Ухвала суду № 33645444, 16.09.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/6283/13-а

16.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим- Євтодієва Галина Василівна, довіреність № 10/10-0 від 02.09.20

розглянувши апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Петренко В.В.) від 16.07.13 у справі № 801/6283/13-а

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, АДРЕСА_2)

до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. Белова, 2-а, селище Мирне, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2013 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0003001702 від 03.06.2013 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, за основним платежем у сумі 19570,97грн. та за штрафними санкціями у сумі 4892,74грн., визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0003091702 від 03.06.2013 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 26096,00грн та за штрафними санкціями у сумі 5106,25грн., вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Сімферопольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Сімферопольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.06.2011:№0003091702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 26096,грн. та застосовані штрафні санкції в сумі-5106,25грн. та №0003001702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 19570,97грн. та нараховані штрафні санкції в сумі 4892,74грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтовані, оскільки відповідач не надав суду доказів та не довів суду, що приймаючи податкові повідомлення-рішення про нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на доходи фізичних осіб він діяв на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені законодавством та Конституцією України. Спірні податкові повідомлення-рішення прийняти з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Податкового кодексу України.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 03.06.2011 відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення:№0003091702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 26096,00грн. та застосовані штрафні санкції в сумі-5106,25грн. та №0003001702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 19570,97грн. та нараховані штрафні санкції в сумі 4892,74грн.

Передумовою збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб став акт №808/17.2/НОМЕР_1 від 18.05.2013 документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача за період з 01.10.2010 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: підпункту7.4.4 пункту 7.4 статті7 Закону України "Про податок на додану вартість" та пункту198.4 статті198, пункту200.1 статті 200, абзацу "б" пункту 201.11 статті 201 розділу 5 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 26096,00грн.; статті 13 Декрету Кабінету Міністрів "Про прибутковий податок з громадян" та пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177 розділу 5 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб в загальній сумі - 19570,97грн.; абзаців "а", "б", "г" пункту176.2 статті 176 Податкового кодексу України.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 26096,00грн., у тому числі: на 24956,83грн.- за господарськими операціями з придбання за чеками паливо-мастильних матеріалів; на суму 1139,38грн.- за господарськими операціями з придбання послуг зв'язку у постачальника- ПАТ «Укртелеком».

Заявником апеляційної скарги не враховано, що позивач у підприємницькій діяльності використовує власні транспортні засоби, зокрема, ГАЗ 3302 СПГ, НОМЕР_2 (вид палива: метан або бензин), VOLKSWAGEN LT 28, НОМЕР_3 (вид палива:дизельне паливо), при цьому найманих працівників позивач не використовував.

Судом першої інстанції безперечно встановлено правомірність формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з придбання палива у перевіряємому періоді, оскільки позивачем за перевіряємий період до суми податкового кредиту віднесені касові чеки на придбання палива (газ метан, дизельне паливо).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що у податковому законодавстві України не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат на придбання пально-мастильних матеріалів до складу витрат.

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що витрати на придбання палива було підтверджено чеками РРО,про що зазначено в акті перевірки.

Слід зазначити, що податковий кредит по господарським операціям з придбання палива був сформовано правильно, оскільки згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку,сплаченого(нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів(послуг), не підтверджені податковими накладними(або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 Податкового кодексу України.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що витрати на придбання палива було підтверджено чеками РРО, отже, витрати і податковий кредит по господарським операціям з придбання палива сформовано правильно.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо завищення валових витрат у частині включення витрат на послуги зв'язку за період з 01.10.2010 по 31.12.2012 в загальній сумі 5688,79грн., оскільки стаття 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" визначає, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Аналогічне положення міститься також у пункті 13 Інструкції "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю", затвердженої наказом Держдавної податкової адміністрації України №12 від 21.04.1993.

Пункт 3.1 статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

При цьому, згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахування обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється (пункт 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Згідно пункту18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999№318,до адміністративних витрат відносяться певні загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, до переліку яких, серед іншого, відносяться витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо).

Згідно з абзацом "ґ" підпункту 138.10.2 Податкового кодексу України до складу адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, відносяться, зокрема, витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати).

В силу пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачають, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», протягом такого звітного періоду у з'язку з, в тому числі, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку(підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 11.01.2007 між ВАТ "Укртелеком" (оператор) та позивачем (бізнес-абонент) було укладено договір №7007588 про надання послуг бізнес-мережі, згідно якому Оператор надає Бізнес-абоненту на території України телекомунікаційні послуги Бізнес-мережі Утел, а Бізнес-абонент отримує зазначені послуги та сплачує їх вартість відповідно до діючих тарифів. Послуги замовляються Бізнес-абонентом шляхом укладення відповідних додаткових угод до цього договору.

Слід зазначити, що предметом додаткової угоди №1 до договору від 11.01.2007 було встановлено надання Оператором Бізнес-абоненту на території України послуг телефонного зв'язку, а також отримання їх Бізнес-абонентом та сплата їх вартості відповідно до встановлених тарифів(тел.692-748). Вказана лінія зв'язку була організована від АТС Оператора до офісу Бізнес-абонента, що розташований за адресою: 95053, місто Сімферополь, вул.Ж.Дерюгіної,4.

Безпідставними вважаються судовою колегією твердження заявника апеляційної скарги про те, що до перевірки не було надано договору про надання послуг зв'язку з ПАТ «Укртелеком», оскільки у пункті 1.2 акту перевірки міститься перелік документів, які були охоплені перевіркою, у якому зазначені господарські договори, які досліджувалися суцільно.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що роздруківки телефонних розмов свідчать про те, що позивач вів телефонні переговори з ПП МПЗ "Ковбаси Камо", з яким були укладені договори поставки. Згідно пункту 2.1 Договорів зазначено, що заявку на товар Постачальнику необхідно передати електронною поштою, телефоном, факсом або через торгового представника Постачальника, тому витрати позивача на послуги зв'язку безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією та веденням господарські і діяльності - придбанням товару (ковбасних виробів) з метою їх подальшої реалізації.

Підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпункт139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачають, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що придбання послуг зв'язку підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, договором, рахунками на оплату послуг, рахунками-актами за телекомунікаційні послуги, виписками. Отже, придбання, використання у господарській діяльності позивача товарів (робіт, послуг) підтверджується первинними документами, оформленими у відповідності до пункту2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ,які відповідають вимогам первинного документа, що містить відомості про господарську операцію й підтверджує її здійснення. Оскільки витрати пов'язані з господарською діяльністю позивача, тому обґрунтовано були включені до складу валових витрат та податкового кредиту.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення щодо неправомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень від 03.06.2011:№0003091702 та №0003001702,є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи дії Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 03.06.2011:№0003091702 та №0003001702 діяв не на підставі Законів України.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2013 у справі № 801/6283/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 вересня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко