Постанова № 33649307, 04.09.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2013 р. Справа № 804/9530/13-а Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Будінвест» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень № 0001452202, № 0001462202 від 27.06.2013 р., -

ВСТАНОВИВ:

12.07.2013 р. Приватне підприємство «Будінвест»» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0001452202, № 0001462202 від 27.06.2013 р.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що незгодний з висновками відповідача, оскільки вони є безпідставними та вважає, що Дніпродзержинська об'єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби неправильно застосувала норми податкового законодавства, невірно з'ясувала обставини господарської діяльності підприємства, надала обставинам та первинним документам хибну оцінку.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що у період з 13.05.2013 по 17.05.2013 року Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби на підставі наказу №725 від 13.05.2013 р. була проведена позапланова документальна невиїзна перевірка Приватного підприємства «Будінвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах та взаєморозрахунках з ТОВ «ВК Віконні системи» (код 33972398) за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 та з 01.06.2012 по 31.10.2012 року.

По результатам проведення вказаної перевірки податкової інспекцією було складено Акт № 3226/173/22.2-07/31523289 від 24.05.2013 р. (далі - Акт).

В Акті перевірки відповідач прийшов до висновків про завищення позивачем податкового кредиту, в результаті чого відбулось заниження податку на додану вартість на загальну суму 68892.2 грн., а також про заниження підприємством доходів, що враховуються при об'єкті оподаткування, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну вартість 166110.29 грн.

Даний факт пояснюється тим, що в ході перевірки було встановлено схеми відсутності поставок товарів між ПП «Будінвест» та ТОВ «ВК Віконні системи», тобто дані контрагенти, на думку Дніпродзержинської ОДПІ, укладали угоди без мети настання реальних наслідків.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом прийнято два податкових, повідомлення-рішення:

1. податкове повідомлення-рішення від 27.06.2013 року №0001452202, в якому в якості підстав його винесення вказано порушення з боку позивача положень п. 180.1 ст.180, п. 185.1 ст.185, п. 186.1 ст.186, п. 188.1 ст.188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість -86115 грн.. в тому числі 68892 грн. - основний платіж, 17223 грн. - штрафні санкції;

2. податкове повідомлення-рішення від 27.06.2013 року №0001462202, в якому в якості підстав його винесення вказано порушення з боку позивача положень п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134. п.135.1, п. 135.2, п.п.135.5.5 п.135.4 ст.135, п.137.1 ст.137. п.138.2, п.138.4, п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств - 187600 грн., у тому числі 166110 грн. - за основним платежем, 21490 грн. - за штрафними санкціями.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Також, суд зазначає, що згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ «ВК Віконні системи».

За період з 01.10.2011 по 31.12.2011 та з 01.06.2012 по 31.12.2012 позивач отримав від ТОВ «ВК Віконні системи» виконані роботи на загальну суму 413353,47 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 68892,2 грн.

На вимогу податкового органу позивачем до перевірки надано наступні первинні документи: договори підряду, акти виконаних робіт, податкові накладні, рахунки фактури, платіжні доручення, довіреності, реєстри виданих та отриманих податкових накладних.

Також, під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує укладення та виконання Договорів підряду з ТОВ «ВК Віконні системи», саме: Договір підряду №3 від 01.06.2012, Податкова накладна №447 від 27.06.2012, Акт приймання будівельних робіт за червень 2012, Договір підряду №4 від 01.06.2012, Податкова накладна №448 від 27.06.2012, Податкова накладна №589 від 31.07.2012, Податкова накладна №590 від 31.07.2012, Податкова накладна №561 від 31.08.2012, Податкова накладна №504 від 28.09.2012, Довідка про вартість робіт за червень 2012, Акт приймання робіт за червень 2012, Довідка про вартість робіт за липень 2012, Акт приймання робіт за липень 2012, Довідка про вартість робіт за липень 2012, Акт приймання робіт за липень 2012, Довідка про вартість робіт за серпень 2012, Акт приймання робіт за серпень 2012, Довідка про вартість робіт за вересень 2012, Акт приймання робіт за вересень 2012, Договір підряду №5 від 01.09.2012, Податкова накладна №502 від 28.09.2012, Акт приймання робіт за вересень 2012, Підсумкова відомість ресурсів за вересень 2012, Договір підряду №6 від 01.09.2012, Податкова накладна №501 від 26.09.2012, Податкова накладна №503 від 28.09.2012, Акт приймання робіт за вересень 2012, Підсумкова відомість ресурсів за вересень 2012, Акт приймання робіт за вересень 2012, Підсумкова відомість ресурсів за вересень 2012, Договір підряду №7 від 01.10.2012. Податкова накладна №458 від 31.10.2012, Акт приймання робіт за жовтень 2012, Договір підряду №01/11 від 01.10.2011, Податкова накладна №112 від 31.10.2011,Довідка про вартість робіт за жовтень 2011, Акт приймання робіт за жовтень 2011, Підсумкова відомість ресурсів за жовтень 2011, Договір підряду №02/11 від 01.10.2011, Податкова накладна №113 від 31.10.2011, Довідка про вартість робіт за жовтень 2011, Акт приймання робі і за жовтень 2011, Розрахунок загальновиробничих витрат за жовтень 2011, Договір підряду №03/11 від 01.11.2011, Податкова накладна №202 від 30.11.2011, Довідка про вартість робіт за листопад 2011, Акт №669 приймання робіт за листопад 2011, Розрахунок загальновиробничих витрат за листопад 2011, Підсумкова відомість ресурсів за листопад 2011, Договір підряду №04/11 від 01.12.2011, Податкова накладна №210 від 14.12.2011, Довідка про вартість робіт за грудень 2011, Акт №1223 приймання робіт за грудень 2011, Підсумкова відомість ресурсів за грудень 2011, Договір підряду №05/1 1 від 01.12.2011, Податкова накладна №209 від 01.12.2011, Довідка про вартість робіт за грудень 2011, Акт № 1222 приймання робіт за грудень 2011, Підсумкова відомість ресурсів за грудень 2011, Дефектний акт на ремонт МТД-Е1230.

Разом з тим, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів (податкових та видаткових накладних, актів приймання інше), що були досліджені податковим органом, та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини позивача та оформлювались в рамках виконання умов вищезазначених договорів, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відносно наданих до перевірки та відображених в акті перевірки первинних документів податковим органом жодних зауважень висловлено не було.

Крім того, придбані роботи були використані позивачем у його господарській діяльності, в результаті чого ним був одержаний прибуток, який був обкладений податком, що також підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, придбавши послуги, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, у т.ч. ПДВ у вартості послуг, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту підприємства.

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Також, відповідач в акті перевірки посилався на те, що встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про складення угод, в частині зазначених ланцюгів, без мети настання реальних наслідків. Таким чином, перевіркою встановлено, що операції з оприбуткування, приймання - передачі товарів не проводились, так як наслідок у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з його відсутністю. Перевіркою встановлено, що платники мали «ймовірні поставки товару сумнівного сектору економіки» - здійснення посадовими особами платників податків дій, спрямованих на порушення публічного порядку, зловживання правом, порушення моральних засад суспільства - з метою отримання податкової вигоди, а саме встановлені схеми ймовірного руху ПДВ по контрагентах: TOB «ВК Віконні системи» - ПП «Будінвест».

Щодо зазначеного вище, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих та отриманих послуг. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням вказаних послуг платником податків у своїй діяльності.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими під час судового розгляду.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також, суд критично оцінює використання відповідачем висновків Акту позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «ВК Віконні системи» від 21.12.12 №7212/224/33972398 ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, як підстави для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2013 по справі №804/1261/13-а визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС, які полягають у проведенні перевірки ТОВ «ВК Віконні системи» в результаті яких було складено акт №7212/224/33972398 від 21.12.2012. Вказана постанова після її перегляду 30.04.2013 Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом була залишена без змін та набрала законної сили.

Тобто, на момент проведення перевірки позивача Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби, а саме з 13.05.2013 по 17.05.2013 року, остання використовувала висновки та відомості, сформовані під час перевірки ТОВ «Віконні системи» ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС, відповідні дії якої біли визнані судом протиправними.

Таким чином, суд погоджується з висновками позивача, що відповідач не мав жодних підстав враховувати висновки та відомості з Акту №7212/224/33972398 від 21.12.2012 про результати невиїзної перевірки ТОВ «ВК Віконні системи».

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов Приватного підприємства «Будінвест» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень № 0001452202, № 0001462202 від 27.06.2013 р.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Будінвест» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень № 0001452202, № 0001462202 від 27.06.2013 р.,- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001452202 від 27.06.2013 р., винесене Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби, про визначення Приватному підприємству «Будінвест» податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 86115,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001462202 від 27.06.2013 р., винесене Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби, про визначення приватному підприємству «Будінвест» податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 187600.00 грн.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Будінвест» судовий збір в розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили 04.09.13 СуддяВ.С. Парненко В.С. Парненко