Вирок № 33714789, 25.09.2013, Апеляційний суд Закарпатської області

В И Р О К

І м е н е м У к р а ї н и

25.09.2013 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів Гошовського Г.М. (головуючий), Дворніченка В.І. Животова Є.Г., з участю секретаря Гераська М.М., прокурора Міцовди К.Д., підсудного ОСОБА_3, захисника - адвоката ОСОБА_4, розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу № 11/777/343/2013 за апеляцією обвинувача - старшого прокурора прокуратури Виноградівського району на вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 05.03.2013

Цим вироком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Сільце Іршавського району, мешканець АДРЕСА_1, з середньою освітою, одружений, що має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працюючий водієм, не судимий, засуджений за ч.3 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі, з застосуванням ст. 69 КК України, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст.ст. 75 КК України підсудного звільнено від відбування покарання в вигляді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю в 2 роки і зобов'язано повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи.

Ухвалено: стягнути з ОСОБА_3 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Закарпатській області 910 грн. 56 коп., на користь експерта ОСОБА_5 420 грн., в дохід держави 2758 грн. 50 коп., речові докази - автомобілі НОМЕР_1 передати за належністю власникам - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 відповідно, CD-R диск зберігати в матеріалах справи, запобіжним заходом залишити підписку про невиїзд.

ОСОБА_3 визнаний винним у тому, що 05.02.2012 приблизно об 11 годині, керуючи автомобілем НОМЕР_2, під час руху на швидкості 35-40 км/год по вул. І. Франка в м. Виноградові порушив вимоги п. п. 1.2, 1.3, 1.5, 1.10, 10.1,11.2,11.3,12.1 Правил дорожнього руху України, не врахував дорожньої обстановки, на слизькому покритті дороги не вибрав безпечної швидкості, не впорався з керуванням, виїхав на смугу руху зустрічного транспорту, де його автомобіль НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_6. Від отриманих внаслідок зіткнення тілесних ушкоджень пасажир автомобіля «ВАЗ-210700» ОСОБА_8 і пасажир автомобіля «Мерседес-Бенц 123» ОСОБА_9 загинули.

Обвинувач в апеляції вказує, що міра покарання підсудному визначена з порушенням вимог ст. 65 КК України і не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі підсудного внаслідок м'якості. На його думку судом не вмотивовано застосування ст.ст. 69 і 75 КК України і не враховано, що підсудний вчинив тяжкий злочин, не розкаявся та не має наміру відшкодовувати завдані збитки. З цих підстав він просить вирок скасувати і ухвалити новий, за яким призначити ОСОБА_3 6 років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на 2 роки.

Потерпілий ОСОБА_10 також подав на вирок апеляцію, але згодом, до початку апеляційного розгляду, її відкликав.

Апеляційний суд заслухав доповідь судді, промову прокурора, яка підтримала апеляційні вимоги обвинувача, але просила виключити з вироку судження про кваліфікацію дій підсудного як порушення правил експлуатації транспорту; пояснення підсудного і захисника, які заперечили проти доводів апеляції і просили залишити вирок без змін, провів частково судове слідство, судові дебати, заслухав останнє слово підсудного, перевірив матеріали справи, обговорив доводи сторін і вважає, що апеляція обвинувача підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Доведеність вини підсудного у вчиненні злочину за обставин викладених у вироку в апеляції не оспорюється і, відповідно до ст. 365 КПК України, апеляційним судом не перевіряється.

Тому апеляційний суд визнає доведеним порушення ОСОБА_3 правил безпеки дорожнього руху яке спричинило смерть двох осіб за таких обставин: 05.02.2012 приблизно об 11 годині, керуючи автомобілем НОМЕР_2, під час руху по вул. І. Франка в м. Виноградові на порушення вимог п. п. 1.2, 1.3, 1.5, 1.10, 10.1, 11.2, 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху України зі швидкістю 35-40 км/год, ОСОБА_3 на слизькому покритті дороги не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості, не впорався з керуванням, виїхав на зустрічну смугу, де його автомобіль НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_6, внаслідок чого пасажир автомобіля «ВАЗ-210700» ОСОБА_8 і пасажир автомобіля «Мерседес-Бенц 123» ОСОБА_9 отримали тілесні ушкодження від яких загинули.

Юридична кваліфікація діяння за ч.3 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб, є правильною.

Відповідно до вимог ст. 275 КПК України щодо меж судового розгляду справи такий розгляд провадиться тільки щодо підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення.

Судження у вироку про кваліфікацію діяння ОСОБА_3 ще й як порушення правил експлуатації транспортного засобу виходить за межі пред'явленого йому обвинувачення і підлягає до виключення з вироку як таке, щодо якого розгляд справи не провадився.

Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. При цьому воно має бути необхідне і достатнє для виправлення підсудного і попередження вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до ст. 69 КК України суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, як обов'язкове, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Обставинами, які на думку суду першої інстанції пом'якшують покарання і істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, є, згідно вироку, щире каяття підсудного, наявність у нього на утриманні двох неповнолітніх дітей та похилого віку батьків.

Наявність у підсудного утриманців підлягає до врахування при призначенні покарання, однак не як обставина, що його пом'якшує, а як така, що стосується особи підсудного.

ОСОБА_3 вчинив злочин через несумлінне ставлення до Правил дорожнього руху, проте суд першої інстанції не визнав за потрібне тимчасово позбавити його права керувати транспортними засобами. При цьому ні достатніх на те підстав ні переконливих доводів на користь такого рішення суд у вироку не навів. В процесі апеляційного розгляду справи таких підстав також не встановлено.

Отже суд застосував щодо ОСОБА_11 положення ст. 69 КК України і не призначив йому додаткового покарання без достатніх підстав. В цій частині апеляційний суд визнає апеляцію обвинувача обґрунтованою.

Згідно ч.4 ст. 67 КК України якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Тяжкі наслідки злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України - спричинення загибелі кількох осіб, є його кваліфікуючою ознакою, а тому не може ще раз враховуватись і як обставина, що обтяжує покарання підсудного. Отже судження про визнання тяжких наслідків злочину обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_3 є неправильним, при призначенні покарання враховано бути не може і підлягає до виключення з вироку.

В судових засіданнях першої і апеляційної інстанцій ОСОБА_3 визнав свою вину, щиро розкаявся, вжив заходів до відшкодування завданих злочином матеріальних і моральних збитків. Зі змісту заяви потерпілої ОСОБА_12 вбачається, що вона не має матеріальних претензій до ОСОБА_11 (т.2 а.с.81). Зі змісту заяви потерпілого ОСОБА_10 та його пояснення в суді апеляційної інстанції вбачається, що ОСОБА_11 уклав з ним угоду про розмір та порядок відшкодування завданих йому злочином збитків, яку виконує (т.2 а.с.139).

Ці обставини спростовують довід прокурора про те, що ОСОБА_11 не розкаявся та не має наміру відшкодовувати завдані збитки, тому апеляційний суд відкидає його як необґрунтований. Водночас апеляційний суд визнає їх такими, що пом'якшують покарання ОСОБА_11 та вважає необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів призначення йому найменшого покарання з передбачених у санкції ч.3 ст. 286 КК України.

Згідно ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд вправі прийняти враховуючи тяжкість злочину, особу винного, інші обставини, якщо дійде висновку про можливість виправлення підсудного без відбування покарання. Відповідно до приписів ч.2 ст. 334 КПК України це рішення обов'язково має бути вмотивованим у вироку.

Рішення про звільнення підсудного від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням суд першої інстанції у вироку не вмотивував. Проте підстави для його прийняття під час апеляційного розгляду справи встановлені.

Наявні в кримінальній справі дані про те, що підсудний ОСОБА_11 притягується до кримінальної відповідальності вперше (т.1 а.с.179), злочин вчинив з необережності, щиро в ньому розкаявся, також зазнав особливих моральних страждань від цього злочину, оскільки одним із загиблих є батько його дружини, позитивно характеризується (т.1 а.с.190, т.2 а.с. 82), хворіє (т.2 а.с.144), утримує сім'ю в якій двоє неповнолітніх дітей та похилого віку батьки (т.2 а.с. 83-88), відповідно до ст. 65 КК України підлягають до врахування судом при призначенні покарання. В сукупності апеляційний суд вважає їх такими, що підтверджують рішення про можливість виправлення ОСОБА_3 без відбування покарання у виді позбавлення волі.

З іншого боку, в справі не встановлено і обвинувачем у дебатах, в апеляції, а також прокурором у промові на її підтримання в судовому засіданні апеляційної інстанції не наведено даних, які привели б суд до висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 тільки в умовах його ізоляції від суспільства.

Апеляційний суд враховує і те, що відповідно до ст. 372 КПК України 1960 року невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом і розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.

Вважати, що за наведених обставин таке покарання ОСОБА_3 буде явно несправедливим внаслідок м'якості, або недостатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, підстав немає.

Керуючись ст.ст. 323, 324, 365, 366, 378 КПК України, апеляційний суд

З А С У Д И В :

апеляцію обвинувача - старшого прокурора прокуратури Виноградівського району задовольнити частково.

Вирок Виноградівського районного суду від 05.03.2013 щодо ОСОБА_3 в частині призначення покарання скасувати.

Виключити з мотивувальної частини цього вироку судження про кваліфікацію діяння як порушення правил експлуатації транспортного засобу, про врахування спричинення злочином тяжких наслідків як обставини, що обтяжує покарання та про застосування ст. 69 КК України.

За вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Іспитовий строк встановити тривалістю 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_3 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції і повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

В решті вирок залишити без змін.

Касаційні скарги на вирок апеляційного суду можуть бути подані через цей суд, до Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом одного місяця з моменту його проголошення.

Судді: