Ухвала суду № 33670429, 19.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 р. Справа № 6247/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Сапіги В.П., Яворського І.О.,

з участю секретаря судового засідання Дяківнич Г.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року у справі за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Темпо" до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000692200, № 0000702200 від 30.11.2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство закритого типу "Темпо" (надалі - АТЗТ "Темпо") звернулося до суду з позовом до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби (надалі - Городоцька МДПІ Львівської області), в якому, згідно уточнених позовних вимог від 10.12.2012 року просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000692200, №0000702200 від 30.11.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що господарські операції між АТЗТ "Темпо" та ТзОВ "Віктор і Ко" відбувалися реально, що підтверджується усіма первинними документами оформленими відповідно до вимог чинного законодавства. За таких обставин, вважає висновки відповідача, викладені в акті перевірки, безпідставними та необгрунтованими.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000692200 та № 0000702200 від 30.11.2012 року, винесені Городоцькою міжрайонною державною податковою інспекцією Львівської області.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості спірної операції, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач - Городоцька міжрайонна державна податкова інспекція Львівської області, подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що АТЗТ «Темпо» не представлено документів, які б підтверджували фактичне отримання товару (а саме документів, які б свідчили про присутність уповноважених осіб в містах прийому /передачі товару). Судом першої інстанції також не було враховано реальну можливість здійснювати будь-які господарські операції, в тому числі поставку ТМЦ АТЗТ «Темпо», оскільки останній необхідних умов для здійснення господарської діяльності немає.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 08.11.2012 року по 12.11.2012 року Городоцькою МДПІ Львівської області проводилась документальна позапланова виїзна перевірка АТЗТ "Темпо" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та по податку на прибуток при взаєморозрахунках з ТзОВ "Віктор Ко" за липень-серпень 2010 року.

За наслідками перевірки складений Акт №535/22-00/20785813 від 19.11.2012 р. Перевіркою встановлено порушення АТЗТ "Темпо":

- ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених АТЗТ "Темпо" в липні-серпні 2010 року при придбанні товарів в ТзОВ "Віктор Ко". Товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.662,655 та 656 ЦК України;

- 5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 93750 грн., в тому числі: за ІІІ кварталі 2010 року - 93750 грн.;

- п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 75000 грн. в т.ч. за липень 2010 року в сумі 45833,33 грн. за серпень 2010 року в сумі 29166,67 грн.

На підставі Акта перевірки Городоцькою МДПІ Львівської області винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0000702200 від 30.11.2012 року, відповідно до якого за порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" збільшено суму грошового зобов'язання АТЗТ "Темпо" за платежем податок на прибуток на загальну суму 117188,00 грн. (в тому числі: за основним зобов'язанням - 93750 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 23438 грн.);

- № 0000692200 від 30.11.2012 року, відповідно до якого за порушення п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" збільшено суму грошового зобов'язання АТЗТ "Темпо" за платежем податок на додану вартість на загальну суму 93750 грн. (в тому числі: за основним зобов'язанням - 75000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 18750 грн.).

Приймаючи постанову у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про наявні в матеріалах справи документи підтверджують реальність та товарний характер проведених господарських операцій між АТЗТ "Темпо" та ТОВ "Віктор Ко". Внаслідок проведення вказаних вище операцій позивач як платник податків не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат).

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Згідно п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим же Законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до пп.7.7.1. Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно з п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно з п. 2 цього ж Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано копії договорів, видаткові накладні, банківські документи, що свідчать про оплату товарів, податкові накладні тощо, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між АТЗТ «Темпо» та ТОВ «Віктор Ко», та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Вищевказані первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім цього, отримані позивачем товари на підставі вказаних договорів, безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, що відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" надає право на віднесення витрат з придбання таких товарів до складу валових витрат.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку про підставність включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за період липень-серпень 2010 року.

Щодо нікчемності правочинів, що укладені між АТЗТ «Темпо» та ТОВ «Віктор Ко» апеляційним судом встановлено наступне.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено в акті перевірки, правочини між АТЗТ «Темпо» та ТОВ «Віктор Ко» укладені без мети настання реальних наслідків. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено факту нікчемності договорів поставки, які укладалися між АТЗТ «Темпо» та ТОВ «Віктор Ко», оскільки їх недійсність не встановлена законом, як і не доведено фіктивності таких правочинів.

Встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Слід також зазначити, що визначення податковим органом позивачу податкових зобов»язань, як наслідок встановлених в акті перевірки ТОВ «Віктор Ко» порушень, є недотримання принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, в даному випадку, не може перекладатись на покупця - позивача у справі.

Дана позиція суду викладена також у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) в якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вимога щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується саме платника, який поніс фактичні витрати по сплаті податку, а не його контрагента. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов»язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно з Порядком оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства вбачається, що податкові повідомлення - рішення, що приймаються за наслідками документальних перевірок фінансово - господарської діяльності суб»єктів господарювання, у тому числі позапланових виїзних, можуть бути складеними на підставі фактичних даних, зазначених виключно в актах перевірок фінансово - господарської діяльності суб'єктів господарювання. Оскаржувані податкові повідомлення - рішення, складені з покликанням на акт перевірки фінансово - господарської діяльності суб'єктів господарювання ТОВ «Віктор Ко», що не може бути визнане допустимим доказом по справі та зумовлює безпідставність складення зазначених податкових повідомлень - рішень.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, оскаржувані податкові повідомлення - рішення №0000692200, №0000702200 від 30.11.2013 року не ґрунтуються на нормах права, внаслідок чого їй слід визнати протиправним та скасувати.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року у справі № 2а-9914/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

суддя В.П. Сапіга

суддя І.О. Яворський