Постанова № 33632456, 16.09.2013, Тернопільський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/1935/13-a

16 вересня 2013 року м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:

судді Осташа А.В.

при секретарі судового засідання Костецькій Н.Т.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1;

відповідача: Ткачук М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за

адміністративним позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2013 року №0018621720,-

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 (далі - СПД ОСОБА_3, або позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Тернопільській об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільської області (далі - ТОДПІ, або відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2013 року №0018621720.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з мотивів викладених у позовній заяві та пояснив, що висновки контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість, в результаті чого занижено податкове зобов'язання є необґрунтованими, а підставою для винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення став лише аналіз даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, відповідно до якого між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість позивача, його контрагентів виявлено розбіжність за липень, серпень 2012 року з ТОВ «Альянс - ІСТ», на суму 21 563 грн.

Крім того, представник позивача просив суд врахувати, що всі первинні документи, якими зафіксовано факти здійснення господарських операцій, включаючи факти подальшої реалізації товару та сплату податків, були надані для перевірки. Претензій щодо форми та змісту зазначених документів у відповідача не було.

Представник відповідача подала до суду свої письмові заперечення на адміністративний позов, та суду пояснила, що документи, надані позивачем, не підтверджують реальний факт операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Альянс - ІСТ», є такими, що не мають юридичної сили та складені з метою заниження податкових зобов'язань, а оспорюване податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що тернопільською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку СПД ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 11.03.2010 р. по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 05.07.2013 року №30/17-226/НОМЕР_1. Актом встановлено, що в порушення норм п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України підприємець зайво відніс до складу податкового кредиту накладні, виписані ТОВ «Альянс - ІСТ» оскільки суми податку на додану вартість, віднесені до податкового кредиту не знаходять підтвердження в податкових зобов'язаннях продавця цих товарів.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2013 року №0018621720, яким донараховано СПД ОСОБА_3 податку на додану вартість в сумі 26 953,75 грн. в тому числі: 21 563 грн. за основним платежем та 5 390, 75 грн. за штрафними санкціями.

Як вбачається з акту перевірки та наданих представником відповідача в судовому засіданні усних поясненнях, податковий орган при проведенні перевірки нібито встановив, що контрагент-постачальник будівельних матеріалів по якому, згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та його контрагентів виявлено розбіжність за липень, серпень 2012 року з ТОВ «Альянс - ІСТ» на суму 21 563 грн., а тому прийшов до висновку, що СПД ОСОБА_3 здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з отриманням податкової вигоди від ТОВ «Альянс - ІСТ».

З такими висновками податкового органу суд не погоджується та вважає їх безпідставними виходячи з наступного:

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового Кодексу встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зазначаючи в акті перевірки про порушення позивачем вищенаведених норм Податкового кодексу України, податковий орган жодним чином не зазначив в чому ж виявилось таке порушення.

Безпідставними і абсурдними є посилання податкового органу на порушення позивачем п.201.6 ст. 201 ПК України. Відповідно до даної норми, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Як вбачається з акту перевірки податковим органом не було виявлено розбіжностей між даними СПД ОСОБА_3 та ТОВ «Альянс-ІСТ» і позивач не повідомлявся про наявність таких розбіжностей.

Суд вважає, що факт реального виконання договірних правовідносин між СПД ОСОБА_3 та ТОВ «Альянс -ІСТ»» підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, видатковими накладними. Документами що підтверджують перевезення товару є долучені до матеріалів справи позивачем товарно-транспортні накладні. Товар, що постачався використовувався безпосередньо для здійснення господарської діяльності позивача.

Як зазначалось вище, Тернопільська ОДПІ прийшовши до висновку про нереальність здійснення господарських операцій між СПД ОСОБА_3 та ТОВ «Альянс-ІСТ», взяла до уваги висновок акту невиїзної перевірки ТОВ «Альянс-ІСТ» проведеною ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська від 18 квітня 2013 року №1317/153/38113730 (а.с.182-249), а саме взяла до уваги те, що вищенаведеним актом нібито зменшено суму податкових зобов'язань по податку на додану вартість по взаєморозрахунках ТОВ «Альянс-ІСТ» з СПД ОСОБА_3 на суму 21 563 грн.

Суд не може приймати до уваги вищенаведений акт як належний та допустимий доказ, який підтверджує нереальність здійснення господарських операцій між СПД ОСОБА_3 та ТОВ «Альянс-ІСТ», виходячи з наступних обставин:

- податкові зобов'язання (зменшення чи збільшення) відповідно до п.58.1 ст.58 ПК України визначаються податковими повідомленнями-рішеннями, а не актом перевірки;

- вищенаведеним актом не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із рядом контрагентів, серед яких відсутній позивач.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що пунктами 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог які встановлені частинами першою - третьою і п'ятою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до абз. 3 ч. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судом не здобуто а сторонами не надано рішення суду про визнання недійсними договорів та про вчинення договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) чи будь-яких інших документів по господарських операціях між СПД ОСОБА_3 та ТОВ «Альянс-ІСТ», тому вважати їх недійсними не має жодної правової підстави.

Суд не погоджується з висновком податкового органу з приводу того, що на реальність здійснення господарських операцій впливає (можливе в даній справі) невиконання контрагентом (ТОВ «Альянс-ІСТ») своїх зобов'язань.

Так, Постановою Верховного Суду України від 1 червня 2010 р. № 10/82 визначено, що «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Позиція Верховного суду в даному випадку повністю узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню.

В даному випадку з врахуванням вищенаведеного рішення Європейського суду з прав людини та керуючись ч.2 ст.8 КАС України суд при вирішення спору в вищенаведеній частині застосовує принцип верховенства права.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошено на тому, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Разом з тим, слід визнати обґрунтованим застосування такого підходу на практиці, оскільки подібне розмежування дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.08.2008 року та ухвалах Вищого адміністративного суду України від 06.05.2010 року №К-13115/10, від 25.05.2010 року № К-4867/07.

Суд при вирішенні даного спору, враховує те, що податковим органом не доведено недобросовісності СПД ОСОБА_3, а вчиненні ним господарські операції з ТОВ ТОВ «Альянс-ІСТ» не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Згідно приписів частини 2 статті 71 КАСУ, яка регулює порядок доказування в адміністративному суді, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно обов'язок щодо доказування правомірності рішення суб'єкта владних повноважень покладається на останнього і у справах про визнання його правового акта протиправним і його скасування.

Крім того, судова практика Верховного суду України, вказує на те, що суд повинен досліджувати правомірність рішення суб'єкта владних повноважень на момент його прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах, а також тих фактичних обставинах, які на момент його ухвалення хронологічно ще не відбулися, проте ймовірно могли мати місце у майбутньому.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2013 року №0018621720 є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, не спростовані належним чином відповідачем, а отже підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати понесені позивачем підлягають відшкодуванню з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 94, 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області від 19 липня 2013 року №0018621720.

Повернути з державного бюджету на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 269,55 грн. сплаченого судового збору.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21 вересня 2013 року.

Суддя Осташ А. В.

копія вірна

Суддя Осташ А. В.