Постанова № 33649596, 02.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 вересня 2013 року 11:35 № 826/11030/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківу В.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УЗАВТО - ОДЕСА"до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0066772250 від 28.12.2012, №0002222240, №0002212240 від 01.04.2013р.за участю представників сторін:

від позивача: Кучеренко О.І.

від відповідача: Перепелюк О.В.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02.09.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "УЗАВТО - ОДЕСА", звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС № 0004162240 від 04.06.2013 року про нарахування ТОВ «УЗАВТО-ОДЕСА» грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 331 780,00 грн., з яких 265 424,00 - за основним платежем та 66 356,00 - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС № 0004152240 від 04.06.2013 року про нарахування ТОВ «УЗАВТО-ОДЕСА» грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 265 424,00 грн., з яких 212 339,00 - за основним платежем та 53 085,00 - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (з урахування змін позовних вимог).

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства, а перевірка проведена у відповідності до законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

Співробітниками Державної податкової служби м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "УЗАВТО - ОДЕСА" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Мехпромресурси» за період з 01.09.2010 р. по 31.12.2010 р. За результатами перевірки складено Акт від 21.03.2013 року №23/16-10/33787547 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: п. 3.1 ст. 3, пп. 5.2.1, п. 5.2, пп.5.3.9 п 5.3 ст. 5 п. 10.1 ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР від 22.05.1997 року із змінами і доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 265424,35 грн., в тому числі за 3-й квартал 2010 р. на суму 265424,35 грн. та пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість в період , що перевірявся, на загальну суму 212339,28 грн., у тому числі: за вересень 2010 р. в сумі 212339,28 грн.

Не погоджуючись з висновками викладеними в Акті перевірки Позивачем було подано Заперечення, за результатом розгляду Заперечень Податковим органом Листом від 01.04.2013 р. №3555/10/22-405 було повідомлено Позивача, що висновки викладені в Акті перевірки залишенні без змін.

Податковим органом на підставі Акту перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення від 01.04.2013 року №0002222240, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 398 136,00 грн. (за основним платежем + 265 424,00 штрафні (фінансові) санкції 132712,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення від 01.04.2013 року №0002212240, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 318 509,00 грн. (за основним платежем + 212 339,00 штрафні (фінансові) санкції 10 6170,00 грн.).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомлення-рішення Позивачем було подано скарги до ДПС у м. Києві та до Міндоходів України, за результатом розгляду скарг ДПС у м. Києві було прийнято рішення від 01.05.2013 р. №648/10/12-3-03, яким було скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.04.2013 року №0002222240 в частині 66 356 грн., штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток та податкове повідомлення-рішення від 01.04.2013 року №0002212240 в частині 53085 грн., штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток, а скаргу Товариства задоволено частково та рішенням Міндоходів України від 01.07.2013 р. №5302/6/99-99-10-01-15 було залишено без змін податкові повідомлення-рішення з урахуванням рішення ДПС у м. Києві.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ "МЕХПРОМРЕСУРС" (Продавець), з іншого боку, було укладено Договір №01/09-1 на поставку авточастини від 01.09.2010 р. (надалі Договір №01/09-1).

У відповідності до п. 1.1 - п. 1.5 Договору №01/09-1, Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцю запчастини та витратні матеріали до автомобілів (далі - товар), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати та оплачувати такий товар. Товар поставляється Покупцю партіями. Кількість, асортимент, вартість та інші характеристики кожної партії товару, що є предметом поставки за цим Договором, визначається у рахунках-фактурах, прибуткових/видаткових накладних. Поставка Товару за цим Договором здійснюється Постачальником на умовах розстрочення платежу. Умови цього Договору викладені Сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2000 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору. Якість товару, що поставляється за цим Договором, відповідає діючим стандартам та вимогам, що пред'являються до продукції такого виду. Підтвердженням якості товару зі сторони Постачальника є сертифікати відповідності.

Згідно, п. 3.1 - 3.2 Постачальник зобов'язується поставляти товар партіями. Строки поставки товару узгоджуються Сторонами у кожному конкретному випадку окремо. Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання видаткової/ прибуткової накладної. Разом з поставкою товару Постачальник зобов'язується надати Покупцю наступні документи на товар: видаткова накладна; податкова накладна; документ, що посвідчує якість товару.

В матеріалах наявні наступні документи: видаткова накладна, податкові накладні, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні документ, що посвідчує якість товару.

Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мехпромресурс» (Цедент), з однієї сторони, Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕРЕЖАСИСТЕМ-ВУД» (Цесіонарій), з другої сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю "Узавто-Одеса"-(Боржник), було укладено Договір про відступлення права вимоги від 29.10.2010 р.

Відповідно до п.1 - п. 6 вищезазначеного Договору, Договір спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених Договором та чинним в Україні законодавством, Цедентом Цесіонарієві права вимоги, належного Цедентові, в межах яких Цесіонарій стає кредитором Боржника за Договором N 01/09-1 від 01 вересня 2010 року, між Цедентом та Боржником (далі - Угода), сума заборгованості складає 1 274 035,68 гри (один мільйон двісті сімдесят чотири тисячі тридцять п'ять грн. 68 коп.). До Цесіонарія переходить право вимагати (замість Цедента) від Боржника належного виконання зобов'язань Боржника, викладених в Угоді, а Боржник зобов'язується перед Цесіонарієм належно виконати зобов'язання Боржника, що викладені в Угоді. Боржник зобов'язується забезпечити реалізацію прав Цесіонарія згідно Угоди, що Цесіонарій набув згідно Договору. Моментом переходу права вимоги Цедента, визначеним у п. 1 Договору, до Цесіонарія є підписання Договору. У момент підписання Договору Цедент зобов'язується передати Цесіонарію всі відповідні документи, з яких випливає право вимоги, що відступається за Договором. Цедент відповідає перед Цесіонарієм за недійсність переданого за Договором права вимоги, але не відповідає за невиконання Боржником свого обов'язку.

В матеріалах наявні наступні документи: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки за січень-лютий 2011 р.

Також, Суд звертає увагу, що Позивачем не надано, обліку товару на складських приміщеннях, довіреності на отримання товару, документи, які що посвідчує якість товару.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами не було належним чином виконано умови договорів в повному обсязі, а тому посилання Позивача на виконання сторонами всіх умов договору не підтверджується.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

У відповідності до вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.2.6. п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту…».

У відповідно до п.п.7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями ", а також, що "…у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами".

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Згідно п.9.1, п. 9.2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р. первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пункт 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р. передбачає, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 вищевказаного Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що в наданих суду Видаткових накладних міститься підпис особи, проте в реквізитах «Отримувач», «Платник», «Замовник» відсутня інформація.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Також, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься Постанова Подільського районного суду міста Києва від 25.07.2012 р. по справі №2607/7471/12, яким визнано винним ОСОБА_1 (директора ТОВ «Мехпромресурс») в скоєнні злочину передбаченого ст. 205 КК України, яким встановлено, що дана особа не займалися господарською діяльністю та не підписували вищезазначені договори (первісну документацію) та не уповноважували інших осіб на здійснення господарської діяльності.

У відповідності до п. 4 ст. 72 КАС України, Вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Крім того, аналогічна позиція викладене в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук