Ухвала суду № 33673734, 19.09.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2013 р.Справа № 815/3901/13-а

Категорія: 8.2.8 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

судді - Яковлева Ю.В,

судді - Жука С.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області державної податкової служби про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС про скасування податкових повідомлень рішень №0001261701, №000127, №0001281701 від 24.04.2013 року.

Свої позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 обґрунтував незаконністю спірних рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року вищенаведений позов було задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення №0001261701 та №0001281701 від 24.04.2013 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Ізмаїльська ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні даного позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його часткового задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, у період з 15.03.2013 року по 04.04.2013 року, на підставі наказу №256 від 04.03.2013 року відповідно до направлень №254, №255, №256, №257 від 15.03.2013 року проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт №444/17-01/НОМЕР_1 від 11.04.2013 року (Том І, аркуші справи 9-32, 72-77).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 117.1 ст. 117, п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України щодо не реєстрації себе платником податку на додану вартість, п. 187.1 ст. 187, ст. 188 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 118935 грн., ст. 13, ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п. 177.1 ст. 177, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи від підприємницької діяльності за 2010 рік у сумі - 2419 грн., податку на доходи від річного декларування за 2011 рік - у сумі 1416 грн., п. п. 270.1.1. п. 270.1 ст. 270, п. п. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271, п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, що призвело до заниження земельного податку за 2012 рік у сумі - 8413,48 грн., п. п. 49.18.3, 49.18.1 п. 49.18 ст.49, п. п. «в» п. 176.1 ст. 176, п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України щодо не подання декларації про доходи за 2010 рік, декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік, декларацій по податку на додану вартість за 2011 рік та січень, лютий 2012 року.

На підставі виявлених порушень Ізмаїльською об'єднаною державною податковою інспекцією Одеської області Державної податкової служби винесено податкове повідомлення-рішення №0001261701 від 24.04.2013 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 118935 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 20404 грн., №000127 від 24.04.2013 року, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання по земельному податку у розмірі 8413,48 грн., №0001281701 від 24.04.2013 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за основним платежем у розмірі 3835 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 525 грн. (Том І, аркуші справи 34-36).

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, зокрема з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року позивач був платником єдиного податку, видами діяльності якого є діяльність зв'язку, надання інших комерційних послуг, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, здавання в оренду власного нерухомого майна, торгівля мотоциклами та їх ремонт.

Крім того, з січня 2012 року позивач перейшов на загальну систему оподаткування та отримав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, основними видами діяльності якого у 2012 році були роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, роздрібна торгівля побутовими електротоварами, телерадіоапаратурою, діяльність зв'язку, здавання в оренду власного нерухомого майна, консультування з питань комерційної діяльності та управління, рекламна діяльність, надання інших комерційних послуг.

Як вбачається з акту перевірки та наданих пояснень представника відповідача в судовому засіданні, податковий орган вважає, що позивач не мав право знаходитись на спрощеній системі оподаткування, оскільки за рахунок надходження власних коштів на свій розрахунковий рахунок перевищив обсяг виручки в 500 тис грн., а тому повинен був перейти на загальну систему оподаткування, зареєструватись платником податку на додану вартість, подавати звітність з цього податку та сплачувати податки, передбачені загальною системою оподаткування.

Крім того з акту перевірки вбачається, що, на думку податкового органу, позивач не сплачував податкові зобов'язання з податку на додану вартість отримуючи кошти на розрахунковий рахунок та неправомірно не сплачував податок на землю за користування земельними ділянками.

Дослідивши наявні в справі докази, проаналізувавши підстави нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб за податковими повідомленнями-рішеннями №0001261701, №0001281701 від 24.04.2013 року, суд вважає доводи податкового органу необґрунтованими, а тому нарахування позивачу податкових зобов'язань за зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями є неправомірним, а відтак вони підлягають скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1, 4 ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» №727/98 від 03.07.1998 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Обсяг виручки зазначених осіб відображається в звіті за звітний квартал наростаючим підсумком з початку дії Свідоцтва платника єдиного податку в календарному році.

Таким чином, при застосуванні спрощеної системи оподаткування застосовується касовий метод обчислення виручки, тобто враховуються всі надходження коштів, отриманих на розрахунковий рахунок або в касу суб'єкта малого підприємництва за результатами здійснення ним господарської діяльності.

Крім того, згідно із ст. 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), у разі, зокрема, перевищення обсягу виручки.

Враховуючи викладене, в разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) перевищує допустимий розмір для платника єдиного податку, або здійснення операцій та укладення угод здійснюється на суму, що перевищує такий розмір, або обсягу виручки перевищують максимально встановлений розмір для платника єдиного податку, такий платник податків повинен перейти на загальну систему оподаткування, а недотримання строків для переходу на таку систему оподаткування тягне встановлену законодавством відповідальність.

Як вбачається з акту перевірки, протягом 2010 року позивачем отримано виручку від здійснення підприємницької діяльності в сумі 471112 грн. та внесено в цей період на свій банківський рахунок власні кошти в сумі 299250 грн., а тому податковим органом зроблено висновок про те, що всі кошти які надійшли на рахунок, включаючи власні кошти, в сумі перевищили допустимий обсяг виручки за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) у 500 тис. грн., що зобов'язувало платника податків, відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), тобто з 01.01.2011 року.

Суд вважає, що відповідач, під час проведення перевірки, дійшов помилкового висновку щодо обов'язку позивача перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з 01.01.2011 року, оскільки надходження на рахунок позивача власних коштів не пов'язано з результатом здійсненням операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а тому ці кошти не є виручкою у розумінні п. 4 ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

При цьому, внесення на рахунок власних заощаджень підтверджується наданими до суду виписками по рахунку (Том І, аркуші справи 92-251, Том ІІ, аркуші справи 1-26) та ця обставина не заперечується відповідачем і зазначена податковим органом в акті перевірки.

Враховуючи зазначені обставини, позивач правомірно знаходився на спрощеній системі оподаткування в 2010-2011 роках, не повинен був переходити на загальну систему оподаткування, реєструватися платником податку на додану вартість, подавати звітність з цього податку відповідно до вимог п. п. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 181.1 ст. 181, п. 183.2 ст. 183 Податкового кодексу України, подавати декларацію про доходи та оподатковувати суму перевищення обсягу виручки відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», ст. 177 Податкового кодексу України, тощо, а тому йому неправомірно нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб.

Крім того, в акті перевірки податковим органом зроблений висновок про не включення до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість сум надходжень на розрахунковий рахунок коштів від здійснення підприємницької діяльності за період з 11.01.2011 року по 31.12.2012 року в порушення вимог ст. 187 Податкового кодексу України, однак суд не погоджується з таким висновком податкового органу виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або, зокрема, для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

В період знаходження позивача на спрощеній системі оподаткування з 11.01.2011 року по 31.12.2011 року, що, з врахуванням вищевикладених обставин, судом визнається правомірним, позивач не повинен був нараховувати та сплачувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість враховуючи сплату єдиного податку.

З наданих до суду реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, виписок з банку та актів приймання-здавання виконаних робіт (Том ІІ, аркуші справи 27-250, Том ІІІ, аркуші справи 1-21) вбачається, що позивачем, за період знаходження на загальній системі оподаткування, тобто в 2012 році, правомірно за першою з подій (або за датою зарахування коштів на рахунок, або за датою оформлення акту приймання-здавання робіт) визначались податкові зобов'язання з податку на додану вартість в податковій звітності.

При цьому, представник відповідача ознайомившись з наданими доказами не заперечував цього факту, проте не погоджувався з цими обставинами, оскільки акти приймання-здавання робіт під час перевірки податковому органу не були надані.

Суд вважає доводи податкового органу не обґрунтованими враховуючи надані документи на підтвердження правомірності формування податкових зобов'язань, та не доведеними враховуючи обов'язок доказування правомірності своїх рішень суб'єкта владних повноважень відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України та наявність опису наданих під час виїзної перевірки документів, який містить, зокрема, посилання на первинну документацію за 2012 рік у кількості 7 папок (Том І, аркуш справи 78), яка могла містити зазначені акти приймання-здавання робіт.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини щодо неправомірності висновку податкового органу про перевищення позивачем обсягу виручки, яких надає можливість знаходитись йому на спрощеній системі оподаткування та неправомірності висновку про не включення до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість сум надходжень на розрахунковий рахунок коштів від здійснення підприємницької діяльності за період з 11.01.2011 року по 31.12.2012 року, суд вважає неправомірним нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб, а тому податкові повідомлення рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби №0001261701, №0001281701 від 24.04.2013 року підлягають скасуванню.

При цьому, суд погоджується з правомірністю нарахуванням позивачу зобов'язання з податку на землю за податковим повідомленням-рішенням №000127 від 24.04.2013 року, виходячи з наступного.

Позивачу нарахований земельний податок за користування земельними ділянками в 2012 році, тобто під час перебування його на загальній системі оподаткування.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним, а об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Згідно із п. п. 269.1.2 п. 269.1 ст. 269, п. п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270, п. п. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271, п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України платниками податку на землю є землекористувачі за земельні ділянки, які перебувають у них, зокрема, у користуванні з дня виникнення права користування земельною ділянкою на підставі нормативної грошової оцінки земельних ділянок з урахування коефіцієнту індексації.

При цьому, відповідно до п. 274.1 ст. 274, п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюються у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру інформацію з якого надають центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця та за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується позивачем, він є власником 2-х будинків, розташованих на земельних ділянках загальною площею 727 м. кв. та загальною площею 248 м., тобто позивач не заперечує користування зазначеними земельними ділянками враховуючи знаходження на них його власного нерухомого майна.

Враховуючи зазначені обставини, відповідачем був направлений запит до відділу Держземагенства у м. Ізмаїл Одеської області про необхідність надання даних щодо нормативної грошової оцінки зазначених земельних ділянок, на який надано відповідь, що станом на 01.01.2012 року нормативна грошова оцінка за 1 м. кв. земельної ділянки, відповідно становить 823,90 грн. та - 973,70 грн. (Том ІІІ, аркуш справи 42).

Таким чином, оскільки позивач є користувачем земельних ділянок, нормативна грошова оцінка яких проведена, податковим органом вірно розраховано позивачу зобов'язання з плати за землю у розмірі 8413,48 грн. з врахуванням наданих органом, який реалізують державну політику у сфері земельних відносин, даних державного земельного кадастру щодо нормативної грошової оцінки землі, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Частиною 1 ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області державної податкової служби про скасування податкових повідомлень рішень №0001261701, №000127, №0001281701 від 24.04.2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /Ю.В. Яковлев/

/С.І.Жук/