Постанова № 33627757, 18.09.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2313/13-а

18 вересня 2013 року 11год. 50хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Лукащик Ю.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не з'явився,

відповідача: представник Парчук Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Свинокомплекс Зоря" до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання нечинними податкові повідомлення - рішення ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в травні 2013 року відповідачем була проведена позапланова невиїзна перевірка у позивача з питань дотримання вимог податкового, та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012р. про що складений відповідний акт. На підставі даного акта були прийняті податкові повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток на загальну суму 8651грн. та збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 2690530грн. Позивач стверджує, що податкові повідомлення рішення є незаконними, а висновки відповідача, викладені в акті перевірки - хибними, при цьому зазначає, що ним правомірно, відповідно до норм податкового законодавства, було віднесено витрати до рядка 06.3 «Фінансові витрати» в 2012р. в загальній сумі 32959грн., оскільки зазначені витрати пов'язані з провадженням господарської діяльності. Щодо умовного продажу, то позивач вказує, що оскільки ним не проводилось декларування податкового кредиту на товарні залишки та основні фонди на дату анулювання свідоцтва платника ПДВ, то він не повинен визнавати умовний продаж та, відповідно, збільшувати суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання. Просить вказані податкові повідомлення-рішення визнати не чинними.

В судове засідання 18.09.2013р. представник позивача не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був належним чином повідомлений. Факсимільним повідомленням подав суду клопотання про відкладення розгляду справи, а в разі неможливості відкладення, розглянути справу без участі представника.

Зважаючи той факт, що в минулому судовому засіданні представник позивача надав пояснення, які повністю співпадають з позицією, викладеною у позовній заяві, суд, враховуючи приписи ст.128 КАС України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача на підставі наявних в матеріалах справи доказах.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, при цьому зазначив, що в ході перевірки у позивача встановлено завищення ним витрат за 2012р. на загальну суму 32959грн., оскільки суб'єктом господарювання не доведений їх зв'язок з веденням фінансово-господарської діяльності. Крім того, перевіркою встановлено, що позивачем в декларації з ПДВ за листопад 2010 року занижено податкові зобов'язання на суму 2152424грн., так як не проведений умовний продаж на товарні залишки та основні засоби, що є порушенням вимог Податкового кодексу, а відтак податкові повідомлення рішення є правомірними. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, додаткові письмові пояснення сторін, суд приходить до висновку, що адміністративний позов належить до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що травні 2013 року відповідачем була проведена позапланова невиїзна перевірка у позивача з питань дотримання вимог податкового, та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012р. про що складений акт №42/22-141/33982626 від 31.05.2013р.

З висновків акта перевірки вбачається, що за результатами її проведення було встановлено порушення позивачем п.141.1 ст.141, пп.14.1.36, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2012р. в сумі 6921грн.; абз.17 п.9.8. ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), внаслідок чого занижений податок на додану вартість за листопад 2010р. у сумі 2152424грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000322251 від 13 червня 2013 року, яким збільшена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 8651грн. з якої 6921грн. основного платежу та 1730грн. штрафних санкцій та №0000332251 від 13 червня 2013року, яким збільшена сума грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму загальну суму 2690530грн., з якої 2152424грн основного платежу та 538106грн. застосованих штрафних санкцій.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000322251 від 13 червня 2013 року, яким збільшена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 8651грн. з якої 6921грн. основного платежу та 1730грн. штрафних санкцій, судом встановлено таке.

Так, позивачем, для здійснення фінансово-господарських операцій у 2012р. залучались кошти, отримані по кредитних договорах, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 97-139 т.2).

В той же час, при перевірці було встановлено, що у рядку 04 декларації з податку на прибуток підприємства за 2012р. в сумі 57775грн. включені витрати, відображені в рядку 06.1 в сумі 24816грн. та рядку 06.3 в сумі 32959грн.

Так, витрати в сумі 24816грн. рядка 06.1 декларації включають в себе витрати: на оплату праці у сумі 17990грн., внески на соціальні заходи в сумі 6668грн., витрати за розрахунково-касове обслуговування банку в сумі 158грн. Разом з тим, до рядка 06.3 «Фінансові витрати» за 2012р. включена сума 32959грн., нарахованих та сплачених відсотків банку за користування кредитними коштами, при цьому відповідач стверджує про неправомірність включення зазначеної суми до витрат. На думку суду таке твердження відповідача є помилковим з огляду на наступне.

Про те, що кредитні кошти та відсотки на їх погашення використовувались позивачем у господарській діяльності підтверджується виписками по банківському рахунку, платіжними дорученнями (а. с. 242, 243 т.1, 1-96, 229-250 т.2, 1-34 т.3).

Відповідно до пп.14.1.36., 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами: витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 141.1. ст.141 ПКУ встановлено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2. ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Стосовно підстав формування позивачем витрат - обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в силу норм ПК України є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів.

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення сум до витрат, суд дійшов висновку про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів витрат.

Тобто, позивачем правомірно віднесено до рядка 06.3 «Фінансові витрати» декларації з податку на прибуток за 2012р. витрати в сумі 32959грн. нарахованих та сплачених відсотків банку за користування кредитними коштами, отже відповідачем неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 6921грн. за 2012р. та штрафних санкцій в сумі 1730грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000332251 від 13 червня 2013року, яким позивачу збільшена сума грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму загальну суму 2690530грн., з якої 2152424грн основного платежу та 538106грн. застосованих штрафних санкцій.

Так, згідно акту перевірки, відповідач посилається на те, що за період з 01.07.2010р. по 31.12.2012р. позивачем занижений за листопад 2010р. податок на додану вартість в сумі 2152424грн. Наслідком такого заниження стало те, що позивачем не нараховані податкові зобов'язання на умовний продаж залишків ТМЦ та основних фондів, що обліковуються станом на 30.11.2010р. по дебетовому сальдо на відповідних рахунках: Д10.3 «основні засоби - І група» в сумі 1133450грн; Д10.4 «машини та обладнання» в сумі 3404,17грн.; Д12.7 «програмне забезпечення» в сумі 6781,50грн.; Д15.1 «капітальне будівництво» в сумі 9730519,22грн.; Д22.1 «МШП» в сумі 217,50грн., разом в сумі 10874372,39грн.; по кредитовому сальдо К13.1 «знос основних засобів» в сумі 112250,39грн., всього 10762122грн.

Суд частково погоджується з такими висновками відповідача при цьому виходить з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач в перевіряємому періоді, щодо визначення умовного продажу, був платником ПДВ з 21.01.2008р. по 30.11.2010р.

Свідоцтво платника ПДВ позивача анульовано 30.11.2010р.

Посилання позивача в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях про те, що на день анулювання свідоцтва платника ПДВ у нього не було товарних залишків або основних фондів, стосовно яких був сформований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, частково спростовується матеріалами справи.

Так, в судовому засіданні встановлено, що за період з грудня 2005р. по серпень 2009 року позивачем проводилося декларування податкового кредиту у рядку 26 декларацій з ПДВ (за серпень 2009 року у рядку 26 декларації сума становить 2099078грн.).

Проте, у наступній звітній декларації за вересень 2009 року в даному рядку відображено суму 234534грн., яка була сторнована уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань у травні 2010 року. Починаючи з декларації за травень 2010 року у рядку 26 сума заявленого податкового кредиту становить 0грн.

В той же час, в 2005-2007 рр. позивачем проводилась реконструкція та будівельно-ремонтні роботи об'єктів, що відносяться до основних засобів та, відповідно до декларацій були віднесені суми ПДВ та податкового кредиту.

Так в грудні 2007 року позивачем у рядку 25.1 декларації з ПДВ сума, що підлягала бюджетному відшкодуванню на рахунок платника, відображена у розмірі 384051грн. Зазначена сума була включена до податкового кредиту внаслідок реконструкції основних фондів, що обліковуються на балансі підприємства станом на 01.11.2007р.

Крім того, в декларації з ПДВ за листопад 2010р. позивачем нараховані податкові зобов'язання в сумі ПДВ 96600грн. на умовний продаж залишків, які обліковуються станом на 30.11.2010р.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону № 168/97, платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Про те, що основні засоби на день анулювання свідоцтва платника ПДВ 30.11.2010р. знаходились на обліку у позивача підтверджується також договором купівлі-продажу від 14.02.2011р., відповідно до якого позивачем були продані об'єкти основних засобів після анулювання свідоцтва платника ПДВ, актом приймання-передачі, накладними (а. с. 54-61 т.3). Також, згідно наданих суду документів вбачається, що позивач звертався до суду про відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ, однак в подальшому відкликав свій позов (а. с. 62-68 т.3)

Відповідно до наданих відповідачем письмових пояснень (а. с. 74-81 т.3), податкові зобов'язання позивача з ПДВ на основні засоби, стосовно яких нарахований кредит складають 384051грн., а відтак, на думку суду, позивач зобов'язаний був визнати умовний продаж на основні засоби на вказану суму. Оскільки цього зроблено не було, то відповідно на зазначену суму нараховуються штрафні санкції у розмірі 25%, що буде складати 96012,75грн.

Щодо інших товарних залишків, то в судовому засіданні відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження зазначених у акті перевірки висновків. В той же час позивачем надані податкові декларації, починаючи з 2005року (а. с. 48-238 т.1). Із даних декларацій не вбачається факту віднесення сум до податкового кредиту на ТМЦ. При цьому позивач надав пояснення, що підприємство тривалий період не займається господарською діяльністю, найманих працівників на підприємстві, крім директора, немає. Всі ТМЦ були продані ще до дати анулювання платника ПДВ (30.11.2010р.)

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

В судовому засіданні було запропоновано позивачу надати первинні бухгалтерські документи по ТМЦ, однак вказаних документів, як зазначив позивач, надати він не може, оскільки підприємство вже давно не працює, а директор вказаного підприємства взагалі проживає у Львівській області. Все, що він міг надати, вже було долучено до матеріалів справи.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 13.06.2013 № 0000332251 є частково не чинним, а позовні вимоги позивача про його скасування належать до часткового задоволення.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0000322251 від 13 червня 2013 року визнати нечинним.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0000332251 від 13 червня 2013 року в частині визначення приватному підприємству "Свинокомплекс Зоря" податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2210466,25 грн., в тому числі: 1768373,00 грн. - за основним платежем, 442093,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції, - визнати нечинним.

У задоволенні позову про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0000332251 від 13 червня 2013 року в частині визначення приватному підприємству "Свинокомплекс Зоря" податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 480063,75 грн., в тому числі: 384051,00 грн. - за основним платежем, 96012,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції - відмовити.

Присудити на користь позивача - приватного підприємства "Свинокомплекс "Зоря" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 1886,00 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комшелюк Т.О.