Рішення № 33664998, 20.09.2013, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2013 р. Справа № 915/1335/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ромпетрол Україна», вул. Сонячна, 5, м. Одеса, 65009

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Дизель Плюс», вул. 7-а Поперечна, 3/4, м. Миколаїв, 54020

про стягнення 3509302,62 грн.

Суддя Алексєєв А.П.

За участю представників:

від позивача - Чобітько С.М. за довіреністю № 14 від 14.03.2013 року

від відповідача - не з'явився.

суть спору: 26.07.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Ромпетрол Україна» (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Дизель Плюс» (далі - відповідач) грошових коштів на загальну суму 3509302,62 грн., з яких: 3181499,65 грн. - основний борг за договором, 273170,13 грн. - пеня за несвоєчасний розрахунок, 54632,84 грн. - 3% річних, а також витрат, пов'язаних із сплатою судового збору в розмірі 68820 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що в порушення приписів чинного законодавства та умов договору №354/ПН від 22.03.2012 року відповідач не повністю розрахувався за поставлений йому товар на суму 11024055,85 грн. Станом на день подання позову оплата відповідачем здійснена частково - залишок становить 3181499,65 грн.

Ухвалою від 29.07.2013 року було порушено провадження у справі, а розгляд справи призначено на 03.09.2013 року (а.с. 1).

Ухвала суду від 29.07.2013 року, що направлялась відповідачу на адресу зазначену в позовній заяві, повернуто відділенням зв'язку до суду з позначкою «за закінченням строку зберігання» (а.с. 136-138). З оригіналу витягу з ЄДРЮОФОП від 23.08.2013 року вбачається, що адресу відповідача в ухвалі зазначено вірно.

Під час дослідження матеріалів справи у суду виникла необхідність витребувати від представника позивача розгорнутий, обґрунтований розрахунок суми пені та 3% річних з урахуванням 366 днів у 2012 році та докази отримання відповідачем палива в кількості 4.684 т за специфікацією № 4 від 09.04.2012 року до договору та в кількості 3.620 т і 7.640 т за специфікацією № 7 від 04.05.2012 року до договору, у зв'язку з чим 03.09.2013 року розгляд справи було відкладено на 20.09.2013 року (а.с. 156).

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. За відомостями, отриманими з пошукової системи офіційного сайту ДП «Укрпошта» станом на 20.09.2013 року відправлення (ухвала) відповідачу не вручене (а.с. 158).

Оскільки, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, то повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, що повернуто органами зв'язку з позначкою «за закінченням терміну зберігання», з урахуванням конкретних обставин цієї справи, суд вважає належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення відповідача про вчинення судом певних процесуальних дій, а тому визнає можливим розглянути справу за відсутності представника останнього.

Оскільки, відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на позовну заяву, спір розглянуто за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Представник позивача підтримав позов.

Відповідач відзив на позов не надав, позов не заперечив і не спростував.

У судовому засіданні 20.09.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

між позивачем та відповідачем 22.03.2012 року був укладений договір поставки нафтопродуктів № 354/ПН (далі - договір, а.с. 15-20), згідно умов якого (п. 1.1 договору) позивач зобов'язався продати нафтопродукти (далі - товар), а відповідач зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього на умовах, визначених договором.

Спірні правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються положеннями цивільного та господарського законодавства про поставку.

Пунктом 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ч. 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 9.1 договору, він діє з моменту його підписання сторонами і до 31.12.2012 року, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Договір є пролонгованим, оскільки жодна із сторін за місяць до закінчення строку його дії не заявляла про його розірвання.

Пунктами 1.2., 1.3. договору передбачено, що поставка товару за договором здійснюється окремими партіями, які зазначаються у специфікаціях до договору. Якість, умови поставки, ціна за товар й інші умови визначаються специфікаціями, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 9.5 договору).

За змістом п.п. 3.3, 3.4 договору на підставі заявки відповідача, позивач складає та направляє відповідачеві специфікацію та визначає партію товару, його ціну та інші істотні умови поставки. Поставка товару здійснюється позивачем протягом 10 календарних днів з моменту оплати.

