Постанова № 33660784, 13.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2013 року 14:30 № 826/295/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О. в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовом:Державного підприємства «Антонов»до Київської регіональної митниці провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 28.12.2012 р. № 291 та № 292,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Антонов» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської регіональної митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 28.12.2012 р. № 291 та № 292.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Київською регіональною митницею на підставі незаконних висновків Акту перевірки від 18.09.2012 р. № 5/12/100000000/14307529 щодо порушення позивачем приписів митного та податкового законодавства прийнято податкове повідомлення рішення від 28.12.2012 № 291, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 366 211,97 грн. та податкове повідомлення-рішення від 28.12.2012 р. № 292, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 3 583 567,99 грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі. Так, представник позивача зазначив, що не погоджується з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями та вважає, що вони є протиправними і підлягають скасуванню з огляду на наступне. Позивачем декларувалися дійсні витрати на транспортування товарів, тому заниження митної вартості товарів, а отже, недоплати ввізного мита та податку на додану вартість не відбулося.

Щодо порушення правил класифікації товарів, виявлених під час проведення перевірки, то відповідач, приймаючи вантажні митні декларації, відніс товар до певного коду товарної номенклатури та пропустив товар на митну територію України, отже позивач вважає, що коди товарів визначено вірно, відповідно до їх основних функцій та у відповідності до чинного законодавства України. При цьому, при визначенні коду товару митними органами при проведенні перевірки, не було використано жодних документів, крім тих, що додавалися позивачем під час митного оформлення. Отже на підставі одних і тих же даних митницею при оформленні ВМД визначено один код товару, а під час перевірки - інший. Вищевказані митні декларації були прийняті до оформлення та після завершення всіх митних процедур товари були остаточно випущені у вільний обіг на митній території України. Даний факт свідчить, що на момент оформлення декларації відповідач визнав коди товарів вірними.

Щодо повноти декларування підприємством митної вартості імпортованих товарів в частині включення вартості інженерно-конструкторських робіт, позивачем в договорах передбачено однією з умов вартість дослідно-конструкторських робіт, їх вартість була виділена окремо із вартості товару і зазначалася в окремій специфікації до договору та сплачувалась позивачем в повному обсязі. З огляду на викладене, включення витрат на оплату проектно-конструкторських робіт до митної вартості продукції є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству.

Крім того, Акт перевірки не містить порівняльного аналізу даних, які містяться в документах, поданих підприємством під час митного оформлення товарів та документів, на підставі яких під час митного оформлення товарів на підставі яких зроблено висновки Акту перевірки.

Представник відповідача в судове засідання 19.08.2013 не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи, про причини неявки в судове засідання не повідомив. Заяв про розгляд справи без його участі та/або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно наданих письмових заперечень вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Позивачем допущено порушення щодо повноти декларування митної вартості товарів та митної вартості сум за транспортування вантажів, виявлено невідповідність заявленого під час митного оформлення коду УКТ ЗЕД, декларування дослідно-конструкторських робіт згідно укладених договорів.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Київською регіональною митницею проведено перевірку дотримання Державним підприємством «Антонов» законодавства України з питань митної справи за період з 01.05.2009 р. по 31.12.2011 р.

За результатами зазначеної перевірки виявлено помилки в частині правильності визначення митної вартості імпортованих товарів, а саме, вимог статті 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-ІV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) у частині недекларування дослідно-конструкторських робіт, виконання за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів та витрат на транспортування товарів, що в свою чергу призвело до заниження митної вартості імпортованих товарів, які відповідно до ст. 261 Митного кодексу України є базою для нарахування податкових зобов'язань. А також порушено ст. 190 Податкового кодексу України у частині визначення бази оподаткування ПДВ для товарів, які ввозяться на митну територію України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання по сплаті ПДВ.

Отже, встановлено порушення в частині декларування транспортних витрат, правил класифікації товарів, повноти декларування підприємством митної вартості імпортованих товарів (в частині включення вартості інженерно-конструкторських робіт).

Висновок був зроблений в результаті співставлення відповідних сум витрат на транспортування, задекларованих в ДМВ та ВМД, з фактично сплаченими позивачем сумами грошових коштів, що відображені в рахунках й актах виконаних робіт (перевізників та експедиторів).

За наслідками перевірки Київською регіональною митницею складено Акт № 5/12/100000000/14307529 від 18.09.2012 р. та прийняті податкові повідомлення-рішення:

від 28.12.2012 р. № 291, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання на загальну суму 366 211,97 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 292 969,57 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 73 242,40 грн.;

від 28.12.2012 р. № 292, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання на загальну суму 3 583 567,99 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 2 866 854,39 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 716 713,60 грн.

За наслідками розгляду заперечення № 35/10269 від 28.09.2012 р. та зауваження №35/10270 від 28.09.2012 р. на акт перевірки, Київською регіональною митницею надано висновок від 09.10.2012 р. № 14/1-17/23806, яким задоволено їх частково в частині висновку нецільового використання товарів, що призвели до недоборів митних платежів на суму 2 012, 76 грн., інші заперечення та зауваження до акту планової документальної перевірки від 18.09.2012 р. № 5/12/100000000/14307529 залишено без задоволення.

За результатами розгляду скарги від 25.10.2012 р. № 35/11136 на податкові повідомлення-рішення Київської регіональної митниці від 12.10.2012 р. № № 224, 225, Державною митною службою України прийнято рішення від 24.12.2012 р. № 11.1/1.2-15.1/14304, яким скарга ДП «Антонов» від 25.10.2012 р. № 35/11136 підлягає частковому задоволенню, а сума нарахованих підприємству штрафних санкцій зменшенню на суму, нараховану відповідно до п. 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України. З урахуванням викладеного позивачу було зменшено суму грошових зобов'язань шляхом винесення нових податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 28.12.2012 р. № 291 та № 292.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Щодо правильності декларування транспортних витрат, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем здійснювалась наступна діяльність. Дослідження та розробка в галузі природних та технічних ресурсів, виробництво літаків для перевезення вантажів та пасажирів, виробництво частин та належностей літальних апаратів, виробництво машин та устаткування.

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України 2002 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України 2002 року, при визначенні митної вартості та ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Пунктом 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою КМ України від 20.12.2006 № 1766 (надалі-Порядок № 1766) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також:

або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства;

або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.05.2009 р. по 31.12.2011 р. перевезення товарів здійснювалось позивачем за укладеними контрактами (умови поставки EXW та FCA).

