Постанова № 33651144, 18.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р. Справа№ 910/14263/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

розглянув апеляційну скаргу ПАТ «КУА «УкрСиб Ессет Менеджмент» на ухвалу господарського суду м. Києва від 29.07.2013 року № 910/14263/13 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіфф Компані»

до Приватного акціонерного товариства «Компанія

управління активами «УкрСиб Ессет Менеджмент»

про стягнення 17 812 882,65 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, усні пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.07.2013р. у справі № 910/14263/13 заява ТОВ "Стіфф Компані" про вжиття заходів до забезпечення позову - задоволена. З метою забезпечення позову накладено арешт на грошові кошти ПрАТ "Компанія управління активами - Адміністратор пенсійних фондів "УкрСиб Ессет Менеджмент" у межах суми у розмірі 17 812 882,65 грн.

Не погоджуючись з ухвалою, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та відмовити позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Представник позивача в судовому засіданні, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, ухвалу суду - без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. На адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду у справі в зв'язку з тим, що на даний день та час у Вищому господарському суді України призначено до розгляду справу № 910/4300/13, за касаційною скаргою на рішення господарського суду м. Києва від 22.04.2013р. відповідно до якого сторонами по справі укладено договір викупу інвестиційних сертифікатів пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду.

Клопотання про відкладення розгляду у справі не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Президія Вищого господарського суду України від 19.07.2010 р. N 04-06/113 «Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України» зазначила наступне: Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Відповідачем не надано доказів неможливості забезпечити представництво інтересів товариства іншим представником, тому враховуючи приписи ст.102 ГПК України колегія суддів вважає можливим розглянути справу у його відсутність.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, ТОВ "Стіфф Компані" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ПрАТ "Компанія управління активами - Адміністратор пенсійних фондів "УкрСиб Ессет Менеджментпро стягнення 17 812 882, 65 грн. боргу за укладеним між сторонами на підставі рішення господарського суду м.Києва від 22.04.2013 р. у справі № 910/4300/13, яке набрало законної сили 03.07.2013 р., Договору викупу інвестиційних сертифікатів пайового не диверсифікованого венчурного фонду закритого типу "Венчурний капітал".

Підставою для звернення з позовом про стягнення коштів, позивач зазначив, що 10.07.2013 р. сплинув строк виконання Договору зобов'язання відповідача щодо перерахунку на користь позивача 17 812 882, 65 грн.

Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій він просить накласти арешт на грошові кошти відповідача, яка обґрунтована тим, що відповідач, починаючи з моменту виникнення у нього зобов'язання з викупу інвестиційних сертифікатів Фонду у зв'язку з ліквідацією останнього, - таке зобов'язання не виконував, що змусило позивача звертатись до суду з позовом про укладення відповідного Договору викупу, а на даний час з позовом про стягнення спірних грошових коштів. При цьому, відповідач постійно намагається ухилитись від виконання вказаного зобов'язання, зокрема, шляхом виведення належних останньому активів, на підтвердження чого позивач надав суду копію Договору № Д-97/2-11;03-ВК/КУА/11, відповідно до якого відповідач придбав у ТОВ "Спарта Капітал", стовідсотковим засновником якого є учасник Фонду - ПрАТ "Компанія з управління активами "Спарта", цінні папери, а саме: облігації дисконтні іменні ТОВ "Консалтинговий блок" (серія В, код ЦП (ISIN) UA 4000065353, у без документарній формі, номінальною вартістю одного ЦП 1000, 00 грн., ціною одного ЦП за Договором 754, 47 грн., загальною кількістю ЦП - 32 600 шт., на загальну суму 24 595 722, 00 грн. Згідно з твердженнями позивача, існує декілька редакцій зазначеного Договору, які відрізняються датами (24.06.2011 р., 01.07.2011 р., 15.07.2011 р., про що свідчать долучені їх копії та платіжні доручення на оплату зобов'язань), та умовами відповідальності, а сама необхідність укладення такого Договору, на думку позивача, була викликана намаганням уникнути розрахунків із учасниками Фонду на момент надходження у 2012 році на рахунки відповідача грошових коштів в сумі понад 21 млн. грн. від виконання рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2010 р. у справі № 34/149, шляхом виконання підписаного, на думку позивача, заднім числом Договору № Д-97/2-11; 03-ВК/КУА/11. Позивач стверджував, що фактично в період часу, коли відповідач в силу положень чинного законодавства мав здійснити викуп інвестиційних сертифікатів Фонду у позивача, ним вчиняються дії щодо перерахування грошових коштів у сумі понад 20 млн. грн. на користь ТОВ "Спарта Капітал". Вказані обставини в сукупності, на думку позивача, можуть свідчити про те, що у випадку не вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі, виконання прийнятого за результатами розгляду спору судового рішення виявиться неможливим.

Задовольняючи заяву господарський суд виходив з обґрунтованості заявленого клопотання, а побоювання позивача щодо можливого подальшого зменшення відповідачем кількості належних йому активів - такими, що мають під собою обґрунтовані підстави.

Заперечуючи проти ухвали відповідач наводить таке: на підтвердження ухилення відповідача від виконання його зобов'язань по оплаті вищезазначеної суми на підставі договору викупу інвестиційних сертифікатів, укладеного за рішенням суду від 22.04.2013р., позивач надав суду копію Договору купівлі-продажу облігацій, укладеного відповідачем та ТОВ «Спарта Капітал» в 2011р., тобто за 2 роки до дати укладення договору купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів, а також докази оплати відповідачем придбаних облігацій за цим договором, зазначивши, що вказані обставини можуть свідчити про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у даній справі унеможливить виконання судового рішення.

Звертає увагу на те, що позивач став власником інвестиційних сертифікатів Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Венчурний капітал» у кількості 4665 шт. лише 13.07.2011 року на підставі Договору купівлі-продажу цінних паперів від 13.07.2011 року №Д91/1307/016;Д41/1307/004. При цьому сам позивач стверджує, що строк виконання відповідачем зобов'язань щодо викупу у позивача зазначених інвестиційних сертифікатів сплинув 10.07.2013р. Таким чином, для застосування судом заходів забезпечення позову мають враховуватися докази дій відповідача, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань, вчинених у період з 11.07.2013р. до дати подання позову, а також після подання позову.

Зі змісту оскаржуваної ухвали випливає, що зазначені докази суду не представлені, а приймаючи ухвалу суд врахував неналежні докази, які не можуть свідчити про здійснення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання відповідачем зобов'язань по договору, укладеному на підставі рішення суду від 22.04.13р. Отже, при застосуванні заходів забезпечення позову суд не врахував: відсутність у позивача доказів ухилення відповідача від виконання зобов'язання протягом конкретно визначеного періоду, а саме після пред'явлення вимоги чи подання позову. ; відсутність ризику зникнення майна, включаючи цінні папери та грошові кошти, яке існує у відповідача на момент пред'явлення позову, а не того майна, яке придбавалось та продавалось відповідачем в процесі господарської діяльності за декілька років до подання позову.

Як на доказ зменшення належних відповідачу активів суд посилався на те, що між відповідачем та ТОВ "Спарта капітал" було заднім числом укладено договір купівлі-продажу облігацій № Д-97/2-11 ;03-ВК/КУА/11. Проте зазначене твердження не відповідає дійсності, оскільки на виконання умов цього договору 15.07.2011р. цінні папери були поставлені на рахунок відповідача, що відповідно до законодавства України про обіг цінних папері було б неможливим без наявності належним чином укладеного між цими сторонами договору до цієї дати. Таким чином, ухвалу про забезпечення позову було прийнято за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.

