Постанова № 33707651, 18.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р. Справа№ 910/1308/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Мациборко Т.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Брижак О.М. ( за довіреністю)

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова мережа"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2013 р.

у справі № 910/1308/13(суддя: Нечай О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК"

до Приватного акціонерного товариства "Українська Фінансова Мережа"

про стягнення заборгованості в розмірі 47 860 167,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство "ЕРДЕ БАНК"(позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська Фінансова Мережа"(відповідач) про стягнення з відповідача заборгованості за «Договором зростання» кредитний договір №104/12-КЛ від 10.08.2012 року в сумі 47 860 167,64 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2013 р. по справі №910/1308/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська Фінансова Мережа" на користь Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК" 47 803 625, 86 грн. заборгованості по повернення кредиту, 56 541, 78 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту; 68 820, 00 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ "Українська фінансова мережа" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва у справі №910/1308/13 від 24.04.2013 р. скасувати та провадження у справі припинити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що спір по даній справі не підвідомчий господарським судам через наявність третейського застереження (п.7.4.1. Кредитного договору). Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку стосовно того, що на момент звернення позивача до господарського суду міста Києва з позовом , останній діяв не як самостійна юридична особа, а безпосередньо як організація в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію. Крім того, апелянт зазначає, що прострочення не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора, відповідно до ч.4 ст. 612 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2013 року відновлено ПАТ "Українська фінансова мережа" строк подання апеляційної скарги, прийнято до провадження та призначено до розгляду.

17.09.2013 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з хворобою повноважного представника.

18.09.2013 року у судовому засіданні, колегія суддів заслухавши думку представника позивача стосовно клопотання відповідача, дійшла висновку, що клопотання задоволенню не підлягає, оскільки до клопотання не було додано належних доказів, які б підтвердили перебування представника на лікарняному, крім того відповідач не був позбавлений права надіслати до суду іншого повноважного представника, для участі в судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.08.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "ЕРДЕ БАНК" (далі - кредитодавець, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Українська Фінансова Мережа" (далі - позичальник, відповідач) було укладено Кредитний договір № 104/12-КЛ (далі - Кредитний договір)(а.с.9).

За умовами вищезазначеного договору, кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, на умовах, визначених цим Договором та Додатковими договорами/угодами до нього, що складають невід'ємну частину Договору (п. 1.1. Кредитного договору). Кредит надається у формі кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування в сумі 55 000 000,00 грн. Максимальний ліміт кредитування впродовж дії цього Договору залишається без зміни. Термін остаточного повернення кредиту 09.08.2013 року включно. Процентна ставка за користування кредитом -17 % річних. ( п. 1.1.1.-п.1.1.3 Кредитного договору)

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що кредитодавець свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав позичальнику кредитні кошти в сумі, встановленій Кредитним договором, в свою чергу, відповідач порушив вищезазначені положення Кредитного договору в частині повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

За умовами п. 4.4. Кредитного договору сторони погодились, що кредитодавець має право у разі невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань, визначених цим Кредитним договором, вимагати погашення кредиту, сплати процентів за фактичний час користування кредитом, комісій та штрафних санкцій, інших належних платежів згідно з цим Договором, а позичальник зобов'язаний виконати цю вимогу за реквізитами та у день, що вказані кредитодавцем у письмовій вимозі.

З наявних у матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку відповідача (а.с.16-23) вбачається, що позивач, як кредитодавець свої зобов'язання за Кредитним договором виконав належним чином, а саме надав відповідачу кредит у належному розмірі.

Таким чином, колегія судів вважає, що банківські виписки по особовому рахунку відповідача є первинними документами, а тому правомірно були прийнятті судом першої інстанції як належні та допустимі доказами в розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України.