Позивач уклав ряд зовнішньоекономічних договорів з іноземними компаніями на поставку продукції та надання послуг, це, зокрема:

Контракт № АН-01-19(158) від 22.02.10, укладений між ДП «АНТОНОВ», м. Київ, Україна) та фірмою GEVEN S.p.A (м. Неаполь, Італія), за темою: «Разработка, сертификация, изготовление и поставка пассажирских кресел для пассажирского самолета Ан-148».

Договір № 93 від 22.09.09, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ОАО «Омское машиностроительное конструкторское бюро» (м. Омськ, Росія), за темою: «Проведение работ согласно программы обеспечения надежности на этапе разработки агрегатов 4108М, 4199М, 4200, 4820».

Договір № 770/022-11 від 07.02.11, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ОАО «НПП «Аэросила» (м. Ступіно, Росія), за темою: «Разработка модификации ВГТД ТАЇ8-200-70 для применения на самолете Ан-70 взамен ВГТДТА12-60».

Договір № Р-183/9 від 04.08.10, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія), за темою: «Создание варианта исполнения прицельного навигационно-пилотажного комплекса А880 для применения в составе комплекса бортового оборудования самолета АН-70».

Договір № Р-183/6 від 18.02.10, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія), за темою: «Создание комплексной системы электронной индикации и сигнализации для применения в составе Ан-70».

Договір № Р-183/8 від 18.02.10, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія), за темою: «Создание управляющей вычислительной системы для применения в составе Ан-70».

Договір № Р-183/7 від 18.02.10, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія), за темою: «Создание радиоэлектронного комплекса (МНРЛС Х-диапазона А882.03) для применения в составе Ан-70».

Матеріалами справи встановлено, що перевезення товарів позивачем здійснювалося як власними транспортними засобами, так і залученими.

Перевезення позивачем товарів власними транспортними засобами здійснювалося на підставі калькуляцій транспортних витрат), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України.

Перевезення позивачем товарів залученим транспортом здійснювалось на підставі довідок з перевізниками, актів виконаних робіт, калькуляцій транспортних витрат за укладеними договорами з: ФЛП ОСОБА_3 (договір № 39-а 415/032-10 від 28.07.2010, договір №14 416/032-10 від 28.07.2010), ФОП ОСОБА_4 (договір № 01-443/032-210 від 28.07.2010), ФОП ОСОБА_5 (договір № 56 від 18.08.2009), ПП ОСОБА_6 (договір № 42 від 08.07.2009), ФОП ОСОБА_7 (договір № 16 від 05.11.2009), ФОП ОСОБА_8 (договір № 60 від 03.12.2009), ФОП ОСОБА_9 (договір № 61 від 03.12.2009, договір № 21 від 02.04.2010), ФЛ-П ОСОБА_10 (договір № 78 від 25.09.2009, договір № 41 від 14.06.2010), ФОП ОСОБА_11 (договір № 16 від 24.02.2010), ФОП ОСОБА_12 (договір № 28 від 01.03.2010), СПД ОСОБА_1 (договір № 8 від 23.10.2009), ТОВ «Рома і К» (договір 15/04/10 від 15.04.2010, договір № 2 від 12.01.2009, договір № 32 від 20.04.2010), ФЛ-П Йосик (договір № 14/04/11 від 14.04.2011), ТОВ «Васт Транс» (договір № 24/02/11 від 24.02.2011), ТОВ «Епсилон» (договір № СВ 19/04/11 від 19.04.2011), ФЛП ОСОБА_2 (договір № 25 від 20.09.2010), ФЛП ОСОБА_13 (договір № 14/06/2010 від 14.06.2010).

Декларування позивачем транспортних витрат до митної території України здійснювалося на підставі довідок про вартість транспортних витрат на перевезення товарів до митної території України, що надавалися перевізниками (експедиторами), докази чого містяться в матеріалах справи, які є необхідними документами для визначення митної вартості товарів і без яких неможливе митне оформлення останніх, згідно п. 8 Порядку № 1766.

Судом встановлено, що довідки про вартість транспортних витрат відображені в ВМД в якості документів, що використовуються для визначення митної вартості товарів.

Разом з тим, ч. 3 ст. 267 Митного кодексу України встановлено, що витрати на транспортування товару після його ввезення на митну територію України не включаються до митної вартості за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які підлягають обчисленню.

Отже, до митної вартості товарів, яка визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, відноситься договірна вартість таких товарів зазначена з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач визначав митну вартість товарів, які імпортував до України, з урахуванням транспортних витрат до митного кордону України. При цьому, висновок відповідача про порушення позивачем приписів чинного законодавства зроблений з огляду на той факт, що вартість транспортних витрат, які включено позивачем до митної вартості товарів, є меншою ніж фактично сплачена згідно рахунків перевізників, оскільки в рахунках та актах виконаних робіт, на підставі яких позивачем проведена фактична оплата, з загальної вартості транспортних послуг не виділена вартість транспортних послуг до митної території України.

Так документами, наданими митниці під час декларування товарів, є довідки, договори, акти, рахунки, копії яких містяться в матеріалах справи, дозволяють провести їх ідентифікацію з товарами та надають можливість обчислення транспортних витрат на митній території України.

При цьому для визначення лише витрат на транспортування поза межами митної території України до митного оформлення надавалися акти виконаних робіт та договори на транспортні послуги, в яких повністю вказано вартість транспортних послуг.

Отже, з аналізу наданих документів, суд вбачає за можливе розподілити вартість транспортних послуг на вартість транспортних послуг поза межами митної території та у межах митної території.

При розгляді справи встановлено, що декларування позивачем транспортних витрат до митної території України, здійснювалося шляхом надіслання перевізниками (експедиторами), які в кожному окремому випадку здійснювали транспортування товару, митним брокерам довідок про вартість транспортування товарів до митної території України, які є необхідними документами для визначення митної вартості товарів і без яких неможливе митне оформлення останніх.

Так, на підтвердження транспортних витрат позивачем надано рахунки-фактури і довідки підприємств перевізників, акти прийму-передачі, договори про перевезення, міжнародні товарно-транспорті накладні, копії яких містяться в матеріалах справи, проаналізувавши які, суд вбачає за можливе ідентифікувати та виділити витрати на транспортування після ввезення з загального розміру витрат на транспортування.

Судом встановлено, що всі товари, які були імпортовані позивачем з 01.05.2009 по 31.12.2011, пройшли митне оформлення, яке згідно з ст. 72 Митного кодексу України розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних документів для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.

Відповідно до ст. 86 Митного кодексу України, митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи.

Згідно п. 5 Положення про вантажну митну декларацію, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. № 574, достовірність зазначених декларантом відомостей у ВМД, яка заповнена згідно з діючими правилами та засвідчена ним у встановленому порядку, закріплюється одним з видів митного забезпечення (штамп "Під митним контролем") на всіх аркушах ВМД та реєстраційним номером, а також реєстрацією ВМД у журналі обліку вантажних митних декларацій.

