Постанова № 33697941, 18.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 року Справа № 920/314/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Губенко Н.М., Іванової Л.Б. (доповідач),розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд"на рішення на постановуГосподарського суду Сумської області від 16.04.2013 Харківського апеляційного господарського суду від 01.07.2013 у справі№ 920/314/13-г Господарського суду Сумської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський завод гумотехнічних виробів"простягнення 127122,75 грн.за участю представників сторін:

позивача: Пасічник К.М., дов. від 01.12.2012 №б/н

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський завод гумотехнічних виробів" про стягнення 127122,75 грн.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 16.04.2013 у справі № 920/314/13-г (суддя Зражевський Ю.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.07.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Пуль О.А., судді Лакіза В.В., Хачатрян В.С.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський завод гумотехнічних виробів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" 4904,16 грн. пені, 980,83 грн. - 3 % річних, 300,36 грн. інфляційних збитків, 3000,00 грн. адвокатських витрат, 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову - відмовлено; повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" з державного бюджету України судовий збір в розмірі 1121,66 грн., у зв'язку зі зменшенням позивачем розміру позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Сумської області від 16.04.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.07.2013 у справі № 920/314/13-г скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 40124,76 грн., судових витрат, у тому числі - витрат на правову допомогу у розмірі 27000,00 грн., прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та процесуального права.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський завод гумотехнічних виробів" на касаційну скаргу, в якому відповідач просить рішення Господарського суду Сумської області від 16.04.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.07.2013 у цій справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, 06.07.2012 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № БНД/115 купівлі - продажу нафтопродуктів на умовах поставки автомобільним транспортом або самовивозу з додатками № 1 від 06.07.2012 та № 2 від 06.08.2012 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити, а покупець (відповідач) прийняти та сплатити вартість нафтопродуктів (продукцію) та поставки в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Як передбачено п. 3.1 Договору, умови, базис і термін поставки продукції повинні були узгоджуватись позивачем та відповідачем додатково та відображатись у додатках до договору. У випадку не підписання таких додатків, постачання товару повинно здійснюватись на умовах стовідсоткової передоплати. Виключним правом позивача залишається право поставити продукцію відповідачеві до моменту надходження такої передоплати на поточний рахунок позивача. У випадку, якщо протягом дня, коли продукцію було відвантажено, кошти на поточний рахунок не надійшли, позивач нараховує відповідачеві штрафні санкції, передбачені договором, з дня, що слідує за датою продукції.

Згідно із п. 4.1. Договору ціна, терміни і порядок оплати кожної партії продукції, що поставляється за даною угодою, обумовлюються сторонами окремо і можуть відображатися в додатках до цього договору, товарно-транспортних, видаткових накладних, сплачених рахунках.

Як встановлено судами, відповідно до видаткових накладних № 89 від 12.07.2012, № 107 від 07.08.2012, № 131 від 18.09.2012 позивач поставив відповідачу нафтопродукти загальною вартістю 369 150,90 грн.

Судами першої та апеляційної інстанції зазначено, що станом на дату подачі позовної заяви 20.02.2013 сума основного боргу відповідача за Договором становила 45 000,00 грн. Після звернення позивача з позовом до господарського суду відповідачем за платіжним дорученням № 3384 від 20.03.2013 сплачена заборгованість в сумі 45 000,00 грн.. Таким чином, станом на 27.03.2013 відповідач повністю погасив суму основного боргу за поставку позивачем продукції за вищевказаним договором купівлі-продажу.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позивачем нараховані штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 4 904,16 грн., штрафу у розмірі 40 124,76 грн., 3 % річних у розмірі 980,83 грн. та збитки від інфляції у розмірі 300,36 грн., із позовом про стягнення яких (з урахуванням поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог) позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.6 Договору передбачено, що у разі неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором, яким є несвоєчасне виконання, виконання не у повному обсязі, невиконання, покупець, окрім інших санкцій, що застосовуються до нього за цим договором, на вимогу постачальника повинен сплатити йому суму боргу за весь час прострочення, а також суму інфляційних витрат та 3 відсотків річних

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати поставленого товару, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 980,83 грн. та збитків від інфляції в сумі 300,36 грн..

Згідно приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як передбачено частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2. Договору у разі порушення покупцем термінів оплати поставленої продукції і транспортних витрат, передбачених відповідним додатком до даного договору, постачальник має право вимагати від покупця сплати пені у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт наявності прострочення відповідачем оплати товару, господарські суди попередніх інстанцій, перевіривши розрахунок суми пені, дійшли мотивованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 4904,16 грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 40124,76 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту статей 546, 548, 549, 611 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Пунктом 5.5 Договору передбачено, що у разі порушення покупцем термінів оплати поставленої продукції і транспортних витрат, постачальник (позивач) має право вимагати від покупця сплати штрафу у розмірі 20 грн. з кожної неоплаченої тонни за кожен день прострочення.

Згідно із статтею 230 Господарського процесуального кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, вказаною нормою передбачена можливість встановити в договорі розмір штрафу в певній (твердій, фіксованій) сумі, однак цією нормою нарахування штрафу не пов'язується із кількістю днів прострочення, як це було встановлено пунктом 5.5 Договору.

Штраф за порушення грошового зобов'язання, розмір якого визначений п. 5.5. Договору не може нараховуватись за кожен день прострочення платежу, оскільки суперечить правовій природі такого виду неустойки і за свою правовою природою є пенею, відповідальність у вигляді якої вже встановлена в договорі (п. 5.2.) та застосована до відповідача з урахуванням обмежень, передбачених Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Виходячи з правового аналізу норми частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення штрафу, оскільки зазначена штрафна санкція не відповідає приписам діючого законодавства в частині встановлення розміру та способу нарахування останньої.

Стосовно доводів скаржника щодо порушення судами норм процесуального права при визначенні розміру витрат на правову допомогу за результатами вирішення спору, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Як передбачено статтями 44, 48, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач не довів, що вартість послуг адвоката у сумі 30000,00 грн. є обґрунтованою за розміром та такою, що відповідає рівню звичайних цін на подібні юридичні послуги у справах такої категорії, враховуючи розмір позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, місцевий та апеляційний господарські суди, виходячи із ціни позову, обсягу наданих послуг, враховуючи загальний розмір задоволених позовних вимог у даній справі, встановивши, що розмір витрат на правову допомогу у розмірі 30000,00 грн. є неспіврозмірним порівняно з ціною позову, дійшли обґрунтованого висновку, що розумні судові витрати на сплату послуг адвоката (представника позивача) не повинні перевищувати 3000,00 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом апеляційної інстанції в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарським судом розглянуто всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності; належним чином проаналізовано правовідносини, що виникли між сторонами, а їх висновки за наслідками розгляду спору є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 16.04.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.07.2013 у справі № 920/314/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Н. Губенко

Л. Іванова