Договором встановлений порядок оплати товару. Так, п. 5.2 договору зазначено, що покупець (відповідач у справі) зобов'язаний оплатити повну вартість товару до моменту його поставки, на умовах 100% передоплати, на підставі рахунку-фактури постачальника (позивач у справі), який виставляється на підставі заявки покупця. Рахунок - фактура оплачується відповідачем протягом 2-х банківських днів від дати її виставлення позивачем.

Як стверджує позивач, за період з 22.03.2012 року по 31.05.2012 року поставив відповідачеві товар загальною кількістю 945.343т на загальну суму 11024055,85 грн., що він підтверджує актами приймання-передачі товару та специфікаціями №№1- 21, які підписані відповідачем без зауважень.

Відповідач свої зобов'язання за договором в частині своєчасного проведення розрахунків за отриманий товар належним чином не виконував. До дати подання позову за умовами договору оплатив лише суму в розмірі 7842556,20 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що залишок заборгованості за договором станом на 15.07.2013 року становить 3181499,65 грн. Суму основного боргу за поставлений товар підтвердив розрахунком, наданим у судовому засіданні 03.09.2013 року (а.с. 147-151).

Відповідно до умов оплати, визначених п. 5.2 договору, відповідач повинен був здійснити попередню авансову оплату за товар в розмірі 100% на підставі рахунку-фактури позивача.

Із наданих судові специфікацій та актів прийому-передачі товару за договором вбачається, що за період з березня по травень 2012 року позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 10800929,85 грн.

За отриманий товар відповідач розрахувався частково, сплатив позивачеві лише 7842556,20 грн. Таким чином, за відповідачем документально підтверджується наявність боргу у розмірі 2958373,65 грн. (10800929,85 - 7842556,20 = 2958373,65), а не 3181499,65 грн. як зазначив позивач у своєму позові.

Приписами ч. 1 ст. 693 ЦК України обумовлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Матеріалами справи підтверджено, що заборгованість відповідача становить 2958373,65 грн. Це відповідачем не спростовано.

Як зазначив у судовому засіданні представник позивача, відповідач вимоги договору не виконав, оплату товару у порядку, встановленому договором (специфікаціями) не здійснив, що і зумовило його звернутись до суду з позовними вимогами про примусове стягнення з відповідача заборгованості.

Відповідно до положень ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так як, відповідач в повній мірі не розрахувався за отриманий товар, позивач звернувся до відповідача з вимогою за № 556/1 від 04.06.2013 року про сплату боргу, в якій прохав відповідача здійснити розрахунок за поставлений товар в сумі 3181499,65 грн. (а.с. 116-118). Вимога разом з розрахунком заборгованості були направлені відповідачеві 07.06.2013 року, що підтверджується описом вкладення та реєстром відправки листів (а.с. 122-123). Відповіді на вказану вимогу позивачем не отримано, сума заборгованості в розмірі 3181499,65 грн. за отриманий товар відповідачем не сплачена.

Позивач зазначає, що станом на день розгляду справи відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений йому товар в повному обсязі не виконав.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2958373,65 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача частини основного боргу за поставлений товар за специфікацією № 4 від 09.04.2012 року до договору на суму 63234 грн. та специфікацією № 7 від 04.05.2012 року до договору на суму 159892 грн. (на загальну суму 223126 грн.), то суд дійшов висновку про залишення її без розгляду, виходячи з наступного.

Під час дослідження розрахунку, наданого представником позивача в судовому засіданні 03.09.2013 року (а.с. 147-151), судом було з'ясовано, що у матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем палива за специфікацією № 4 від 09.04.2012 року до договору в кількості 4.684 т та за специфікацією № 7 від 04.05.2012 року до договору в кількості 3.620 т і 7.640 т.

На виконання вимог ухвали суду від 03.09.2013 року в судовому засіданні 20.09.2013 року представником позивача було надано копії товарно-транспортних накладних 2/25 та 2/27 від 04.05.2012 року на відпуск нафтопродуктів в кількості 3.620 т і 7.640 т, а також копія товарно-транспортної накладної № РПХР-12/04/4 від 12.04.2012 року на відпуск нафтопродуктів в кількості 4.684 т (а.с. 160 -162), які незасвідчені належним чином (без зазначення П.І.Б особи, яка засвідчувала документ, та її посади).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом матеріали, необхідні для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 36 ГПК України представлені представником позивача документи не можуть бути визнані судом як письмові докази. Причин неподання належним чином засвідчених матеріалів представник позивача судові не вказала.

Отже, суд вважає, що в частині стягнення з відповідача боргу за поставлений товар на суму 223126 грн. позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду.

За невиконання або неналежне виконання даного договору сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, відповідно до п. 6.2. договору, у разі порушення однією із сторін строків здійснення розрахунків, передбачених договором і специфікаціями до нього, одна сторона зобов'язана сплатити другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, нарахованої на суму простроченого зобов'язання за кожен день прострочки.

За неналежне виконання відповідачем вимог договору позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 273170,13 грн. нараховану у відповідності до положень п. 6.2 договору (а.с. 147-151).

Але, у зв'язку із тим, що заборгованість відповідача на суму в розмірі 223126 грн. не підтверджена, суд приймає до уваги розрахунок позивача по обчисленню суми пені, який було виконано без врахування боргу в розмірі 223126 грн. (а.с. 164-168).

Суд погоджується з наведеним розрахунком позивача та вважає його позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 237817,15 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем було заявлено до стягнення суму 3% річних в розмірі 54632, 84 грн., яка була нарахована у зв'язку із порушенням відповідачем свого грошового зобов'язання.

Але як було вказано вище, у зв'язку із тим, що заборгованість відповідача на суму в розмірі 223126 грн. не підтверджена, суд прийняв до уваги розрахунок позивача по обчисленню суми пені та 3 % річних, який було виконано без врахування суми основного боргу в розмірі 223126 грн. (а.с. 164-168).

Згідно цього розрахунку позивача станом на 20.09.2013 року розмір 3% річних за період прострочки з 23.03.2012 року по 20.09.2013 року дорівнює 114470,87 грн.

Як видно з цього розрахунку суму 3% річних було збільшено з 54632, 84 грн. до 114470,87 грн.

Але заяви (клопотання) відповідно до ст. 22 ГПК України щодо збільшення розміру позовних вимог представником позивача судові подано не було.

При цьому, детального та обґрунтованого розрахунку 3% річних з урахуванням виключених сум вартості палива на загальну суму 223126 грн. позивачем надано не було,

За таких обставин з урахуванням того, що позивачем не підтверджено основний борг за договором у розмірі 223126 грн. та не надано обґрунтованого розрахунку 3% річних за відповідний період суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 54632, 84 теж підлягають залишенню без розгляду.

Будь - яких доказів того, що відповідачем належним чином і в повному обсязі виконано свої зобов'язання, відповідач, у порушення приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості товару, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу, судові витрати покладаються на відповідача повністю.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення грошових коштів у сумі 3196190,80 грн., з яких: 2958373,65 грн. - сума основного боргу, 237817,15 грн. - пеня підлягають задоволенню, а позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 223126 грн., пені в розмірі 35352,98 грн., 3% річних в розмірі 54632,84 грн. - залишенню без розгляду.

Відповідно до ст. 49 ГПК України господарські витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, п. 5 ч. 1 ст. 81, 82, 82-1, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Ромпетрол Україна» щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 223126 грн., пені в розмірі 35352,98 грн. та 3% річних в розмірі 54632,84 грн. - залишити без розгляду.

2. Іншу частину позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Ромпетрол Україна» - задовольнити повністю.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дизель Плюс» (вул. 7-а Поперечна, 3/4, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 33853841) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ромпетрол України» (вул. Сонячна, 5, м. Одеса, 65009, ідентифікаційний код 34553505) грошові кошти в розмірі 3196190,80 грн. (три мільйона сто дев'яносто шість тисяч сто дев'яносто грн. 80 коп.) - та судовий збір в розмірі 63923,81 грн. (шістдесят три тисячі дев'ятсот двадцять три грн. 81 коп.).

4. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Ромпетрол Україна» частину судового збору в розмірі 4896, 18 грн. сплаченого за платіжним дорученням № 1661 від 17.07.2013 року через АБ "Південний".

Наказ видати після набранням рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку згідно вимог ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано суддею 24 вересня 2013 року.

Суддя А.П. Алексєєв