Судом встановлено, що ВМД, за якими товари імпортувалися позивачем на територію України, були прийняті митними органами, а достовірність відомостей, зазначених в них, у тому числі щодо митної вартості товарів, що визначалася з врахуванням транспортних витрат, закріплювалася штампом «Під митним контролем» на всіх аркушах ВМД та реєстраційним номером, а також реєстрацією ВМД у відповідному журналі обліку.

Відповідно до п. 17 Переліку документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, який затверджений Постановою Кабміну від 01.02.2006 р. № 80, документами, обов'язковими для подання до митних органів, є документи, що використовуються для визначення митної вартості товарів.

Таким чином, наявність в додатках до ВМД довідки перевізників про вартість транспортування товарів позивача до митного кордону України, підтверджує дотримання вимог законодавства зі сторони позивача. Відповідно такі довідки про підтвердження транспортних витрат були прийняті відповідальними інспекторами митниці при митному оформленні товарів, як такі, що належним чином підтверджують транспортні витрати. Додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів в частині правильності декларування вартості транспортних витрат, інспекторами митниці не вимагалося.

В той же час, ст. 86 Митного кодексу України встановлює, що з моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення.

За таких обставин, у зв'язку із закінченням операцій митного контролю, оформлення пропуску товарів і транспортних засобів, митний контроль за ними міг здійснюватися тільки при наявності достатніх підстав вважати, що мають місце порушення законодавства України.

Таких підстав судом не встановлено.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що висновки Київської регіональної митниці щодо порушення позивачем приписів чинного законодавства, зроблені з огляду на виявлені розбіжності між задекларованими сумами транспортних витрат і сумами міжнародних транспортно-експедиційних послуг, вказаних в актах здачі-приймання робіт.

З огляду на викладене, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 3 грудня 1990 року № 507-XII (надалі - Закон N 507-XII) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

В силу ж ч. 1 ст. 11 Закону N 507-XII при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Абзацом 1 п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактова) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів) за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Отже, в силу вищенаведених правових норм вбачається, що, укладаючи зовнішньоекономічні договори сторони мають право встановлювати власні, узгоджені з контрагентами-перевізниками (експедиторами), ціни щодо вартості послуг перевезення як на митній території України так і за її межами.

Таким чином суд не може погодися з висновками відповідача щодо того, що деякі транспортні послуги до митної території України мають вартість значно меншу ніж вартість транспортування товару по митній території України і що це є свідченням заниження вартості транспортних витрат.

Так, листом Державної митної служби України від 26.05.2008 р. N 16/1-848-ЕП надано довідкову інформацію щодо вартості транспортних витрат в залежності від виду транспорту.

З аналізу даного листа та наданих позивачем довідок-перевізників вбачається, що вартість перевезення, із розрахунку вартості 1 кілометра не перевищують тарифів перевезення на один кілометр згідно вищезазначеного Листа.

При цьому, в силу приписів ст. 267 Митного кодексу України 2002 року включенню підлягають витрати на транспортування товару тільки з пункту завантаження товарів і до місця ввезення на митну територію України.

Згідно із положеннями ІНКОТЕРМС 2000 EX WORKS (... named place) ФРАНКО-ЗАВОД (... назва місця) (умови поставок EXW) п. Б.6 «Розподіл витрат» Покупець зобов'язаний сплатити всі витрати, пов'язані з товаром, з моменту здійснення його поставки, а у відповідності з статтею А.4 поставкою вважається передача продавцем товару у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (А.4. Поставка).

Згідно із положеннями ІНКОТЕРМС 2000 FREE CARRIER (... named place) ФРАНКО-ПЕРЕВІЗНИК (... назва місця) (умови поставок FCA) термін "франко-перевізник" означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару. Продавець зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки (А4). За укладеними договорами перевезення сторони не мають зобов'язань. Проте, за наявності прохання покупця або відповідної комерційної практики, у випадку, якщо покупець своєчасно не дав інших указівок, продавець вправі укласти договір перевезення на звичайних умовах за рахунок і на ризик покупця (А.3 "а").

Отже, системний аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що витрати, у числі транспортні, можуть відноситися до товару лише з моменту отримання (поставки) такого товару Покупцем у визначеному місці.

З аналізу викладеного та фактичних обставин справи вбачається, що при здійснення поставки товарів власним транспортом до ціни товарів позивачем не включались транспортні витрати, що є правомірним. Відповідно, витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України додавались позивачем до ціни та були включені до митної вартості.

Пунктом 8 Порядку N 1766 передбачено, що калькуляція транспортних витрат ( уразі перевезення власним транспортом) має містити відомості про маршрут перевезення лише до місця ввезення на митну територію України.

Крім того, в пункті 8 Порядку N1766 зазначено про необхідність надання відомостей про транспортні витрати, які включаються до ціни товару, з метою їх розподілу на витрати «поза митною територією» та «витрати на митній території».

Отже, пункт 8 Порядку №1766 вказує на те, що калькуляція повинна містити маршрут перевезення товарів до митної території України та маршрут перевезення товарів по митній території, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару.

З аналізу зазначених правових норм суд дійшов висновку, що перевезення товару, і включення до митної вартості товару транспортних витрат на доставку транспортного засобу до місця завантаження буде суперечити вищевказаним нормам законодавства, зокрема і п.8 Порядку №1766, а тому транспортні витрати до часу завантаження на власний транспорт імпортованого товару (затрати на доставку транспортного засобу до місця завантаження) до митної вартості товару не повинні включатися.

З огляду на викладене, суд зазначає, що зроблений митницею висновок щодо формування вартості транспортних витрат, що включає витрати на доставку транспортного засобу до місця Поставки, суперечить правилам застосування норм ІНКОТЕРМС 2000 та іншим вищенаведеним правовим нормам, а тому є помилковим.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем декларувалися дійсні витрати на транспортування товарів, тому заниження митної вартості товарів, а отже, недоплати ввізного мита та податку на додану вартість, не відбулося, у зв'язку з цим відсутні порушення позивачем норм митного та податкового законодавства в частині декларування транспортних витрат.

Щодо порушень правил класифікації товарів, виявлених під час проведення перевірки, суд зазначає наступне.

Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення процедур (пункт 35 статті 1 Митного кодексу України 2002 року).

