Рішення № 33620431, 18.09.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р.Справа № 916/1896/13

За позовом: Фірми „Мірта" (приватне підприємство)

до відповідачів: 1) Міністерства оборони України

2) Військової частини А 2238

про стягнення 10944,37грн.

Суддя Малярчук І.А.

В судових засіданнях приймали участь представники:

Від позивача: Сердюк А.О., довіреність від 15.07.2013р.; Тучкова Л.Л., довіреність від 15.07.2013р.

Від відповідача - МОУ: Оксенчук С.С., довіреність №220/23/д від 04.01.2013р.

Від відповідача - ВЧ А 2238: Оксенчук С.С., довіреність від 28.08.2013р.

В засіданні 18.09.2013 р. приймали участь представники:

Від позивача: Сердюк А.О., довіреність від 15.07.2013р.; Тучкова Л.Л., довіреність від 15.07.2013р.

Від відповідача - МОУ: Оксенчук С.С., довіреність №220/23/д від 04.01.2013р.

Від відповідача - ВЧ А 2238: Оксенчук С.С., довіреність від 28.08.2013р.

Суть спору: про стягнення з ВЧ А 2238 на користь Фірми „Мірта" ПП 10 512,36 грн. пені, 432,01грн. три проценти річних.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги, подав до суду заяву про зміну предмета позову від 09.08.2013р. за вх.№24164/13, заяви про уточнення позовних вимог від 09.09.2013р. за вх.№26814/13, від 18.09.2013р. за вх.№27994/13, в якій викладено остаточні позовні вимоги.

Первинні позовні вимоги позивача складали: про стягнення з Міністерства оборони України та ВЧ А 2238 на користь Фірми „Мірта" ПП 21 447,27 грн. заборгованості, 17 318,20 грн. пені, 711,71 грн. три проценти річних.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 18.04.2012р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №3, за умовами якого позивач надавав відповідачу послуги з обробки білизни у пральні, однак, відповідач в свою чергу зобов'язань щодо оплати вартості прийнятих послуг виконав тільки під час розгляду даної справи. При цьому, у зв'язку з тривалим порушенням грошового зобов'язання позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню та три проценти річних.

Відповідач проти позову заперечує, подав відзив на позов від 16.09.2013р. за вх.№27633/13, де відмічає, що згідно умов договору №3 від 18.04.2012р. мав сплачувати послуги позивача протягом трьох банківських днів з моменту пред'явлення рахунку. Крім того, з огляду на укладення сторонами додаткової угоди від 24.12.2012р. про збільшення суми договору, відповідач вважає, що його грошові зобов'язання перед позивачем у сумі 21 447,36 грн. виникли саме з 24.12.2012р., а не за фактом надання послуг згідно актів за квітень-липень 2012р. Одночасно, відповідач відмічає, що 25.12.2012р. сторонами був підписаний акт надання послуг №1059 від 25.12.2012р. про надання послуг на суму 21 447,36 грн., а також пред'явлено відповідачу рахунок №1088 від 25.12.2012р. на оплату цих послуг. 25.12.2012р. було зареєстровано зазначений рахунок та взято на облік бюджетних фінансових зобов'язань в ГУДКСУ в Одеській області, яке здійснює казначейське обслуговування рахунків військової частини, але з незалежних від відповідача причин кошти були перераховані відповідачу 26.07.2013р. З огляду на викладене відповідач визначає період прострочення виконання ним грошового зобов'язання з 29.12.2012р. по 25.07.2013р., який має бути обмежений шестимісячним строком у відповідності до ч.6 ст.232 ГК України. Посилаючись на положення ст.614 ЦК України, за умови відсутності вини відповідача у несвоєчасній сплаті вартості наданих позивачем послуг, фінансування його з державного бюджету шляхом оплати органом ДКСУ, ВЧ А2238 просить суд звільнити її від відповідальності.

Клопотання сторін про долучення документів до матеріалів справи від 16.09.2013р. за вх.№27600/13, від 11.09.2013р. за вх.№27181/13, від 17.09.2013р. за вх.№27753/13 були судом задоволені.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши пояснення представників сторін та їх правові позиції, суд встановив наступне:

18.04.2012р. між Фірмою „Мірта» ПП (виконавець) та ВЧ А 2238 (замовник) було укладено договір №3 про надання послуг з обробки білизни, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надавати послуги по обробці білизни у пральні у відповідності до цього договору. Перелік послуг, строк виконання замовлення, вартість замовлення вказуються у квитанції, виданій виконавцем замовнику на момент прийняття замовлення (п.п.1.1., 1.2.).

