Рішення № 33668981, 24.09.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції - Діденко С.О.

Доповідач - Осипчук О.В.

Категорія 32

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„ 24 " вересня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: Осипчук О.В.,

суддів: Смєлік С.Г., Принцевської В.П.,

при секретарі: Саєнко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до державного підприємства «Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою державного підприємства «Добропіллявугілля» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Стягнуто з державного підприємства «Добропіллявугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 16000 (шістнадцять тисяч) гривень. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

З вказаним судовим рішенням не погодився відповідач і подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають суттєве значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги відповідач посилається на те, що суд не з'ясував конкретних обставин справи, а саме: чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру; за яких обставин та якими протиправними діями вони заподіяні; чи мали місце порушення правил охорони праці, правил безпеки, технологія виробництва чи інша протиправна поведінка відповідач та позивача; в якій грошові сумі чи в якій матеріальній формі визначається розмір заподіяної йому шкоди, а також обставини, що мають значення для вирішення спору. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на недодержання відповідачем приписів ст. 6,13 Закону України «Про охорону праці» і не врахував, що умови праці на шахті є небезпечними та шкідливими, про що позивач був проінформований під розписку при укладенні трудового договору. Позивач не надавав суду ніяких документів, які підтверджують протиправність діяння відповідача. Отже позивач не довів в суді факт порушення відповідачем його законних прав, не надав доказів про спричинення йому моральної шкоди з вини відповідача.

Сторони до апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення судових повісток, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення позивачеві та прийняття 17.09.2013 року представником відповідача телефонограми, яка зареєстрована в журналі телефонограм № 1 за номером 1953 ( а.с.72).

Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем з 18 вересня 2001 року і працював на шахті «Піонер» гірничим робітником очисного вибою, машиністом гірничовиємних машин підземним з повним робочим днем в шахті в шкідливих та небезпечних умовах праці.

18 березня 2010 року під час виконання трудових обов'язків з ним стався нещасний випадок, в результаті якого він отримав закритий перелом лобкової кістки без зміщення, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку форми Н-5 та актом № 6 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 20 березня 2010 року.

Згідно первинному огляду Обласною спеціалізованою МСЕК від 09.11.2010 року позивачу встановлено третя група інвалідності з втратою працездатності в розмірі 40%, що було підтверджено при повторному огляді МСЕК 08.11.2011 року (довідки №042207, №417667).

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі ст. 237-1 КЗпП України.

Визначаючи розмір суми морального збитку у сумі 16000 грн., суд з урахуванням вимог розумності та справедливості виходив з розміру позовних вимог, ступеня порушення життєвих зв'язків позивача, характеру додаткових зусиль в організації подальшого життя, погіршенням стану здоров'я та втрати душевної рівноваги.

Суд першої інстанції вірно визначився з правовідносинами, що виникли між сторонами та нормами матеріального права, які їх регулюють, проте апеляційний суд не може погодитися з встановленим судом розміром грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди.

Розглядаючи справу по суті, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я позивача, регулюються ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, спричинену внаслідок порушення законних прав працівника та фізичної особи.

Суд першої інстанції вірно дійшов висновку про наявність протиправних дій відповідача, пов'язаних з порушенням ст. 153 КЗпП України, Закону України «Про охорону праці», тому довід скарги про безпідставне застосування судом вказаних норм права є хибним.

На час звернення позивача до суду ( липень 2013 року) Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду. Таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст. 237-1 КЗпП України.

Суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачу умовами виробництва заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його звичні нормальні зв'язки, які потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тому доводи скарги про необхідність відмови у задоволені позову є безпідставними.

Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність вини відповідача у спричинені позивачеві моральної шкоди до уваги не приймається, оскільки вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який являється підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Закон не забороняє стягнення з власника моральної шкоди при відсутності його вини, якщо мають місце юридичні факти, які є складовою обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.

При цьому апеляційний суд вважає обґрунтованим довід скарги про неврахування судом наявності вини позивача у настанні нещасного випадку на виробництві.

Згідно акту № 6 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 ( а.с.9) вбачається, що особою, яка допустила порушення вимог законодавства про охорону праці є ОСОБА_1, який порушив п.11 «Інструкції по охороні праці № 3 для машиніста гірничо-виємних машин».

Апеляційний суд не може погодитися з розміром грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди, з якою визначився суд першої інстанції, а саме - 16 000 грн.,оскільки при визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції не врахована вина позивача в настанні нещасного випадку на виробництві, про що зазначає в апеляційній скарзі відповідач.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що справедливою, виваженою та розумною буде грошова компенсація на відшкодування моральної шкоди у розмірі 12000 грн., тому рішення суду в частині визначення розміру компенсації на відшкодування моральної шкоди підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Добропіллявугілля» задовольнити частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2013 року змінити.

Стягнути з державного підприємства «Добропіллявугілля» суму компенсації на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 12 000 ( дванадцять тисяч) грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: