Постанова № 33603526, 18.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 року Справа № 903/18/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Мирошниченка С.В.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.07.2013у справі№903/18/13-г господарського суду Волинської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аветра"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Себек";простягнення 18 487 980,02 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Гіндрюк Т.С.; - відповідача 1 повідомлений, але не з'явився; - відповідача 2 повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 22.01.2013 у справі №903/18/13-г (суддя Слупко В.Л.) задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (надалі позивач/скаржник/банк) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аветра" (надалі відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Себек" (надалі відповідач 2); за рішенням звернуто стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за наступними договорами іпотеки: №1194 від 22.08.2008, №2927 від 22.08.2008, №534 від 13.05.2010, №531 від 13.05.2010, в рахунок погашення заборгованості відповідача 1 перед позивачем у сумі 6 887 016,20 грн. за кредитним договором №010/08-11/03/06/2-3 від 26.08.2008 та відповідача 2 перед позивачем у сумі 11 600 963,82 грн. за кредитним договором №010/42-0-1/06-051 від 17.02.2011; визначено способ реалізації предметів іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.07.2013 (судді: Маціщук А.В., Гулова А.Г., Петухов М.Г.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Сторони належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимога позивача про звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за договорами іпотеки від 29.08.2007 №1409, №1194 від 22.08.2008, №2927 від 22.08.2008, №534 від 13.05.2010, №531 від 13.05.2010, яке є власністю відповідача 1, в рахунок погашення заборгованості відповідача 1 перед позивачем за додатковим кредитним договором №010/08-11/03/06/2-3 від 26.08.2008 у сумі 6 930 229,42 грн., та заборгованості відповідача 2 перед позивачем за кредитним договором №010/42-0-1/06-051 від 17.02.2011 в сумі 11 826 320,36 грн.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення відповідачами умов Генеральної кредитної угоди №010/08-11/03/06 від 26.03.2008, укладеної між позивачем (банком) та відповідачами 1 та 2 (позичальники), в забезпечення виконання якої між позивачем та відповідачем 1 були укладені договори іпотеки від 29.08.2007 №1409, №1194 від 22.08.2008, №2927 від 22.08.2008, №534 від 13.05.2010, №531 від 13.05.2010, відповідно до яких відповідач 1 передав позивачу нерухоме майно, на яке позивач вимагає звернути стягнення у даному спорі.

Задовольняючи вказаний позов, місцевий господарський суд встановив, що 26.03.2008 між позивачем, відповідачами 1 та 2 було укладено Генеральну кредитну угоду №010/08-11/03/06, відповідно до п. 2.1. якої об'єкти кредитування по угоді визначаються у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди.

26.08.2008 в рамках Генеральної кредитної угоди між позивачем та відповідачем 1 укладено додатковий кредитний договір №010/08-11/03/06 із наступними змінами і доповненнями, відповідно до яких відповідачу 1 надано кредитні кошти в сумі 10 000 000,00 грн. з терміном погашення до 20.08.2012, згідно з графіком погашення та встановлено відсоткову плату за користування кредитом у розмірі 17% річних. Виконання позивачем своїх зобов'язань з надання кредитних коштів підтверджується банківськими розпорядженнями.

17.02.2011 між позивачем та відповідачем 2 укладений кредитний договір №010/42-0-1/06-05 із наступними змінами і доповненнями, відповідно до якого відповідачу 2 надано кредит у сумі 10 000 000,00 грн. з терміном погашення 03.02.2013 відповідно до графіка погашення та встановлено відсоткову ставку на рівні 23,5% річних. Факт надання позивачем відповідачу 2 кредитних коштів підтверджується розпорядженнями банку.

В забезпечення виконання відповідачами 1 та 2 своїх зобов'язань за вказаними кредитними договорами, укладеними в рамках Генеральної кредитної угоди, між позивачем та відповідачем 1 були укладені договори іпотеки від 29.08.2007 №1409, №1194 від 22.08.2008, №2927 від 22.08.2008, №534 від 13.05.2010, №531 від 13.05.2010, відповідно до яких відповідач 1 передав позивачу в іпотеку нерухоме майно.

У зв'язку з порушенням відповідачами 1 та 2 виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами, позивач надсилав відповідачу 1 вимоги про усунення порушень із зазначенням змісту порушених зобовязань, сум заборгованості та попереджав про звернення стягнення на предмети іпотеки за вищевказаними договорами іпотеки, які (вимоги) залишились без задоволення.

Встановивши вищенаведені обставини, місцевий господарський суд, керуючись ст.ст. 526, 610, 611, 1050 ЦК України, ст.ст. 7, 11, 33 Закону України "Про іпотеку", прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, та прийняв рішення про звернення стягнення на майно, що є предметами іпотеки за іпотечними договорами від 29.08.2007 №1409, №1194 від 22.08.2008, №2927 від 22.08.2008, №534 від 13.05.2010, №531 від 13.05.2010, в рахунок погашення заборгованості відповідача 1 перед позивачем у сумі 6 887 016,20 грн. та заборгованості відповідача 2 перед позивачем у сумі 11 600 963,82 грн., визначивши способом реалізації предметів іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи вказане рішення місцевого господарського суду, не погодився із такими висновками, та зазначив, що місцевим господарським судом не досліджено дотримання позивачем приписів ст. 35 Закону України "Про іпотеку", адже останній не надав жодних доказів направлення або вручення письмових вимог позивача відповідачу 1 про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на іпотечне майно. Таким чином, за відсутності доказів направлення вказаних вимог, банк передчасно звернувся до суду із відповідним позовом.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав не погодитися із постановою суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст.ст. 526, 525 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи ( ч.1 ст. 575 ЦК України).

Статтею ст. 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Вирішуючи спори цієї категорії, суду принципово необхідно встановити факт невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, лише за цієї умови суд й має право звернути стягнення на предмет іпотеки/застави. Відповідно до положень статей 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У такому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання зазначених правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" (Лист судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07.10.2010 "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки)").

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 26.01.2010 у справі №38/126-09 також висловлена позиція щодо обов'язковості направлення вимоги, про яку йдеться у ст. 35 Закону України "Про іпотеку", а саме: "Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону №898-ІV на іпотекодержателя покладається обов'язок надіслати іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення встановленої форми. Надіслання такого повідомлення є обов'язковою умовою для подальшого вчинення виконавчого напису на документах, що встановлюють заборгованість для стягнення грошових сум або витребування майна".

В той же час, як вірно встановив суд апеляційної інстанції, в матеріалах справи дійсно містяться вимоги позивача, а саме: №140-0-0-00/8/529/5545 від 10.07.2012, №140-0-0-00/8/530/5546 від 10.07.2012, №140-0-0-00/8/531/5547 від 10.07.2012, №140-0-0-00/8/532/5548 від 10.07.2012, адресовані відповідачу 1, в яких банк вимагав погасити заборгованість, виконати вимоги Генеральної кредитної угоди №010/08-11/03/06 від 26.03.2008 та попереджав про звернення стягнення на майно за іпотечними договорами; водночас, в матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення вказаних вимог відповідачу 1 або їх вручення останньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, відповідно до вказаних норм тягар доказування тієї чи іншої обставини покладається виключно на сторону, яка посилається на ті чи інші обставини (в даному випадку, доказування позивачем направлення або вручення вищевказаних вимог відповідачу 1).

Проте, позивачем не було представлено ані до судів попередніх інстанцій, ані до суду касаційної інстанції будь-яких доказів вручення/направлення/ вимог відповідачу 1; наслідком чого є правомірний висновок про передчасність заявленого позову про звернення стягнення на іпотечне майно, передане відповідачем 1 в іпотеку позивачу за іпотечними договорами від 29.08.2007 №1409, №1194 від 22.08.2008, №2927 від 22.08.2008, №534 від 13.05.2010, №531 від 13.05.2010, в рахунок погашення заборгованості відповідача 1 перед позивачем у сумі 6 887 016,20 грн. та заборгованості відповідача 2 перед позивачем у сумі 11 600 963,82 грн.

На відсутність в матеріалах справи доказів вручення/направлення позивачем, передбачених ст. 35 Закону України "Про іпотеку" вимог, місцевий господарський суд уваги не звернув та прийшов до безпідставного висновку про задоволення позовних вимог, що правомірно було виправлено апеляційним господарським судом шляхом скасування рішення місцевого суду та прийняття нового рішення про відмову у позові.

Стосовно доводів касаційної скарги щодо необов'язковості направлення вимоги відповідно до ст. 35 Закону України "Про іпотеку", оскільки, як вказує скаржник якщо іпотекодержатель не реалізував спосіб позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки він має право звернутися до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень ст. 39 вказаного Закону, про що зазначено у постанові Верховного Суду України у справі №14/215 від 22.12.2009, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України "Про іпотеку" унормований порядок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, який викладається як у формі окремого договору, так і може бути викладений у формі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, та реалізується (позасудове врегулювання спору) шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону або ж наявності у іпотекодержателя права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

В той же час, у даному випадку, має місце не позасудове врегулювання спору (ст. 36 Закону України "Про іпотеку"), яке, як вбачається із касаційної скарги, ототожнюється скаржником із невиконанням у добровільному порядку боржниками відповідних вимог, а має місце позов про звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, однією із передумов задоволення якого є направлення боржнику/іпотекодавцю/, якщо це є відмінні особи, відповідної вимоги в порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку".

Інші доводи касаційної скарги зводяться до довільного тлумачення скаржником норм права, що, відповідно, не є підставою для задоволення такої касаційної скарги; крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судом апеляційної інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.07.2013 у справі №903/18/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді Т.Л. Барицька

В.І. Картере