Відповідно до п. 19 ст. 1 Митного кодексу України 2002 року міститься "митні процедури" - операції, пов'язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 05 лютого 1992 року N 2097-ХІІ «Про єдиний митний тариф" (в редакції, чинній на момент пропуску товару через кордон України) (надалі -Закон № 2097-ХІІ) мито нараховується митним органом України відповідно до положень цього Закону і ставок Єдиного митного тарифу України, чинними на день подання митної декларації. Імпортер зобов'язаний подати митному органу документи необхідні для проведення митних процедур (ст.88 Митного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, поставки установки ТГ-16 М здійснювалися ДП «Антонов» безпосередньо від фірми-виробника ВАТ «Казанское моторостроительное производственное объединение» м. Казань.

Так, за ВМД № 100000024/2010/759153 від 19.10.2010 ДП «Антонов» був задекларований товар № 3 «Турбіни для цивільної авіації: турбогенераторна установка ТГ-16М..» за кодом УКТЗЕД 8411811000, при митному оформленні товару позивачем застосовано пільги по сплаті ввізного мита та податку на додану вартість (преференція 136).

Однак, керуючись Поясненнями до УКТЗЕД, які діяли на час митного оформлення товару позивачем, затверджені Наказом Держмитслужби України від 31.04.2004 № 68 та пояснення, затверджені наказом Держмитслужби України від 30.12.2010 р. № 1561), згідно яких генераторні установки, що являють собою генератор і первинний двигун, які змонтовані (чи призначені до монтажу) разом як єдиний агрегат або на загальній основі, включаються до товарної позиції 8502 за умови, що вони постачаються разом (навіть якщо для зручності під час транспортування вони упаковані окремо) та з урахуванням того, що дана установка призначалась для встановлення на літак цивільної авіації АН-32Б, відповідач дійшов висновку, що даний товар необхідно класифікувати за кодом 8502 39 10 00 згідно УКТЗЕД.

При цьому відповідач посилається на лист Держмитслужби України від 02.08.2012 р. № 11.1/3-16.2/8842, який було адресовано ДП «Антонов» та Київській регіональній митниці, в якому викладені підходи щодо класифікації допоміжних силових установок ДСУ ТА-12, ДСУ ТА-18. Згідно даного листа газотурбінні двигуни, які конструктивно поєднані з електрогенератором, повинні класифікуватися в товарній позиції 8502.

Проте дані твердження відповідача спростовуються наданими позивачем: керівництвом по технічній експлуатації і формулярами, специфікаціями, згідно яких ВСУ ТА-12 та ТА-18 є авіаційними допоміжними двигунами, призначеними для встановлення на повітряному судні.

При цьому суд погоджується з позицією позивача, що віднесення товару до категорії, що звільняється від сплати податку на додану вартість, здійснюється одночасно за кодом УКТЗЕД та за текстовим описом такого товару. Натомість за функціональною направленістю присвоїти код товару може тільки виробник цього товару.

З матеріалів справи вбачається, що виробником допоміжних силових установок ВСУ ТА-12, ТА-18 є ОАО «НПП «Аеросила» (Росія). Так, Виробник товару після виготовлення товару та з метою поставки товару покупцю класифікує останній відповідно до Єдиної системи кодування товарів та в подальшому зазначає визначений код товару у товаросупровідних та митних документах.

Матеріалами справи встановлено, що до кожної ВМД на поставку вищевказаних установок додавався Сертифікат про проходження товару, в якому зазначалися критерії походження, а саме: Д8411. Крім цього, виробником замовлялись експертизи в Південній Торгово-промисловій палаті Московської області. Так, в актах експертизи № 161-01-00114 від 05.04.2012 р. та № 161-01-00635 від 06.12.2011 р. визначено, що «по товарной номенклатуре внешнеэкономической деятельности вспомагательный газотурбинный двигатель (ВГГД) ТА -18-200-124 № 001 относится к коду 8411810001».

Відповідно до вказаного переліку документів, в якому виробником зазначений код, товар надходить до митної території України, де в подальшому на основі відомостей, зазначених виробником товару, оформлюється вантажно-митна декларація.

Разом з тим, суд вертає увагу, що код 84 11 на допоміжні силові установки, зокрема на ВСУ ТА-12, закріплений Кабінетом Міністрів України в Постанові № 680 від 21.07.2010 р. «Питання ввезення на митну територію України товарів суб'єктами літакобудування».

При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист Держмитслужби України від 02.08.2012 р. № 11.1/3-16.2/8842, оскільки даний лист був виданий Державною митною службою вже після здійснення поставок товарів та після проведення перевірки, а тому не може бути належним доказом у справі.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом ДМС України від 20.04.2005 р. № 314, під час митного контролю інспекторами митниці здійснюється, зокрема перевірка правильності класифікації та кодування товарів, оформлення запиту за формою, наведеною в додатку 3 до цього порядку.

Порядком роботи відділу номенклатури та класифікації товарів регіональної митниці, відділу контролю митної вартості та номенклатури митниці при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженим наказом ДМС України від 01.10.2013 р. № 646 встановлено, що ВНК (ВКМВ та Н) здійснює розгляд питань класифікації товарів за запитами підрозділів митниці.

Отже, з урахуванням наведеного, перевірка правильності класифікації та кодування товарів відноситься до компетенції відповідного інспектора митної служби та здійснюється на його запит у встановленій чинним законодавством формі, а тому суд дійшов висновку, що відповідальність за визначення коду товару покладена на митний орган.

При цьому дослідивши листи Державної митної служби щодо переліків продукції, яку планується постачати (отримувати) у 2009, 2010, 2011 роках в рамках Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації від 18.11.1993 р., суд встановив, що вказані листи містять лише доповнення до переліку продукції, але не містять повного переліку продукції. Проте в даних доповненнях міститься підтвердження коду УКТЗЕД, що був наданий допоміжним силовим установкам, а саме з групою кодів 8411- двигуни турбореактивні, турбогвинтові та інші газові турбіни.

Разом з тим, вказані допоміжні силові установки поставлялися на територію України і раніше - до перевіряємого періоду, а саме згідно ВМД № 100000010/8/459238 від 06.11.2008, ВМД № 100000010/8/454371 від 20.09.2008р., ВМД № 100000010/9/262604 від 03.07.2009р. допоміжні силові установки класифікувалися за кодом 84118110 - тобто в товарній групі - Двигуни турбореактивні, турбогвинтові та інші газові турбіни, докази чого містяться в матеріалах справи.

Крім цього, необхідно зазначити, що і після проведення перевірки органами державної влади були встановлені коди допоміжних силових установок ВСУ ТА-12, ВСУ ТА-18, згідно УКТЗЕД, а саме: Листом № 2732-10/3811-12 від 04.02.2013р. Міністерство економічного розвитку та торгівлі України.

Так згідно переліку товарів подвійного використання, які поставляються в рамках Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації від 18.11.93р. імпорт - допоміжні силові установки ВСУ ТА-12, встановлений код згідно УКТЗЕД 1411119000, допоміжні силові установки ВСУ ТА-18-200-124, встановлений код згідно УКТЗЕД - 8411 11 9000, допоміжні силові установки ВСУ ТА-18-100, встановлений код 8411 11 9000, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами.

Так, перелік продукції з аналогічним кодом товару для ВСУ ТА-12, ВСУ ТА-18 був затверджений і на 2012 рік, 2011 рік, докази чого містяться в матеріалах справи.

Крім цього судом встановлено, що в рамках Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації від 18.11.1993р. Федеральною митною службою Росії щороку затверджуються переліки товарів, що ввозяться та вивозяться з території Російської Федерації. Так виробником вказаних допоміжних силових установок є ВАТ «НПП «Аеросила» м. Ступіно» і для вказаних допоміжних силових установок ВСУ ТА-12, ВСУ ТА-18 встановлений код товару за ТНЗЕД Росії - 8411 81 0001, згідно Переліків на 2011, 2012, 2013 роки.

Вказане підтверджує, що Позивач у відповідності із законодавством правомірно ввозив Допоміжні силові установки ТА-12 за кодом товарної групи 8411 - Двигуни турбореактивні, турбогвинтові та інші газові турбіни, як оподатковуються за ставкою мита 0%.

За ВМД № 100200000/2011/294663 від 25.11.2011 (тов.№1) позивачем був задекларований товар «Антиадгезивна рідина Safelease 30gal, на основі політетрафторетилену (полімер у первинній формі) з додаванням води -4 галона.1 галлон 3,80 літра» за кодом згідно УКТЗЕД 3904610000 (ставка мита 0%). За хімічним складом згідно паспорту безпеки, що був наданий ДП „Антонов" під час перевірки, даний продукт (правильна назва продукту: Airtech Release All felease 30) містить політетрафторетилен - 20%, воду 60 - 70%, сурфактант 1-3%, використовується дана речовина як рідина-для чищення. Відповідно до примітки 2(f) до 39 група УКТЗЕД не включає органічні поверхнево-активні речовини (яким є сурфактант) та препарати товарної позиції 3402. З урахуванням вищезазначеного відповідач вважає, що даний товар необхідно класифікувати за кодом 3402 90 90 00 (ставка мита 6,5%) згідно УКТЗЕД.

Проте доводи відповідача, що речовина застосовується для чищення, спростовуються експертним висновком Київської торгово-промислової палати №СК-172 від 02.09.2011 р., оскільки, згідно технічної інформації дана речовина забезпечує легке знімання епоксидних, фенольних, БМИ та уретанових виробів з полімерної та металічної поверхні. А саме утворює на поверхні плівку, яка забезпечує легке знімання виробів з форми, а тому не є рідиною для чищення.

За ВМД № 100000024/2011/268807 від 15.01.2011 (тов.№6) ДП «Антонов» задекларовано товар «Крючок для одягу з алюмінієвого сплаву 2964» за кодом згідно УКТЗЕД 7616999000 (ставка мита 0%). Даний крючок призначений для монтажу на дверях, в конкретному випадку на дверях заднього туалету літака.

Враховуючи технічні характеристики товару, його призначення відповідач вважає, що зазначений товар необхідно класифікувати за кодом 8302 50 00 00 (ставка мита 10%) згідно з УКТЗЕД - полиці, вішалки, у тому числі для капелюхів, та аналогічні вироби.

Як вбачаться з Рішення Відділу номенклатури та класифікації товарів Державної митної служби України про визначення коду товару від 22.07.2008р. №КТ-100-812-08 для Гачків для одягу з алюмінію арт. 2964 встановлений код 7616999000.

Враховуючи, що в даному випадку митна служба самостійно погодила код класифікації товару, а саме 7616999000, суд вважає висновок відповідача необґрунтованим.

За ВМД № 100000024/2010/759260 від 19.10.2010 Підприємством задекларовано (тов.№1) «Комплекти проводів, які використовуються для монтажу з'єднань в бортовій радіоелектронній апаратурі, одножильні, робоча напруга 250-600В....» за кодом УКТЗЕД 8544 З0 10 10 (ставка мита 0%), тов.№2 «Проводи електричні з ізольованими провідниками, одножильні, монтажні МС 36-11 0,20 (ОТК) ТУ 16-505.195-80 д= 1,20мм - 500м.» за кодом УКТЗЕД 8544 20 00 90 (ставка мита 0%).

Відповідач вважає, що згідно вимог УКТЗЕД проводи БПГРЛ-0,50, ПТЛ-200-1,5, ПТЛ-200-25,01), що мають діаметр жили провідника понад 0,51мм, повинні були класифікуватися за кодом УКТЗЕД 8544 59 10 00 (ставка мита 7%), а проводи МС 0.20 (тов.№2), та БИФЭЗ-Н-0,20 (тов.№1), що мають діаметр жили провідника 0,51мм, повинні були класифікуватись за кодом УКТЗЕД 8544 59 80 00 мита 7%), при цьому при митному оформленні товару позивачу надано пільги по сплаті ввізного та податку на додану вартість (преференція 136).

Разом з тим за ВМД № 100000024/2010/755111 від 30.08.2010 був оформлений тов.№1 «провід бортовий ... БИФЭЗ-Н-2хО,20....» за кодом УКТЗЕД 8544 30 90 90 (ставка мита 2%). Проте, згідно з позицією відповідача, згідно вимог УКТЗЕД даний провід повинен класифікуватися за кодом УКТЗЕД 8544 59 80 00 (ставка мита 7%).

Враховуючи, що відповідач не надав суду належного обґрунтування викладеного, суд вважає зазначені висновки необґрунтованими.

При цьому суд звертає увагу, що за змістом пункту 10.3 статті 10 Закону України від 03 квітня 1997 року «Про податок на додану вартість», який був чинним станом на день виникнення спірних правовідносин, платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.

Відповідно до ст. 206 Податкового кодексу України в разі ввезення товарів на митну територію України сума податку на додану вартість нараховується митним органом. Реалізовуючи надані законом повноваження, митний орган відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України самостійно розраховує грошові зобов'язання платника податків. Отже, митний орган відповідає за нарахування сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість і мита.

За змістом статті 313 Митного кодексу України від 11.07.2002 р. № 92-ІV (який діяв на час спірних правовідносин) класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, є виключною компетенцією митних органів.

Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими для підприємств та громадян.

Тобто, митний орган самостійно класифікує товар, а відповідно і визначає суму мита, збору, податку на додану вартість до сплати.

Аналогічна правова позиція підтримується і органами судової влади, а саме Вищим адміністративним судом України: Ухвали від 14.07.2011 по справі №К-32421/10, від 09.06.2011 по справі №К35868/10, від 19.05.2011 по справі №К-35867/10.

Оскільки Відповідач, приймаючи вантажні митні декларації, відніс товари до певного коду товарної номенклатури та пропустив товар на митну територію України (після сплати позивачем передбачених законом податків і зборів), то в подальшому Відповідач не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень про донарахування податкових зобов'язань, навіть у випадку виявлення помилки у класифікації товару.

За таких обставин суд вважає, що коди товарів, що були задекларовані позивачем, були визначені вірно, відповідно до їх основних функцій, що відповідає Закону України «Про Митний тариф України».

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження декларування вірного коду товару Державним підприємством «Антонов» надавалися Київській регіональній митниці незалежні експертні дослідження, товаросупровідні документи виробника товарів. Однак, Київською регіональною митницею не було досліджено та взято до уваги зазначених документів.

Натомість визначення коду декларування Турбогенераторної установки ТГ-16М відбувалося на основі:

- експертного висновку торгово-промислової палати № К-4633 від 10.09.2004р., де, зокрема, зазначено, що ТГ-16М обладнана газотурбінним двигуном ГТД-16М, редуктором, генератором постійного струму і системами, що забезпечують запуск і роботу установки. Установка призначена для забезпечення запуску газотурбінних двигунів літаків АН-32 для цивільної авіації та відповідає коду: 8411 81 10 00 - інші турбіни газові: потужністю не більш як 5000 кВт: для цивільної авіації;

- товаросупровідних документів постачальника: експортна ВМД № 10110130/061010/0006929 від 06.10.10р., CMR 0086459, сертифікату про походження товару СТ-1 RUUA0120002792 від 06.10.10р., які є обов'язковими при митному оформлені вантажів із зазначеним кодом УКТЗЕД 8411 81 0001.

Як вже зазначалось, попередні поставки установки ТГ-16М Позивачу здійснювались безпосередньо від фірми-виробника ВАТ «Казанское моторостроительное производственное объединение», м. Казань, і в товаросупровідних документах, в тому числі сертифікаті про походження товару RUUA 4 049 003450 від 06.09.04р., був вказаний код товару 8411 81 1000.

Таким чином, у відповідності до товаросупровідних документів, висновку ТПП України, опису та принципу дії ТГ-16М код УКТЗЕД, суд вважає, що позивачем коди УКТЗЕД визначено вірно, а висновки відповідача суперечать фактичним обставинам справи та правовим нормам.

Визначення коду декларування допоміжних силових установок ВСУ ТА-12, що поставлялися згідно ВМД №100140000/2011/277475 від 13.05.2011р., ВМД №100200000/2011/288490 від 23.09.2011р., ВМД №100200000/2011/294640 від 25.11.2011р., ВМД № 100000010/2009/262604 від 03.07.2009р., ВМД №100000024/2010/750341 від 01.07.2010р., ВМД №100000024/2010/765113 від 25.12.2010р. та допоміжної силової установки ВСУ ТА-18-200-70, що поставлялася за ВМД №100200000/2011/296425 від 13.12.2011р. відбувалося на основі:

- експертного висновку № СК-126 від 02.08.2012 р., в якому, зокрема, зазначено, що двигуни ТА 12 (вихідна потужність 287 кВт) ТА-18-200 (вихідна потужність 343 кВт), які являють собою авіаційні допоміжні газотурбінні двигуни, призначені для встановлення на борту літака в якості допоміжного енерговузла відповідають коду 8411810000 - «Двигуни турбореактивні, турбогвинтові та інші газові турбіни ... ;

- товаросупровідних документів постачальника: сертифікатів проходження товару СТ-1 №1655771, СТ-1 № 1212278, Актів експертизи №161-01-00114, №161-01-00635 виданих «Южной торгово-промышленной палатой Московской области», які є обов'язковими при митному оформлені вантажів та керівництва по технічній експлуатації ТА-18-200-124, ТА-12, ТА-12А, ТА -12С.

При цьому з висновку незалежної експертизи, проведеної Національним аерокосмічним університетом ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» №4/801ФМ від 21.09.2012р., вбачається, що допоміжні газотурбіні двигуни по своєму фізичному та технічному призначенню не можуть бути прирівнені до генераторних установок.

Таким чином, у відповідності до товаросупровідних документів, висновків Торгово-промислових палат, опису та принципу дії ВСУ ТА-12, ВСУ ТА-18-200-70, код УКТЗЕД Державним підприємством «АНТОНОВ» визначено вірно.

Як вже зазначалось, під час митного оформлення позивачем надавалися всі передбачені законодавством документи, в тому числі ті, що характеризують товар, які надавали можливість відповідачу визначити код товару ще під час митного оформлення. Під час проведеної перевірки відповідачем аналізувалися ті ж документи, що були надані до ВМД, ніяких додаткових документів не надавалося.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що прийняття вантажно-митної декларації митницею свідчить про те, що митниця на підставі поданих документів визначила код товару, вищевказані вантажні митні декларації були прийняті до оформлення та після завершення усіх митних процедур товари були остаточно випущені у вільний обіг на митній території України.

При цьому, для визначення коду товару митними органами при проведенні перевірки, не було використано жодних документів крім тих, що додавалися платником податків під час митного оформлення. Таким чином, на підставі одних і тих же даних митницею при оформлені ВМД визначено один код товару, а під час перевірки - інший.

Крім цього, необхідно зазначити, що відповідно до ст.86 Митного кодексу України 2002 року, митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи.

З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення.

Отже, в даному випадку відсутнє порушення законодавства України з боку позивача і відповідно, нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій в частині порушення правил класифікації товарів є необґрунтованим та протиправним.

Щодо повноти декларування підприємством митної вартості імпортованих товарів (в частині включення вартості інженерно-конструкторських робіт).

З матеріалів справи вбачається, що висновки Київської регіональної митниці щодо порушення позивачем чинного законодавства, зроблені з огляду на той факт, що підприємство «АНТОНОВ» порушило статтю 267 Митного кодексу України та не включило за окремими зовнішньоекономічними договорами до ціни, що була фактично сплачена за оцінювані товари, вартості інженерних та дослідно-конструкторських робіт, креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів, за які покупець повинен сплачувати продавцю.

Так, грошове зобов'язання зі штрафними санкціями складає 1 466 694,30 грн.

