Рішення № 33620507, 17.09.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2013 р.Справа № 922/3745/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський картонний комбінат", майдан Станишівський, 7, м. Житомир, 10019, код ЄДРПОУ 33644098; до Державного підприємства "Дослідного господарства "Борки" національної академії аграрних наук України", вул. Леніна, 2 а, с. Бірки, Зміївський район, Харківська область, 63421, код ЄДРПОУ 05460404; про стягнення 29487,81грню за участю представників:

позивача - Давиденко С.А., довіреність №445 від 27.06.2013р.;

відповідача - не з"явився.

В розпочатому судовому засіданні роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирський картонний комбінат" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Дослідного господарства "Борки" національної академії аграрних наук України" про стягнення заборгованості в сумі 29487,81грн., з яких 26000,00грн. - сума основного боргу, 591,04грн. - 3% річних та 2896,77грн. - пеня.

Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов"язань за договором поставки №139/Р від 17.12.2012р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого від позивача товару, в зв"язку з чим позивачем, окрім суми основного боргу, нарахована відповідачу пеню, на підставі п.6.5. вказаного договору, та річні, на підставі ст. 625 ЦК України.

Разом з цим, позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову №606 від 23.08.2013р., в якій просить суд вжити заходи по забезпеченню позову, шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти в сумі заявлених позовних вимог у розмірі 29487,81грн. на всі рахунки Державного підприємства "Дослідного господарства "Борки" національної академії аграрних наук України", в тому числі на р/р 260027982 в ХОД "Райффайзен Банк Аваль" м. Харків МФО 350589.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить суд позов задовольнити, посилаючись при цьому на те, що оскільки позивачем в порушення п.3.3. договору поставки №139/Р від 17.12.2012р. не оплачено в строки визначені договором поставлений позивачем товар за накладними №0-00004221 від 19.12.2012р. та №0-00004226 від 19.12.2012р., за період з 19.01.2013р. по 21.08.2013р. останнім нараховано відповідачу три проценти річних в сумі 591,04грн. та за період з 19.01.2013р. по 21.08.2013р. пеню в сумі 591,04грн. (з урахуванням здійснення окремо кожної оплати).

Відповідач документально обґрунтованого відзиву на позов суду не надав, свого повноважного представника у судове засідання не направив, хоча про час та місце розгляду даної справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, а саме відміткою на поштовому повідомленні про вручення судової ухвали про порушення провадження у справі відповідачу 10.09.2013р., проте відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, але звернувся до суду з клопотанням №920 від 11.09.2013р. (вх.№33317 від 12.09.2013р.) про відкладення розгляду даної справи, в зв'язку з участю в іншому судовому засіданні.

Вирішуючи це клопотання суд виходить з наступного.

Положеннями ч. 2 п.3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. регламентується, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

В контексті наведеного вбачається, що клопотання відповідача є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами, оскільки з клопотання яке надійшло до суду не вбачається, у якій справі бере участь представник відповідача, про якого йдеться у клопотанні, на яку дату та час призначено засідання та не надано доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні (судова ухвала, повістка тощо), доказів того, що до суду не може прибути інший представник.

Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирський картонний комбінат" (постачальник) та державним підприємством "Дослідне господарство "Борки" національної академії аграрних наук України" (покупець) 17.12.2012р. укладено договір поставки №139/Р, згідно умов постачальник зобов'язується у порядку і в строки, встановлені Договором, передати у власність покупця прокладку горбкувату для пакування яєць та ящики власного виробництва з гофрокартону (продукція), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити її на умовах, визначених в даному Договорі. Найменування, асортимент продукції вказуються в протоколі узгодження договірної ціни на продукцію, який є невід"ємною частиною даного договору (а.с.14).

Пунктом 8.5. договору встановлено, що він вступає в силу з моменту його підписання та при наявності відбитка печатки на договорі і є чинним: в частині поставки продукції - до 31.12.2013р., в частині розрахунків до повного проведення покупцем розрахунків з постачальником за отриману продукцію.