За умовами п.п. 3.1., 3.2., 3.3. договору №3 від 18.04.2012р. сума договору складає 3000грн., вартість обробки 1 кг білизни становить 7,92грн., в т.ч. ПДВ. Розрахунок за надані послуги здійснюється в безготівковій формі у відповідності до виставлених рахунків. Замовник оплачує послуги виконавця за фактом виконаних робіт протягом трьох банківських днів з моменту надання рахунка.

Згідно п.6.3. договору №3 від 18.04.2012р. він діє до 31.12.2012р.

24.12.2012р. сторони договору №3 від 18.04.2012р. підписали додаткову угоду №1 до цього договору, якою внесли зміни до п.3.1. договору та визначили, що сума договору становить 21 447,36грн., у т.ч. ПДВ - 3574,56 грн.

В підтвердження факту надання відповідачу послуг за договором №3 від 18.04.2012р. позивач надав суду акти надання послуг №922 від 30.06.2012р. на суму 4348,08грн., №623 від 30.05.2012р. на суму 3872,88 грн., №612 від 30.04.2012р. на суму 10 105,92 грн., №1059 від 16.07.2012р. на суму 3120,48 грн. Також, позивач подав до них рахунки на оплату №№667, 964, 1088, 655 від 2012р., але без доказів їх отримання відповідачем.

Крім того, до матеріалів справи відповідач подав підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт надання послуг №1059 від 25.12.2012р. на суму 21 447,36 грн., згідно якого виконавець виставив замовнику рахунок на оплату №1088 від 25.12.2012р. на суму 21 447,36 грн. Як свідчать сторони, у зазначеному акті відображено загальну суму фактично наданих послуг, які частково відображені в актах №922 від 30.06.2012р., №623 від 30.05.2012р., №612 від 30.04.2012р., №1059 від 16.07.2012р.

Наявний в матеріалах справи акт звірки розрахунків станом на 30.06.2012р. свідчить про те, що заборгованість ВЧ А 2238 перед позивачем складала 18 326,88грн.

Відповідач здійснив повну оплату наданих відповідачем послуг в сумі 21 447,36 грн. згідно платіжного доручення №270 від 01.07.2013р.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані сторонами докази та викладену ними правову позицію, суд, вважає заявлені Фірмою «Мірта» ПП позовні вимоги щодо стягнення з ВЧ А 2238 10 512,36 грн. пені, 432,01грн. три проценти річних частково правомірними, такими, що відповідають дійсними обставинам справи з огляду на наступні положення законодавства.

Засадами чинного Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.03 р. передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ст.901 Цивільного кодексу України, де визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (п.1 ст. 903 Цивільного Кодексу України). Положеннями ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Так, вище судом суло встановлено факт укладення сторонами договору №3 від 18.04.2012р., факт надання послуг згідно актів №922 від 30.06.2012р., №623 від 30.05.2012р., №612 від 30.04.2012р., №1059 від 16.07.2012р., №1059 від 25.12.2012р., повну оплату вказаних послуг у сумі 21 447,36 грн. відповідачем платіжним дорученням №270 від 01.07.2013р. під час розгляду даної справи. З врахуванням викладеного позивач вважає порушеними свої права на своєчасне отримання оплати від відповідача за надані послуги, з підстав чого заявив до стягнення 10 512,36 грн. пені. за період з 24.12.2012р. по 26.07.2013р.

За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

У відповідності до приписів ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Пунктом 1 ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п.п.1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України. За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік. Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Також, у п. 4.2. договорі №3 від 18.04.2012р. сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати послуг виконавця, замовник зобов'язується оплатити виконавцю штраф у розмірі 0,2 % від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу. При цьому, у розумінні ст.549 ЦК України така санкціє є саме пенею, оскільки пеня обраховується протягом законодавчо визначеного періоду за кожен день прострочення, тоді як штраф сплачується однократно у відсотковому відношенні до суми невиконаного зобов'язання.

За вищенаведених умов мало місце звернення позивача із вимогою про стягнення пені із дотриманням строку спеціальної позовної даності, який визначений п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, та порушенням шестимісячного строку нарахування пені, визначеного положеннями ч.6 ст.232 ГК України, оскільки пеню розраховано за період з 24.12.2012р. по 26.07.2013р.