Однак проаналізувавши фактичні обставини справи та надані позивачем документи, суд зазначає, що вказане твердження відповідача не ґрунтується на нормах чинного законодавства України та зроблене без врахування всіх документів, що стосуються складання та виконання вищевказаних договорів та які надавалися митним органам при оформленні ВМД та при проведенні перевірки, виходячи з наступного.

Як вже зазначалось, судом встановлено, що для створення та розробки нових типів літаків серії АН позивач уклав ряд зовнішньоекономічних договорів з іноземними компаніями на поставку продукції та надання послуг, це, зокрема:

Контракт № АН-01-19(158) від 22.02.10, укладений між ДП «АНТОНОВ», м. Київ, Україна) та фірмою GEVEN S.p.A (м. Неаполь, Італія), за темою: «Разработка, сертификация, изготовление и поставка пассажирских кресел для пассажирского самолета Ан-148».

Договір № 93 від 22.09.09, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ОАО «Омское машиностроительное конструкторское бюро» (м. Омськ, Росія), за темою: «Проведение работ согласно программы обеспечения надежности на этапе разработки агрегатов 4108М, 4199М, 4200, 4820».

Договір № 770/022-11 від 07.02.11, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ОАО «НПП «Аэросила» (м. Ступіно, Росія), за темою: «Разработка модификации ВГТД ТАЇ8-200-70 для применения на самолете Ан-70 взамен ВГТДТА12-60».

Грошове зобов'язання відповідачем було нараховано позивачу за наступними договорами.

Договір № Р-183/9 від 04.08.10, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія), за темою: «Создание варианта исполнения прицельного навигационно-пилотажного комплекса А880 для применения в составе комплекса бортового оборудования самолета АН-70».

Договір № Р-183/6 від 18.02.10, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія), за темою: «Создание комплексной системы электронной индикации и сигнализации для применения в составе Ан-70».

Договір № Р-183/8 від 18.02.10, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія), за темою: «Создание управляющей вычислительной системы для применения в составе Ан-70».

Договір № Р-183/7 від 18.02.10, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія), за темою: «Создание радиоэлектронного комплекса (МНРЛС Х-диапазона А882.03) для применения в составе Ан-70».

При цьому, Між Урядами Російської Федерації і України укладена Угода «Про подальше співробітництво в забезпеченні створення спільного серійного виготовлення і постачання в експлуатацію оперативно-тактичного військово-транспортного літака АН-70 з двигунами Д-27» від 24.06.1993р. В рамках цієї Угоди між ДП АНТК ім. О. К. Антонова і Військовою частиною № 25966-А (Російська Федерація) підписаний і виконується Договір № 91078 від 16.05.1989р., предметом якого є «виконання дослідно-конструкторських робіт по створенню літака АН-70 - 1-й льотний екземпляр, екземпляр для статвипробовувань, екземпляр для усталосних випробовувань» (далі - Договір). Договір є довгостроковим та передбачає велику кількість етапів по створенню конструкторської документації, побудови на її основі дослідного зразка літака, проведення його випробовувань з метою відповідного корегування технічної документації та в кінцевому підсумку її передачі Замовнику для запуску в серійне виробництво такого літака. Також Договір передбачає авансування витрат на проведення вищезазначених робіт.

В рамках цього договору всі роботи по створенню літака АН-70 проводяться з дотриманням системи укладання прямих договірних зв'язків між ДП «Антонов» і підприємствами розробниками (співвиконавцями) та постачальниками комплектуючих виробів і матеріалів - суб'єктами Російської Федерації. Перелік підприємств-співвиконавців в частині фінансування дослідно-конструкторських робіт по створенню літака АН-70 визначає Міністерство оборони Російської Федерації, і вищезазначені підприємства (ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія) по договорах № Р-183/6 від 18.02.10р., № Р-183/7 від 18.02.10р., № Р-183/8 від 18.02.10р., № Р-183/9 від 04.08.10р., ОАО «Омское машиностроительное конструкторское бюро» (м. Омськ, Росія) по договору № 93 від 22.09.09р. та ОАО «НПП «Аэросила» (м. Ступіно, Росія) по договору № 770/022-11 від 07.02.11р.) також ввійшли в цей перелік. Всі дослідно-конструкторські роботи, отримані позивачем в рамках цих договорів були прийняті по акту №1/2010р. від 25.11.2010р., акту від 04.12.2009р., акту від 15.11.2011р. представником Міністерства оборони Російської Федерації в рамках Договору №91078 від 16.05.1989р. та міжурядової угоди між Урядами Російської Федерації і України, як складова ДКР з розробки проекту АН-70, що належить Росії. Внаслідок цього, результати ДКР були реалізовані Міністерству оборони Російської Федерації з підписанням відповідного посвідчення, в якому зазначено, що всі результати ДКР є власністю Міністерства оборони Російської Федерації, та знаходяться на відповідальному зберіганні в ДП «Антонов».

Так, судом встановлено, що предмет всіх вказаних договорів розділений на дві частини, однією є науково-конструкторські роботи, другою частиною предмету є виробництво та поставка певних товарів.

Згідно відомості виконання ДКР до Договору №770/022-11 роботи розділені на 9 етапів, кожен з етапів має свою вартість. Крім цього, Специфікацією, що є додатком №3 до Договору окремо визначено товари та їх вартість, які підлягають поставці по даному Договору. Платіжним дорученням №46 від 12.09.2011р. Позивачем було перераховано 2013000,00 руб. РФ, як оплата за проведення дослідно-конструкторських робіт по етапам 1, 2, 3, 4,5. Окремо платіжним дорученням №47 від 12.09.2011р. було оплачено 18700000,00 руб. РФ за виготовлення ВГТД ТАЇ8-200-70, згідно етапів 6, 8.1.

Згідно відомості виконання ДКР, що є додатком №1 до Договору №Р-183/9 роботи розділені на 8 етапів, кожен з етапів має свою вартість. Окремо міститься протокол №22/2011 погодження ціни на ДКР. Крім цього, Додатком №3 до Договору окремо визначений склад поставочного комплекту. Платіжним дорученням №39 від 08.07.2011р. Позивачем було перераховано 18607727,00 руб. РФ, як оплата за ДКР по етапам 1, 2, 3.1, 4, 5. Окремо платіжним дорученням №40 від 08.07.2011р. було оплачено 1648593,00 руб. РФ, як оплата за виготовлення прицільного навігаційно-пілотажного комплексу, згідно етапів 3.2, 3.3, 3.4.

Згідно відомості виконання ДКР, що є додатком №1 до Договору №Р-183/6 роботи розділені на 6 етапів, кожен з етапів має свою вартість. Протоколом № 13/2010 було погоджено ціни на ДКР. Крім цього, Специфікацією, що є Додатком №3 до Договору, погоджений перелік товарів та їх вартість, які підлягають виготовленню та поставці по даному договору. Додатковою угодою № 7 від 27.05.2011р. було затверджено нову відомість виконання ДКР з вартістю кожного етапу робіт та Специфікацію на поставку продукції. Платіжним дорученням №23 від 08.06.2010р. перераховано 24 млн. руб. РФ, №5 від 09.02.2011р. перераховано 59878500,00 руб. РФ, №10 від 10.02.2011р. перераховано 48000000,00 руб. РФ, №11 від 14.02.2011р. перераховано - 80000,00 руб. РФ, №33 від 05.07.2011р. в рахунок оплати за проведення ДКР. Окремо згідно платіжного доручення № 34 від 05.07.2011р. Позивачем було оплачено 1648593,00 руб. РФ за виготовлення комплексної системи електронної індикації та сигналізації.

Згідно відомості виконання ДКР, що є додатком №1 до Договору №Р-183/8 роботи розділені на 6 етапів, кожен з етапів має свою вартість. Протоколом № 14/2010 було погоджено ціну на ДКР. Крім цього, Специфікацією, що є Додатком №3 до Договору погоджений перелік товарів та їх вартість, які підлягають виготовленню та поставці по даному договору. Додатковою угодою № 7 від 27.05.2011р. було затверджено нову відомість виконання ДКР з вартістю кожного етапу робіт та Специфікацію на поставку продукції. Платіжним дорученням №24 від 08.06.2010р. перераховано 18 млн. руб. РФ, №29 від 15.09.2010р. перерахованої млн. руб. РФ, №7 від 09.02.2011р. перераховано 12850000,00 руб. РФ, №14 від 10.02.2011 перераховано 10350000,00 руб. РФ, №15 від 14.02.2011р. перераховано 4080000,00 руб. РФ, №32 від 05.07.2011р. перераховано 500000,00 руб. РФ в рахунок оплати за проведення ДКР. Окремо згідно платіжного доручення № 35 від 05.07.2011р. Позивачем було оплачено 1280000,00 руб. РФ за виготовлення керуючої обчислювальної системи.

Матеріалами справи встановлено, що вартість проектно-конструкторських робіт сплачена позивачем в повному обсязі окремо від вартості товарів, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, рахунками-фактури, актами-приймання-передачі виконаних робіт, протоколами погодження договірної ціни, додатковими угодами, відомостями виконання складової частини дослідно-конструкторської роботи, специфікаціями до договорів, рахунків на оплату, ВМД №100200000/2011/296425, ВМД №100200000/2012/610510, ВМД №100200000/2011/397122, ВМД №100200000/2011/397168, ВМД №100200000/2012/60513, ВМД №100200000/2011/397122, переліком обладнання, що передається у тимчасове користування, а грошові зобов'язання задекларовані та відображені у податкових накладних.

Так, податкові зобов'язання з ПДВ по ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург: отриманих послугах згідно вищевказаних договорів склали 7 955 276,94 грн.

Податкові зобов'язання з ПДВ по ОАО «НПП «Аэросила» (м. Ступіно, Росія), по наданих послугах згідно вищевказаних договорів склали 2 152 169,58 грн.

Таким чином, в контрактах окремо виділено дослідно-конструкторські роботи та саме виготовлення товару. Вартість дослідно-конструкторських робіт в кожному випадку була виділена із вартості товару і зазначалася в окремій специфікації до договору.

Натомість на підтвердження своїх доводів відповідачем не надано розрахунків розділення вартості дослідно - конструкторських робіт за спірними договорами.

При цьому суд зазначає, що позиція відповідача, який розділяє вартість дослідно-конструкторських робіт на кількість товарів, що поставляється згідно з договором є помилковою, оскільки визначити конкретну кількість товару, який буде виготовлений та може бути додатково замовлений за даною конструкторською документацією, суд вважає неможливим.

Так, згідно ст. 267 Митного кодексу України 2002 року Митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюванні товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, а саме: належним чином розподілена вартість нижченаведених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

Отже, з аналізу даної правової норми вбачається, що до ціни товару може додаватися вартість дослідно-конструкторських робіт безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваного товару і тільки у випадку постачання останніх безоплатно або за заниженими цінами.

Враховуючи, що дослідно-конструкторські роботи за договорами №Р-183/9, №Р-183/6, № 183/7, №Р 183/8 поставляються за плату, то висновки відповідача є такими, що не відповідають чинному законодавству.

Відповідно до пп.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97 (надалі - Закон №168/97), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Згідно пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону №168/97 об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до абзацу другого п.4.3 ст.4 Закону №168/97 для послуг, які справляються нерезидентами з місцем їх надання на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну поставки робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.

Відповідно до п. 190.2 ст. 190 Податкового кодексу України визначено, що для послуг, які постачаються нерезидентами на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства. Визначена вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату виникнення податкових зобов'язань. У разі отримання послуг від нерезидентів без їх оплати база оподаткування визначається, виходячи із звичайних цін на такі послуги без урахування податку.

Судом встановлено, що операції з постачання товарів позивачем декларувались у встановленому чинним законодавством порядку, що підтверджується належним чином оформленою документацією.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що ДП «Антонов» не було допущено порушень ст. 267 Митного кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України, Закону України «Про єдиний митний тариф», Постанови Кабінету Міністрів України «Питання ввезення на митну територію України товарів суб'єктами літакобудування», а тому дії Київської регіональної митниці щодо нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість за платежем: мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання на загальну суму 366 211,97 грн. та податку на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання на загальну суму 3 583 567,99 грн. є протиправним.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу сплачує штрафні санкції.

Оскільки, суд визнав неправомірним нарахування позивачу сум з податку на додану вартість, то нарахування штрафних санкцій є також неправомірним.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що повідомлення-рішення від 28.12.2012 р. № 291 форми «Р» та податкове повідомлення-рішення від 28.12.2012 р. № 292 форми «Р» прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги ДП «Антонов» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 28.12.2012 р. № 291 та № 292 форми «Р» підлягають задоволенню.

Відповідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Державного підприємства «Антонов» до Київської регіональної митниці задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Київської регіональної митниці форми «Р» від 28.12.2012 р. № 291 та № 292.

3. Судові витрати в сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп. присудити на користь Державного підприємства «Антонов» за рахунок Державного бюджету України. Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Київської регіональної митниці Державної Митної служби України (03680, м. Київ, бул. Лепсе, 8а, код ЄДРПОУ 00137331).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук