Постанова № 33620636, 19.09.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2013 р. Справа № 18/1561/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Афанасьєв В.В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Педоряка О.М. (довіреність б/н від 12.09.13), Бречко О.Г. (довіреність №601/970 від 13.09.13)

відповідача - Сундалова М.В., Андрущенко Л.М. (довіреність №02/5824 від 13.09.13)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2520 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 21.06.13 у справі № 18/1561/12

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Полтаваавтотранс", м.Полтава,

до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Полтава,

про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.06.13 (суддя Солодюк О.В.) позов (з урахуванням заяви позивача від 18.10.12 та заяви про уточнення позовних вимог від 10.06.13) задоволено. Визнано недійсними пункти 2, 3, 4, 5, 6 рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.12 №02/86-рш.

Відповідач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів відповідача, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 16.09.13 позивачем надано копію листа ДПІ у м.Полтаві від 11.12.12 №18650/9/22-527, яку долучено до матеріалів справи.

Заслухавши в судовому засіданні представників сторін, перевіривши матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

03.07.12 адміністративною колегією Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (відповідач) у справі №2-02-50/46-2012 було прийнято рішення № 02/86-рш (а.с. 11-17, том 1) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Зокрема, визнано дії Товариства з додатковою відповідальністю «Полтаваавтотранс», які полягали в продажі квитків автомобільних перевізників пасажирам на приміських маршрутах за вартістю з урахуванням додаткових 20%, що, на думку відповідача, не відповідає чинному законодавству, а також дії щодо обрахування винагороди Автостанції за обов'язкові автостанційні послуги при розрахунках з перевізниками, які здійснюють приміські пасажирські перевезення, як 10% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків з урахуванням додаткових 20%, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку автостанційних послуг та на ринку обов'язкових послуг автостанції, які надаються автомобільним перевізникам на сегменті продажу квитків в межах Полтавської області за 2011 рік, що, як вважає відповідач, призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та споживачів (пасажирів), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Як вбачається з тексту вищевказаного рішення відповідача від 03.07.12 №02/86-рш у справі №2-02-50/46-2012, визначення монопольного (домінуючого) становища ТДВ «Полтаваавтотранс» на ринку автостанційних послуг здійснено у відповідності до приписів чинних нормативних актів, а саме - Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.02 №49-р, та статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

В ході апеляційного провадження позивачем було зазначено, що ТДВ «Полтаваавтотранс» не заперечує проти висновку відповідача щодо монопольного (домінуючого) становища ТДВ «Полтаваавтотранс», але водночас наполягає на правомірності та обґрунтованості висновку місцевого господарського суду про відсутність зловживань зі сторони ТДВ «Полтаваавтотранс» монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання відповідних послуг.

В апеляційній скарзі відповідачем зазначено, що посилання суду першої інстанції виключно на норми податкового законодавства є безпідставним, оскільки ТДВ «Полтаваавтотранс» було притягнуто територіальним відділенням до відповідальності за порушення норм законодавства про захист економічної конкуренції, а не за порушення норм податкового законодавства. У поясненнях в судовому засіданні 16.09.13 представником відповідача було зокрема зазначено, що в рішенні адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення АМК України від 03.07.12 №02/86-рш у справі №2-02-50/46-2012 йдеться про безпідставне включення до вартості проїзду нарахувань в розмірі 20%.

При цьому, як вбачається з вищевказаних пояснень та з матеріалів справи, правову природу зазначених нарахувань у розмірі адміністративна колегія Полтавського обласного територіального відділення АМК України не визначала та не вказувала в своєму рішенні, що вищезгадані 20% нарахувань є сумою ПДВ. Саме тому, на думку відповідача, норми податкового законодавства не можуть бути застосовані при визначенні правомірності даних нарахувань.

Разом з тим, як вбачається з наданих самим же відповідачем документів - зокрема, з протоколу наради від 18.05.11 (т.1, а.с.69), на необхідності визнання якого належним та допустимим доказом у справі наполягає апелянт, на нараді, яку провів заступник голови облдержадміністрації Галушко Б.П. за участю перевізників та керівництва ДПА в Полтавській області, йшлося саме про оподаткування послуг із реалізації квитків на перевезення пасажирів, зокрема - щодо утримання з перевізників, що працюють на системі спрощеного оподаткування, податку на додану вартість до державного бюджету. Як вбачається з протоколу наради, представники антимонопольного комітету не брали в ній участі і в ході наради обговорювалися питання, пов'язані виключно з податковим, а не антимонопольним законодавством.

Доказів того, що вказані 20% нарахувань не є податком на додану вартість, а мають іншу правову природу, відповідачем не надано. Тобто фактично Полтавським обласним територіальним відділенням АМК України застосовано до позивача санкції за включення до вартості квитків додаткових нарахувань - без з'ясування тієї обставини, що вказані нарахування у розмірі 20% є податком на додану вартість.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що, оскільки матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано правової природи спірних нарахувань саме як податку на додану вартість - то для вирішення питання правомірності включення до вартості квитка нарахувань у розмірі 20% має значення з'ясування обставин щодо дотримання позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає обґрунтованими посилання місцевого господарського суду в оскаржуваному рішенні на лист Державної податкової адміністрації України від 09.06.11 №6896/5/16-1516 (т.1, а.с.33-34,), в якому зазначено, що діючі на сьогоднішній день норми Податкового кодексу України передбачають, що сума податку на додану вартість додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 Кодексу).

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Державною податковою інспекцією у м.Полтава було здійснено перевірку ТДВ "Полтаваавтотранс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.08 по 30.06.11, за результатами якого був складений акт №8683/23-2/03118127 від 11.11.11, та за період з 01.07.11 по 30.06.12, за результатами якого був складений акт № 2889/22-5/03118127 від 24.09.12. В результаті перевірки ДПІ не було встановлено факту порушення ТДВ "Полтаваавтотранс" порядку нарахування та сплати ПДВ (20%) в 2011 році, в т.ч. при його нарахуванні до вартості квитків. В подальшому включений до вартості квитка при наданні автостанційних послуг ПДВ (20%) позивач сплачував до державного бюджету України у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Суд апеляційної інстанції також приймає до уваги лист ДПІ у м.Полтаві від 11.12.12 №18650/9/22-527, копію якого надано позивачем. Зокрема, у даному листі - із посиланням на відповідні норми Податкового кодексу України, Закону України «Про автомобільний транспорт», Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою КМУ від 18.02.97 №176, розпорядження голови Полтавської ОДА від 04.05.11 №183 «Про тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, у приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні» - зазначено про наступні обставини: відповідальність за застосування тарифів на перевезення покладається на суб'єктів підприємницької діяльності - перевізників; підприємство автостанція не має повноважень ревізувати таблицю вартості проїзду пасажирів на маршруті та зобов'язано на підставі діючого законодавства приймати її до керівництва при оформленні від імені перевізника договору на перевезення з пасажиром; в законодавчих документах відсутні підстави для не включення (не нарахування) податку на додану вартість при здійсненні пасажирських перевезень.

Тому посилання апелянта на те, що ТДВ «Полтаваавтотранс» та автомобільні перевізники діють на різних товарних ринках, а тому до них окремо можуть застосовуватися санкції за завищення вартості проїзду, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків місцевого господарського суду про відсутність у позивача можливості самостійно вирішувати питання про включення або не включення до вартості квитка нарахувань у розмірі 20% (тобто ПДВ) та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

У вищевказаному листі ДПІ у м.Полтаві також зазначає, що ТДВ «Полтаваавтотранс» здійснювало протягом 2011 року продаж квитків пасажирам за вартістю, яка була надана згідно з таблицями вартості проїзду пасажирів, до яких включений і ПДВ. Даним листом також підтверджено, що у першому півріччі 2011 року виручка від реалізації квитків з урахуванням податку на додану вартість перераховувалася перевізникам, а у другому півріччі 2011 року ПДВ з вартості проїзду транспортом перевізників - неплатників ПДВ був перерахований до бюджету; суми отриманого ПДВ у 2011 році не залишались в розпорядженні ТДВ «Полтаваавтотранс». На думку колегії суддів, вказані обставини додатково підтверджують відсутність зловживань та порушень чинного законодавства з боку ТДВ «Полтаваавтотранс».

Крім того, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом було обґрунтовано взято до уваги Експертний висновок № 11 Експертного економічного дослідження Полтавського бюро судово-економічної експертизи та аудиту (т.1, а.с.18-32), згідно з яким автостанційний збір з урахуванням ПДВ на ринку автостанційних послуг, які надаються пасажирам автостанціями, що належать ТДВ "Полтаваавтотранс", при продажі квитків на автобуси автомобільних перевізників, платників єдиного податку, що обслуговують приміські та міжміські маршрути, встановлений товариством, відповідає вимогам Податкового кодексу України п. 185.1 ст.185,п.п. 194.1.1 п. 194.1 т.194, 197.1.8. п. 197.1 ст.197, п. 189,4 ст. 189, п. 188.1 ст.188 та вимогам Державної податкової адміністрації України. Інших порушень позивачем вимог Податкового кодексу України експертом не встановлено.

Таким чином, посилання апелянта на відсутність висновків місцевого господарського суду, які б спростовували порушення, вказані у п.3 резолютивної частини рішення відповідача від 03.07.12 №02/86-рш у справі №2-02-50/46-2012 (щодо обрахування винагороди автостанції за обов'язкові автостанційні послуги при розрахунках з перевізниками) не відповідають матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом обґрунтовано, у відповідності до ст. 32, 43 ГПК України, а також згідно з приписами ст.41 Закону України «Про захист економічної конкуренції» досліджено вищевказаний експертний висновок та надано йому правову оцінку як належному доказу відсутності порушень чинного законодавства при обрахуванні позивачем автостанційного збору.

Твердження відповідача про те, що вищевказаний висновок стосується виключно норм податкового законодавства, а саме, питання законності відрахувань ПДВ до бюджету, колегія суддів не вважає належними аргументами, оскільки, як уже зазначалося вище, для вирішення спору в даній справі має значення саме питання дотримання позивачем податкового законодавства. Отже, у відповідності до ч.1 ст.34 ГПК України, зазначений експертний висновок був обґрунтовано прийнятий до уваги судом першої інстанції як належний та допустимий доказ.

Крім того, суд апеляційної інстанції відзначає непослідовність правової позиції відповідача, який наполягає на визнанні належним та допустимим доказом вищезгаданого протоколу наради від 18.05.11 (на якій предметом обговорення було виключно застосування податкового законодавства), але водночас заперечує належність та допустимість інших доказів (результатів перевірки діяльності позивача податковою інспекцією, висновку експерта тощо), які теж стосуються правильності нарахування позивачем ПДВ.

Також, як вбачається з листа ДПІ у м.Полтаві від 11.12.12 №18650/9/22-527, даний лист є відповіддю на лист Полтавського обласного територіального відділення АМК України №5470 від 17.10.12. Тобто факт звернення відповідача до ДПІ за роз'ясненнями щодо правильності сплати позивачем податків (зокрема - ПДВ) додатково підтверджує визнання самим відповідачем тієї обставини, що предмет спору в даній справі пов'язаний із дотриманням ТДВ «Полтаваавтотранс» податкового законодавства. Отже твердження апелянта про те, що докази правильності нарахування позивачем ПДВ не мають значення для вирішення спору, колегія суддів вважає безпідставними.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що результати податкової перевірки діяльності позивача не були використані територіальним відділенням як докази у справі №2-02-50/46-2012, отже, на думку апелянта, вони не можуть бути використані і в подальшому для об'єктивного вирішення спору. При цьому дане твердження не обґрунтовано посиланням на жодну правову норму, яка б встановлювала, що при судовому перегляді рішень органу АМК України можуть бути використані лише ті докази, які зазначені у рішенні, що переглядається.