Як вбачається зі змісту вищезазначеного договору, останній по своїй правовій природі є договором поставки, і на підставі ст. 712 ЦК України до нього застосовуються загальні положення про купівлю - продаж.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного Кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку

За змістом пункту 3.3.договору, в разі поставки продукції без попередньої оплати (за письмовою домовленістю сторін) - розрахунки покупцем проводяться в строк не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дня її отримання на підставі видаткових накладних.

Як слідує з позовної заяви, за даним договором позивач здійснив поставку товару відповідачу:

- за видатковою накладною № 0-00004221 від 19.12.2012р. на суму 7500,01грн., за довіреністю №722 від 18.12.2012р. (а.с.15, 17), продукція за якою оплачена відповідачем повністю (виписка банку, а.с.20);

- за видатковою накладною № 0-00004226 від 19.12.2012р. на суму 55210,40грн., за довіреністю №722 від 18.12.2012р. (а.с.16, 17), продукція за якою оплачена частково - в сумі 29210,40грн. та з порушенням строків оплати (виписка банку, а.с. 20).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення відповідного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 26000,00грн.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2896,77грн. пені та 591,04грн. трьох процентів річних.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього трьох процентів річних, за період з 19.01.2013р. по 21.08.2013р., в сумі 591,04грн. (розрахунок, а.с. 11), заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.5. договору, яким встановлено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення, позивачем нараховано пеню за період з 19.01.2013р. по 21.08.2013р. у розмірі облікової ставки НБУ на загальну суму 2896,77 грн.

Норма ст. 546 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Правові основи господарської діяльності суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України, ст. 230 якого встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені).

За приписами статей 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, положеннями ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" не встановлено обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачено лише обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Беручи до уваги, що позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій, передбачених п.6.5. договору, не перевищують подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за їх який нараховано - з 19.01.2013р. по 21.08.2013р. (з урахуванням здійснення окремо кожної оплати), суд, перевіривши правильність нарахування штрафних санкцій за розрахунком позивача (а.с.11), визнав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають задоволенню в сумі 2896,77грн.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд керується наступним.

Відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується зокрема: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011р. № 16 (з наступними змінами та доповненнями) наголошено, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на існуючу вірогідність неможливості виконання рішення по даній справі, у випадку задоволення позову, за умови відсутності відповідного обґрунтування та документального підтвердження, не є достатньою підставою для задоволення даної заяви.

Проаналізувавши заяву позивача, суд зазначає, що вона базується виключно на припущеннях щодо потенційної неможливості виконання судового рішення по даній справі з підстав прийняття судових рішень у інших господарських справах про стягнення з відповідача 478747,04грн. та з підстав, що відповідач мав можливість розрахуватися з позивачем ще до звернення останнім з даним позовом до суду.

Проте таке припущення не може бути взято до уваги як обґрунтоване, оскільки воно базується виключно на твердженні про можливу відсутність у відповідача грошових коштів для розрахунків із ТОВ "Житомирський картонний комбінат".

Таким чином, наведені позивачем в обґрунтування заявленого клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову доводи не можуть вважатись обґрунтованими, у зв'язку з чим, у задоволенні даного клопотання суд відмовляє.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати з цієї справи, які складаються з 1720,50грн. судового збору, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Дослідного господарства "Борки" національної академії аграрних наук України" (вул. Леніна, 2 а, с. Бірки, Зміївський район, Харківська область, 63421, код ЄДРПОУ 05460404) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський картонний комбінат" (майдан Станишівський, 7, м. Житомир, 10019, код ЄДРПОУ 33644098) 26000,00грн. - суми основного боргу, 591,04грн. - 3% річних, 2896,77грн. - пені та 1720,50грн. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 23.09.2013 р.

Суддя Френдій Н.А.