Крім того, позивач розраховує пеню виходячи із її розміру на кожен день - 0,2%, та визначає період за який вона нараховується по сумі заборгованості 24 447,36 грн. - у 215 днів, таким чином, загальна відсоткова ставка пені відповідно складатиме 43%. Між тим, облікова ставка НБУ в період з 24.12.2012р. по 09.06.2013р. становила 7,5%, в період з 10.06.2013р. по 26.07.2013р. - 7,0%, що за результатами подвоєння складатиме відповідно 15% та 14%. Такий розрахунок пені позивачем є неприпустимим так як суперечить положенням ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/96-ВР від 22.11.1996р., які визначають, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Разом з цим, при розрахунку пені позивач помилився щодо суми боргу та вказав її як 24 447,36 грн., тоді як фактично сума заборгованості відповідача складала 21 447,36грн., а також не врахував, що рахунок на оплату №1088 відповідач отримав 25.12.2012р., та згідно п.3.3. договору №3 від 18.04.2012р. мав бути оплачений у строк протягом трьох днів від дати отримання рахунку, тобто, до 28.12.2012р. включно, з врахуванням чого відлік строку нарахування пені потрібно починати з 29.12.2012р.

Таким чином, є невірним розрахунок позивача. Між тим, з врахуванням визначення сторонами у договорі №3 від 18.04.2012р. розміру процентної ставки штрафної санкції, суд, здійснюючи самостійний розрахунок, не взмозі вийти за межі процентної ставки у 0,2%, незважаючи на законодавче визначення граничної ставки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Так, за розрахунком суду, зробленим на підставі встановленої судом суми заборгованості, із якої обчислюється пеня та періоду прострочення, з врахуванням 0,2%-ї ставки штрафної санкції, розмір пені за невиконання договору №3 від 18.04.2012р. складає 21,51грн. Розрахунок наступний: (21447,36грн.*183дн.*0,2%)/ (365дн.*100%)=21,51грн.

Отже, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 10512,36грн. за період з 24.12.2012р. по 26.07.2013р. підлягає судом задоволенню частково на суму 21,51грн. за період з 29.12.2012р. по 29.06.2013р. В решті частині заявленої позовної вимоги про стягнення пені суд відмовляє.

Розглянувши позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача 432,01 грн. три проценти річних за період з 24.12.2012р. по 26.07.2013р., суд встановив наступне.

У відповідності з п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, здійснений позивачем, суд встановив, що його зроблено невірно, з огляду на те, що, як було встановлено вище, рахунок на оплату №1088 відповідач отримав 25.12.2012р., та згідно п.3.3. договору №3 від 18.04.2012р. мав бути оплачений у строк протягом трьох днів від дати отримання рахунку, тобто, до 28.12.2012р. включно, з врахуванням чого відлік строку нарахування трьох процентів річних потрібно починати з 29.12.2012р., а також при розрахунку трьох процентів річних позивач помилився щодо суми боргу та вказав її як 24 447,36 грн., тоді як фактично сума заборгованості відповідача складала 21 447,36грн.

Так, за розрахунком суду сума трьох процентів річних складає 370,18 грн. за період з 29.12.2012р. по 26.07.2013р., з врахуванням чого вимога позивача про стягнення з відповідача 432,01 грн. три проценти річних за період з 24.12.2012р. по 26.07.2013р. підлягає частковому задоволенню в сумі 370,18 грн. за період з 29.12.2012р. по 26.07.2013р.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

За таких обставин, суд частково задовольняє заявлені позивачем позовні вимоги, внаслідок чого стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 21,51грн. пені за період 29.12.2012р. по 29.06.2013р., 370,18 грн. три проценти річних за період з 29.12.2012р. по 26.07.2013р. В решті частині заявлених позивачем позовних вимог суд відмовляє.

Згідно ст.49 ГПК України судовий збір в сумі 61,57 грн., підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, решта судового збору в сумі 1658,93грн. відноситься за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов позивача частково.

2. Стягнути з Військової частини А 2238 ( 65026, м. Одеса, вул. Приморська,26, код 22993734) на користь Фірми «Мірта» (приватне підприємство) (65011, м.Одеса, вул. Успенська,40, код 4769277) 21 (двадцять одну) грн. 51коп. пені, 370 (триста сімдесят) грн. 18 коп. три проценти річних, 61 (шістдесят одна) грн. 57коп. судового збору.

3. Відмовити позивачу в решті частині заявлених позивачем позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Накази видати згідно ст.116 ГПК України.

Повний текст складено 20.09.2013 р.

Суддя Малярчук І.А.