Ухвала суду № 33706262, 26.09.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/1877/13-ц Головуючий у І інстанції Зуй Т.С. Провадження № 22-ц/780/3882/13 Доповідач у 2 інстанції ТаргонійКатегорія 44 26.09.2013

УХВАЛА

Іменем України

18 вересня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Таргоній Д.О.,

суддів: Приходька К.П., Голуб С.А.,

за участю секретаря: Власенко О.В.,

розглянула матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю земельної ділянки, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з позовом до відповідача, яким просили зобов'язати останнього не чинити перешкод у здійсненні права власності ОСОБА_1 та права користування ОСОБА_2 на земельну ділянку, припинивши дії, які порушують право власності та користування позивачів на земельну ділянку та криницю, розташовану на ній, по АДРЕСА_1; зобов'язати відповідача відновити становище, що існувало до порушення їх прав, шляхом знесення самовільно встановленої огорожі, а також стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 - 5 000 грн., а на користь ОСОБА_2 - 3 000 грн. завданої моральної шкоди.

В обгрунтування позовної заяви послались на наступні обставини.

Позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 та усіх будівель, розташованих на ній, на підставі рішення Фастівського районного суду Київської області від 09.04.2010 року в порядку спадкування після смерті матері.

Позивач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 та постійно проживає у будинку АДРЕСА_1.

У свій час він зі своєї нині покійною дружиною ОСОБА_4 побудував вказаний будинок, надвірні будівлі, облаштував садибу у садівницькому товаристві, в тому числі викопав криницю, спорудив паркан.

ОСОБА_2 фактично користується земельною ділянкою, будинком та надвірними будівлями за погодженням із дочкою.

Відповідач ОСОБА_3 є власником суміжної земельної ділянки і постійно влаштовує сварки та скандали з приводу межі між їх ділянками.

На початку червня 2012 року відповідач самоправно зламав паркан, встановлений на межі. А в жовтні 2012 року відповідач самоправно заволодів частиною земельної ділянки, яка належить позивачці, заглибившись на її територію на 1,5 метри, встановив огорожу та відгородив криницю. Такими діями відповідач порушив їх законні права на земельну ділянку та завдав моральної шкоди.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивачі в своїй апеляційній скарзі просять рішення скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зокрема, апелянти зазначають, що судом першої інстанції було надано невірну оцінку доказам, поданим ними в обгрунтування своїх вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0, 08 га по АДРЕСА_1 та усіх будівель, розташованих на ній, на підставі рішення Фастівського районного суду Київської області від 09.04.2010 року в порядку спадкування після смерті матері. Позивач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 та постійно проживає у будинку АДРЕСА_1 та користується земельною ділянкою як член сім'ї власника.

Відповідач ОСОБА_3, в свою чергу, є власником суміжної земельної ділянки площею 0,0607 га на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 950 АВА № 713166 від 30.06.1999 року.

Вказані земельні ділянки розташовані на території СТ «Урожай».

Судом вірно встановлено, що між сторонами по справі склались неприязні стосунки щодо визначення спільної межі та користування колодязем.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заеперечень.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням збитків.

Захист прав громадян здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права та створюють небезпеку порушення прав.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивачка ОСОБА_1 зазначила, що відповідач ОСОБА_3 самовільно зніс огорожу, встановлену на межі між їх ділянками, та встановив новий забор, при цьому заглибившись на територію земельної ділянки, яка належить їй на праві власності, на 1,5 метри, та відгородивши криницю, що знаходилась на її ділянці.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не надали суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення ОСОБА_3 їх прав на земельну ділянку.

Судова колегія у повному обсязі погоджується із таким висновком суду, оскільки вони зроблені на підставі повно і всебічно досліджених наданих сторонами доказів. Суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи і дав їм належну правову оцінку. Рішення суду є обгрунтованим.

Посилання апелянтів на резолюцію голови СТ «Урожай» на заяві ОСОБА_1 від 01.10.2012 року, а також на постанову про відмову в порушенні кримінальної справі від 10.06.2012 року, як на підставу для задоволення позовних вимог, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки дані докази не є належними для підтвердження порушення ОСОБА_3 прав позивачів на користування земельною ділянкою.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, слід зауважити, що ОСОБА_2 взагалі не є належним позивачем по даній справі, оскільки він є членом сім'ї власника земельної ділянки, щодо якої виник спір, а не власником.

З врахуванням наведенного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2013 року року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: Таргоній Д.О.

Голуб С.А.

Приходько К.П.