При прийнятті оскаржуваної ухвали судом було встановлено, що 10.07.2013р. сплинув строк виконання зобов'язань відповідача за договором викупу іменних інвестиційних сертифікатів Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Венчурний капітал» у кількості 4665 шт. загальною вартістю 17 812 882, 65 грн. Проте пунктом 3 зазначеного Договору, який було укладено рішенням господарського суду м. Києва від 22.04.13р. по справі №910/4300/13 відповідач був зобов'язаний протягом 7 робочих днів з дати укладення договору перерахувати позивачу кошти за викуплені інвестиційні сертифікати у вищезазначеній сумі. Отже, якщо вважати датою укладення договору 03.07.2013 року (як дату набуття чинності судового рішення), 7 робочих днів сплинули лише 12.07.2013 року, я не 10.07.2013 року, як було встановлено судом при прийнятті оскаржуваної ухвали. Таким чином, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Судом не враховано, що під арештом опинились грошові кошти, що належать іншим юридичним та фізичним особам, отже вжиття заходу забезпечення позову, який застосовано в оскаржуваній ухвалі суду, призвело до порушення прав та охоронюваних інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу; що обраний захід забезпечення позову має наслідком повне припинення господарської діяльності відповідача, оскільки прийняття судом таких заходів, як накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на всіх рахунках, що відкриті КУА, блокує статутну діяльність що є неприпустимим з огляду на положення Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №16 від 26.12.11р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову».

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст.67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, отже, приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен визначитись як з предметом спору у співвідношенні з певними заходами забезпечення позову, які вимагається до застосування, і певними діями, які вимагається заборонити вчиняти, так і з доцільністю та обґрунтованістю вжиття таких заходів.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення та запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначив, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу до забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Якщо з урахуванням особливостей майна користування ним не тягне за собою його знищення або зменшення його цінності, то для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві користуватися таким майном підстави, як правило, відсутні.

Такі правила повинні застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі статті 67 ГПК забороняється вчинення дій щодо предмета спору.

Колегія суддів не погоджується з запереченнями скаржника з огляду на зміст інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики забезпечення позову" N 01-8/2776 від 12.12.2006 року при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У п. 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26 грудня 2011 року N 16 зазначається, що у позовному провадженні при накладанні арешту на грошові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром суми позову та можливих судових витрат.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову слід враховувати, що цими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність товариства, порушуватись права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватись обмеження, не пов'язані з предметом спору.

Зокрема, не допускається винесення ухвал про накладення арешту на все майно підприємства. Якщо у господарського суду є підстави вважати, що діями виконавчого або іншого органу, рішення про обрання якого оспорюється, може бути погіршено фінансовий стан господарського товариства або доведено його до стійкої неплатоспроможності, суд вправі забезпечити позов шляхом заборони відчуження основних засобів, нерухомого майна та іншого визначеного майна товариства.

Оскільки, позовні вимоги мають майновий характер та їх розмір достатньо суттєвий, враховуючи доведеність обґрунтованості доводів позивача стосовно того, що у випадку незастосування заходів забезпечення позову протягом всього періоду розгляду спору, існує вірогідність неповернення суми грошових коштів, тому суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти у межах розміру позовних вимог, а саме 17 812 882,65 грн..

Посилання відповідача на те, що судом безпідставно взято до уваги дії відповідача що передували за 2 роки до дати укладення договору купівлі-продажу, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки правові відносини між сторонами виникли саме у цей період та їх врегулювання триває досі.

Щодо порушень прав та інтересів інших осіб, то відповідачем не надано доказів того, що накладання арешту на грошові кошті в межах заявленого позову блокує діяльність відповідача, та неможливість виконання зобов'язань перед іншими контрагентами.

Крім цього, помилковими є висновки відповідача про накладання арешту на грошові кошті товариства що знаходяться на всіх відкритих рахунках, оскільки мова йде про можливість арешту коштів на іншому виявленому рахунку, якщо на на банківському рахунку № 26503316743502, відкритому в АТ "УкрСиббанк" буде недостатньо коштів, необхідних для забезпечення позову.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а ухвала господарського суду є обґрунтованою і такою, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 66,67 99, 101 - 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ПАТ «КУА «УкрСиб Ессет Менеджмент» залишити без задоволення, ухвалу господарського суду м. Києва від 29.07.2013 року у справі № 910/14263/13 - без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва.

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Михальська Ю.Б.

Тищенко А.І.