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 та ст. 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стосовно посилання апелянта на те, що провадження у справі підлягає припиненню, так як п. 7.4.1. Кредитного договору встановлено, що у разі недосягнення сторонами згоди усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього договору (правочину) або у зв'язку з ним, або витікають з нього, у тому числі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або недійсності, підлягають остаточному вирішенню виключно у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Захисту прав споживачів фінансових послуг", колегія суддів вважає за необхідне зазначити на наступне.

Як передбачено ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про усунення порушень по Кредитному договору та погашення заборгованості № 6860 від 15.11.2012 р.

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24 лютого 2004 року N 3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону). З метою забезпечення реалізації зазначених положень кодексів, керуючись пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України, Верховна Рада України прийняла Закон, який регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" від 10 січня 2008 року (у справі N 1-3/2008 (N 1-рп/2008) встановлено, що згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Крім того, відповідно до закону та рішенню Конституційного Суду України від 10 січня 2008 р. у справі N 1-3/2008 (N 1-рп/2008) третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України).

Аналізуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку , що Закон України «Про третейські суди» передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду.

Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду справи по суті. При відсутності волі, в даному випадку позивача на звернення до третейського суду, чинне законодавство України не позбавляє його права на звернення до господарського суду.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що третейське застереження, викладене у п. 7.4.1. Кредитного договору, не може обмежувати позивача у зверненні з відповідним позовом до господарського суду, оскільки господарський суд відноситься до системи державних судів, рішення яких є обов'язковим на всій території держави України. Таким чином, оскільки, право на захист своїх законних прав та інтересів Конституцією України, як Основним законом держави не обмежено, позивач, навіть, у випадку наявності третейського застереження у Кредитному договорі, має право на звернення з позовом до суду загальної юрисдикції.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що постановою Правління Національного банку України від 09.01.2013 року № 4 відкликано ліцензію та розпочато ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Ерде Банк", а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 10.01.2013 року № 3 уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Ерде Банк" призначено Куреного О.В.

У відповідності до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент звернення позивача до господарського суду міста Києва з вищезазначеним позовом позивач діяв не як самостійна юридична особа, а безпосередньо як організація в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію.

А тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по поверненню кредиту в розмірі 45 987 313,04 грн. підлягають задоволенню. Оскільки зобов'язання взяті на себе за договором №104/12-КЛ від 10.08.2012 року позивач виконав прийнятті зобов'язання не виконував у повному обсязі , що підтверджується випискою з особового рахунку боржника, однак боржник належним чином (станом на 03.11.2012 року прострочивши виконання зобов'язання по сплаті процентів за вересень-жовтень 2012 року) Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 45 987 313,04 грн.

Крім того, в позовній заяві зазначено, що у відповідача крім заборгованості по поверненню кредитних коштів також існує прострочена заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами.

Як видно з матеріалів справи, відповідно до виписки по особовому рахунку відповідача, якими підтверджується заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами у розмірах: 515 338,95 грн. - прострочені проценти за період 01.09.2012 - 30.09.2012; 660 167,05 грн. - прострочені проценти за період 01.10.2012 - 31.10.2012; 640 806,82 грн. - нараховані та несплачені проценти за період 01.11.2012 - 30.11.2012.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в загальному розмірі 1 816 312,82 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення з відповідача пені за прострочену заборгованість по поверненню кредиту в розмірі 56 541,78 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з п. 4.2. Кредитного договору у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених цим Кредитним договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі подвійної облікової процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3. цього Договору, від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення виконання, за реквізитами та у день, вказаними кредитодавцем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що перевірений судом першої інстанції перерахунок пені, який було заявлено позивачем, є вірним та обґрунтованим, отже, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором в розмірі 47 860 167,64 грн. правомірно були задоволенні судом першої інстанції в повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 24.04.2013 року у справі № 910/1308/13, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова мережа" на рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2013 року у справі № 910/1308/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2013 року у справі № 910/1308/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/1308/13 повернути до місцевого господарському суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Руденко М.А.

Судді Дідиченко М.А.

Пономаренко Є.Ю.