Ухвала суду № 33666357, 04.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" вересня 2013 р. м. Київ К/800/10272/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Рибченка О.А., Шипуліної Т.М.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013

у справі № 2а-4160/12/2070

за позовом Закритого акціонерного товариства «Автоторгова група «Спецтехніка»

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013, задоволено позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Автоторгова група «Спецтехніка» (надалі - позивач, ЗАТ «Автоторгова група «Спецтехніка») до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС): скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.02.2012 № 0000532302 та № 0000522302.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наявність у позивача виданих йому продавцями товару податкових накладних, інших первинних документів і сплата податку на додану вартість у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість та збільшення валових витрат за результатами реального вчинення господарських операцій.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних рішень.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками ДПІ у Московському районі м. Харкова, правонаступником якої є ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС, було проведено позапланову виїзну перевірку ЗАТ «Автоторгова група «Спецтехніка» в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання, податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Трубопласт Україна», ТОВ «Ліон» за період з 01.01.2011 по 30.06.2011, за результатами якої було складено акт від 09.02.2012 № 4042/23/30884849.

Перевіркою не підтверджено реальність господарських операції між позивачем та ТОВ «Трубопласт Україна», ТОВ «Ліон», а також встановлено порушення вимог діючого законодавства, а саме: п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим збільшено податок на прибуток всього на суму 407 306,00 грн.; п. 198.3, п. 198.4 ст.198 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим збільшено податок на додану вартість всього на суму 334 106,00 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у Московському районі м. Харкова 27.02.2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000532302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 334 107,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 334 106,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.

- № 0000522302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 407 307,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 407 306,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження прийняті податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2011, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Статтею 138 цього Кодексу визначено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, і які складаються з витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що підтверджено належним чином складеними податковими накладними (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.04.2011 між ТОВ «Трубопласт Україна» (Виконавець) та ЗАТ «Автоторгова група «Спецтехніка» (Замовник) було укладено Договір № 0104, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати роботи по доукомплектуванню та ремонту автотехніки, відповідно попередніх заявок Замовника, а Замовник зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи. Також згідно умов Договору, Виконавець зобов'язується поставити, а Замовник прийняти та сплатити бортову платформу ГАЗ-3309 (каркас, тент), вартістю 2640,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 440,00 грн.

Факт виконання робіт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів виконаних робіт № ОУ-010403 від 01.04.2011 та ОУ-070401 від 07.04.2011, видатковою накладною № РН-200410 від 20.04.2011 (а.с. 49-51).

Вартість виконаних робіт була повністю сплачена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Трубопласт Україна», що підтверджується наявними копіями виписок по рахунках у банку.

02.02.2011 між ТОВ «Ліон» та ЗАТ «Автоторгова група «Спецтехніка» укладено Договір № 2/2, відповідно до умов якого ЗАТ «Автоторгова група «Спецтехніка» доручає, а ТОВ «Ліон» зобов'язується виконати роботи по доукомплектуванню, переобладнанню, ремонту автотехніки, відповідно попередніх заявок Замовника, а ЗАТ «Автоторгова група «Спецтехніка» зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи.

Факт виконання робіт підтверджується копіями актів виконаних робіт від 02.02.2011, від 01.03.2011, від 14.03.2011, від 24.03.2011, від 25.03.2011, від 31.03.2011 (а.с.59-65).

Вартість виконаних робіт була повністю сплачена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Ліон», що підтверджується наявними копіями виписок по рахунках у банку.

ТОВ «Трубопласт Україна» та ТОВ «Ліон» було виписано на адресу ЗАТ «Автоторгова група «Спецтехніка» податкові накладні від 01.04.2011 № 60, від 07.04.2011 № 147, від 20.04.2011 № 243, від 02.02.2011 № 102, від 01.03.2011 № 21, від 14.03.2011 № 244, від 24.03.2011 № 397, від 25.03.2011 № 414, від 31.03.2011 № 530, від 31.03.2011 № 531 (а.с. 52-54, 66-72). Підприємства на час укладання та виконання умов договорів були зареєстровані у встановленому законом порядку платниками податку на додану вартість.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість та витрати спірного періоду за результатом проведення господарських операцій з ТОВ «Трубопласт Україна» та ТОВ «Ліон» з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Неможливість підтвердити відображення контрагентами сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Зазначений висновок узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 у справі № 2а-4160/12/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис) А.М. Лосєв Судді(підпис)О.А. Рибченко (підпис) Т.М. Шипуліна