня необхідність винаймати і технічний персонал. Отже, висновок відповідача про неможливість проведення постачальником господарських операцій є лише припущенням. Натомість, як зазначалося вище, первинні документи повністю підтверджують «товарність» проведеної між ТОВ «Група Імідж Плюс» та відображенні такої операції в податковому обліку ПВКП «Конус» операції поставки товару.

Вищевикладені доводи відповідача також спростовуються самим актом перевірки позивача, в якому зазначається наступне: «Згідно поданого до ДПІ у м.Дніпродзержинську розрахунку комунального податку №9006329271 від 19.01.2011 р. за 4 квартал 2010 р. кількісний склад працівників ТОВ «Група Імідж Плюс» за базовий (звітний) період складає 29 осіб.

Чисельність працюючих, згідно звіту по формі 1 ДФ «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» за 1 квартал 2011 р., який було надано до ДПІ у м Дніпродзержинську ТОВ «Група Імідж Плюс» складає 10 осіб.

Згідно додатку К1 до Декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 р. на підприємстві є основні засоби балансовою вартістю 88 333,00 грн. та залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 31.12.2010р. у сумі 252 589,00 грн.».

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 р., від 31.01.2011р.

Зазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

За результатом розгляду справи, судом не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А тому суд щодо корегування податковим органом показників податкової звітності ПВКП «Конус» та внесення змін до Автоматизованої інформаційної системи податкового органу АРМ «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту і розрізі контрагентів на рівні ДПА України» на підставі Акту перевірки № 394/224/31705855 від 20.02.2013 року вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України, у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України є програмним продуктом, який було розроблено для реалізації Порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 18.04.2008 № 266 (далі - Порядок) із змінами та доповненнями.

Як випливає зі змісту пункт 2.10 Порядку, у складі автоматизованого контролю здійснюється перевірка та присвоюються коди помилок, визначені технічним завданням:

2.10.1. визначення підсумкових рядків кожного розділу декларації з ПДВ та кожного додатка;

2.10.2. перенесення підсумкових сум з додатків до рядків податкової декларації з ПДВ;

2.10.3. співставлення даних податкової звітності з ПДВ з інформацією з інших джерел, а саме інформації кол. 2 розділу II Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, кол. 3 Розрахунку коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість з даними Реєстру платників ПДВ.

Відповідно до пункту 2.14 Порядку Інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Пунктом 2.21 Порядку передбачено, що підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ на центральному рівні відображаються в описовій частині акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в АС "Аудит". По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з ПДВ за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 4.16 Порядку якщо платником ПДВ (постачальником) до податкових зобов'язань включено суму ПДВ меншу, ніж контрагентом (отримувачем) до податкового кредиту, працівники підрозділу оподаткування юридичних, фізичних осіб органу ДПС, на обліку якого знаходиться платник ПДВ (постачальник), та органу ДПС, на обліку якого знаходиться платник ПДВ (отримувач), відповідно до пункту 3 статті 11, пункту 3 статті 111 Закону № 509 звертаються в письмовій формі до таких платників ПДВ щодо одержання пояснень та їх документальних підтверджень (перелік документів, що затребується у платника ПДВ, передбачений пунктом 4.2 Порядку) з метою встановлення причин розбіжностей даних, що містяться у поданій ними податковій звітності з податку на додану вартість, виявлених під час камеральної перевірки, та/або за результатами автоматизованого співставлення.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що процес співставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У розглядуваному випадку ДПІ не було виявлено розбіжності у податковій звітності ПВКП «Конус» та його контрагента за перевірені податкові період грудень 2010 року, січень 2011 року при співставленні засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. Однак при цьому відповідач дійшов висновку про недостовірність задекларованих контрагентами даних податкового обліку.

Сама по собі здійснена ДПІ податкова кваліфікація операцій за відсутності відмінності між задекларованими показниками податкової звітності контрагентів не може слугувати підставою для внесення змін до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. Висновок щодо правильності (або недостовірності) задекларованих платником даних податкового обліку як підстави для внесення змін до вказаної бази даних може бути зроблений податковим органом після визначення платникові податкових зобов'язань та їх узгодження у встановленому законом порядку.

Слід також наголосити, що у податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Наведене також виключає можливість застосування до платника негативних правових наслідків (зокрема, у вигляді вилучення з електронної бази даних задекларованих ним показників) до моменту донарахування платникові податкового зобов'язання в порядку статті 54 Податкового кодексу України та його узгодження.

З огляду на зазначене, дії відповідача щодо проведення коригування та внесення змін до бази «АРМ автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» до декларацій ПВКП «Конус» з податку на додану вартість за грудень 2010 року, січень 2011 року без прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення, а лише на підставі акту перевірки від 20.02.2013 року №394/224/31705855- є протиправними.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Отже, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 69,71, 94, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного виробничого комерційного підприємства «Конус» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправнии та хобовязання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська щодо коригування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту ПВКП «КОНУС» в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України на підставі акту перевірки № 394/224/31705855 від 20.02.2013 року.

Зобов'язати державну податкову інспекцію у Кіровському районі м. Дніпропетровська відновити показники податкового кредиту та податкових зобов'язань ПВКП «КОНУС» в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, змінені на підставі акту перевірки № 394/224/31705855 від 20.02.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного виробничого комерційного підприємства «Конус» судовий збір у розмірі 34 (тридцять чотири)грн. 41 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, зазначені в ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України.

Повний текст постанови складено 16 вересня 2013 року.

Суддя І.В. Юхно