Натомість відповідно до частини 1 та 2 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

А згідно зі статтею 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі), доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідачем допущено довільне тлумачення змісту матеріалів справи та норм чинного законодавства при визначенні доказової бази у даній господарській справі.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не були задоволені клопотання ТДВ «Полтаваавтотранс» про призначення судової економічної експертизи та про залучення до участі у справі ДПІ в м.Полтаві як третьої особи - колегія суддів також не вважає підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, адже здійснення вищевказаних процесуальних дій є правом суду, а відмова у зазначених клопотаннях не свідчить про непослідовність суду (як це стверджує апелянт), оскільки в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують позицію ДПІ щодо дотримання позивачем податкового законодавства, а також висновок судового експерта з питань, що стосуються даного спору. Колегія суддів також враховує, що вищевказані клопотання заявлялися позивачем, ТДВ «Полтаваавтотранс», тоді як відповідач не звертався до місцевого господарського суду з клопотаннями щодо призначення відповідної судової експертизи.

Разом з тим, відповідачем не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів, з яких би вбачалося, що дотримання ТДВ «Полтаваавтотранс» вимог податкового законодавства щодо нарахування ПДВ є водночас порушенням антимонопольного законодавства.

В апеляційній скарзі та у поясненнях в судовому засіданні 16.09.13 відповідач наполягав на тому, що позивачем допущено порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені частиною 1 статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Як вбачається зі змісту п.2 ст.50 даного Закону, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем. У частині 1 статті 13 цього ж Закону надано наступне визначення вказаного поняття: зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідач в ході судового розгляду справи наполягав на тому, що позивач як монополіст своїми діями - щодо включення до вартості квитків додаткових 20% - допустив ущемлення інтересів споживачів (пасажирів).

Водночас апелянтом, всупереч приписам статті 33 ГПК України, не надано жодних доказів та відповідного обґрунтування щодо неможливості нарахування позивачем зазначених 20% (які є за своєю правовою природою податком на додану вартість) у тому разі, якби на ринку існувала значна конкуренція.

Тобто відповідачем не доведено будь-якої залежності між кількістю суб'єктів ринку і характером та обсягом їх податкових зобов'язань - враховуючи, що відповідно до ст. 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу, а статтями 195-197 Податкового Кодексу України не передбачено оподаткування за нульовою ставкою чи звільнення від оподаткування надання послуг автомобільним перевізникам та продажу квитків автомобільних перевізників, а тому позивач, як платник податку зобов'язаний утримувати податок на додану вартість і сплачувати його до відповідного бюджету.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні обґрунтовано зазначено про непідтвердженість факту зловживання позивачем монопольним (домінуючим) становищем на ринку і, відповідно, про відсутність підстав для притягнення ТДВ "Полтаваавтотранс" до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Натомість аргументи апелянта, як уже зазначалося вище, є суперечливими та ґрунтуються на припущеннях - зокрема, відповідачем не визначено правову природу додатково нарахованих 20% (що фактично є податком на додану вартість, який нараховувався і сплачувався позивачем згідно з вимогами чинного законодавства).

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними пунктів 2, 3, 4, 5, 6 рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.12р. № 02/86-рш обґрунтовані, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню.

Отже, здійснивши апеляційний перегляд оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі твердження зроблені при довільному трактуванні обставин справи та норм чинного законодавства, аргументи заявника скарги ґрунтуються на припущеннях, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б спростовували висновки місцевого господарського суду і могли б бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 21.06.13 у справі №18/1561/12 залишити без змін.

Повний текст постанови підписано 20.09.13

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Афанасьєв В.В.

Суддя Істоміна О.А.