Ухвала суду № 33673591, 17.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1946/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2013 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Міщенко Ю.М., представника позивача Павленко А.А. та представника відповідача Гладченко Н.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудстіл» до Державної податкової інспекції у місті Чернігові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Чернігівського Окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, у період з 08.02.2013 по 14.02.2013 ДПІ у м. Чернігові проводилась документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Вудстіл» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за січень 2012 року з операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Хозстройсервіс» та у деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди.

За результатам перевірки складений акт № 465/22/32601781 від 21.02.2013, яким встановлено наступні порушення: п. 198.1, 198.2, 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Вудстіл» занижено податок на додану вартість на загальну суму 3144 грн, в т.ч. за січень 2012 - 3144 грн; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 3112 грн у т.ч. за 1 квартал 2012 у сумі 3112 грн.

На підставі даного акту 24.10.2012 ДПІ у м. Чернігові прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001342200 від 11 березня 2013 року, згідно якого ТОВ «Вудстіл» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 4680 грн (за основним платежем - 3744,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 936 грн), а також № 0001332200 від 11 березня 2013 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 3890 грн (за основним платежем - 3112,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 778 грн).

Зазначені податкові повідомлення - рішення були оскаржені позивачем до Державної податкової служби у Чернігівській області та Міністерства доходів і зборів України. За результатами розгляду скарги податковими органами прийнято рішення № 719/10/10-215 від 04.04.2013 та № 2080/6/99-99-10-01-15 від 07.05.2013, якими залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а скаргу ТОВ «Вудстіл» - без задоволення.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку контролюючого органу та з метою їх відновлення суб'єкт підприємницької ТОВ «Вудстіл» звернувсь за захистом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договорів, зокрема, встановлено факт отримання товару та наявні податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства, самі договори невизнані судом недійсними та не встановлено факт їх нікчемності, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

З 01.01.2011 р. набув чинності Податковий кодекс України від 02.10.2010 № 2755-IV.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, що містяться в матеріалах справи містять усі реквізити та заповнені згідно Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Також, слід зазначити, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведеної норми є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач правомірно включив суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Щодо посилання відповідача на те, що укладена угода між позивачем та його контрагентом є нікчемним правочином, то суд вважає за потрібне зазначити таке.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, нікчемним є правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а, відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, та відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність та кого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Більше того, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги і посилання контролюючого органу, на порушення з боку ТОВ «Хозстройсервіс» податкового законодавства, оскільки невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету та встановлених в акті перевірки порушень, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Жодних інших доказів того, що заперечуванні правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не надав.

17 вересня 2013 року в судовому засіданні представником позивача подано документи на підтвердження реальності вчинення господарських операцій, а саме: податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури та банківські виписки, в даних матеріалах зазначено перелік товарів, які в подальшому використаний у власній господарській діяльності.

Всі первинні документи, що містяться в матеріалах справи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Відповідач - Державна податкова інспекція у місті Чернігові обґрунтованих доказів неправомірного включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість суду не надала.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлений 23.09.2013.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Земляна Г.В.