Постанова № 33603486, 19.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 року Справа № 5017/782/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіМогила С.К.,суддіВовка І.В.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),за участю представників сторін від позивачаПотуремець Т.І.;від відповідача Лужанський П.С.;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова"на рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2013 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.07.2013 рокуу справі№ 5017/782/2012 Господарського суду Одеської областіза позовомДержавного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова"доСпільного підприємства з іноземними інвестиціями "Татра - Юг" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністюпростягнення 728053,89 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року Державне підприємство "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" (далі - позивач, ДП "ВО "Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Спільного підприємства з іноземними інвестиціями "Татра - Юг" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - відповідач, СПзІІ "Татра - Юг") про стягнення заборгованості у розмірі 986796,62 грн, обґрунтовуючи позовні вимоги порушенням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення № 9649 від 28.03.1996 року щодо сплати орендної плати за період липень 2009р. - червень 2011 року та плати за землю згідно виставлених рахунків за період серпень 2009 року - червень 2011 року

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.07.2011 року (суддя Демешин О.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.10.2011 року (колегія суддів у складі: головуючого судді: Колоколова С.І., суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.), в позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду від 28.11.2012 року вказані постанову та рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

На новому розгляді справи позивач зменшив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення № 9649 від 28.03.1996 року в розмірі 728053,89 грн, що становить : 487031,92 грн - заборгованість з орендної плати згідно виставлених рахунків за період з липня 2009 року по грудень 2010 року; 66635,14 грн - заборгованість зі здійснення плати за землю; 86858,50 грн - пеню, нараховану на заборгованість з орендної плати за 2 кв. в розмірі 211850,93 грн за період прострочення з 11.07.2011 року до 01.10.2011 року; 1116,68 грн - пеню по рахункам по сплаті за землю, 53088,66 грн - інфляційні витрати по рахункам за орендну плату; 5073,50 грн - інфляційні витрати по рахункам по сплаті за землю, 25453,45 грн - 3% річних по рахункам за орендну плату та 2796,04 грн - 3 % річних по рахункам по сплаті за землю.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач неправильно визначив розмір орендної плати, що підлягає сплаті, оскільки безпідставно не здійснив перерахунок орендної плати за договором оренди № 9649 від 28.03.1996 року за період з травня 2009 року до 01.01.2011 року у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року N 316 "Деякі питання оплати оренди державного майна", незважаючи на наявність рішення Господарського суду Одеської області від 06.06.2011 року, яким зобов'язано його здійснити відповідні дії. За розрахунком відповідача за період з липня 2009 року по червень 2011 року розмір орендної плати, який підлягає сплаті, враховуючи рішення Господарського суду Одеської області від 06.06.2011 року у справі № 6-20/65-10-2429, становить 860522,06 грн. Відповідач вказує, що вказана сума ним повністю сплачена, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Щодо вимог в частині стягнення плати за землю, відповідач також проти позову в цій частині заперечував, посилаючись на те, що неналежне виконання зобов'язань було спричинено діями позивача, який з 01.08.2009 року без достатніх на те підстав виставляв рахунки на суму 13199,00 грн, замість 10767,60 грн, а також виставив додаткові платіжні вимоги № 918090 та № 918091 від 31.08.2009 року на суму 8279,14 грн та 17020,50 грн, як перерахунок плати за землю за 2008 та 2009 роки. Відповідач зазначив про відсутність у нього заборгованості зі сплати плати за землю. Крім того, відповідач заявив про застосування строків позовної давності до вимог щодо сплати плати за землю в розмірі 25299,64 грн згідно виставлених рахунків № 918090 від № 918091 від 31.08.2009 року.

За результатами нового розгляду Господарський суд Одеської області (суддя Горячук Н.О.) прийняв рішення від 27.02.2013 року, яким відмовив у задоволенні позовних вимог в частині сплати заборгованості по орендній платі у сумі 487031,92 грн, пені по рахункам за орендну плату - 86858,50 грн, інфляційних витратах по рахункам за орендну плату - 53088,66 грн, 3% річних по рахункам за орендну плату - 25453,45 грн та в частині сплати заборгованості за землю у період з 2008 року по 14.03.2009 року (8279,14грн, як перерахунок плати за землю за 2008 року та 6075,35 грн, як перерахунок плати за землю за період з 01.01.2009 року по 14.03.2009 року); позовні вимоги в частині сплати заборгованості за землю у період з 14.03.2009 року по 30.06.2011 року залишив без розгляду.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.07.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Ліпчанської Н.В., Мацюри П.Ф., Лисенко В.А.) апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції від 27.02.2013 року - без змін.

Позивач, не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, в своїй касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 28.03.1996 року між ДП "ВО "Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова" (надалі - орендодавець) та СПзІІ "Татра - Юг" у вигляді ТОВ (надалі - орендар) було укладено договір оренди № 9649, за умовами якого орендодавець передає орендареві приміщення цеху № 22, корпус № 1 загальною площею 7630 кв.м і виробниче обладнання для використання з метою, визначеною статутом орендаря для виготовлення трамвайних вагонів (п. 1.1 договору); строк оренди з моменту підписання договору до 30.03.2046 року (п. 1.2 договору); орендар зобов'язаний вносити орендну плату в розмірі, в порядку і в строки, визначені цим договором і додатками до нього (п. 2.2.2 договору); орендна плата сплачується у відповідності з розрахунком, який є невід'ємною частиною договору, розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін у випадку зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством (п. 3.1 договору); вартість орендованого майна індексується у випадку зміни методики оцінки державного майна, яке передається в оренду, а також у випадку внесення змін в інші державні акти, які регулюють порядок розрахунку і склад орендної плати (п. 3.2 договору); крім орендної плати також повинен сплачувати плату за землю згідно Закону України "Про плату за землю" за цінами на момент виставлення рахунку (п. 3.3 договору), орендна плата перераховується на р/рахунок орендодавця щоквартально, до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (п. 3.4 договору).

Виконуючи вказівки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 28.11.2012 року, місцевий господарський суд встановив, що з 31.07.2009 року по 30.06.2011 року на підставі договору оренди від 28.03.1996 року № 9649 позивачем були виставлені рахунки відповідачу для здійснення оплати за оренду приміщення загальною площею 7630 кв.м. на загальну суму 1347553,99 грн. Зазначені рахунки відповідач сплатив частково, перерахувавши позивачу 860522,07 грн. Зазначені обставини визнаються та не оспорюються обома сторонами у справі.

З матеріалів даної справи вбачається, що між сторонами у справі відсутній спір щодо розміру орендної плати за період квітень 2011 року - червень 2011 року, яка сплачена відповідачем повністю 05.01.2012 року згідно виставлених позивачем рахунків. Спірним є період з липня 2009 року по грудень 2010 року. За даними позивача за вказаний період розмір орендної плати, що підлягає сплаті за користування орендним майном, становить 1135703,60 грн, а за даними відповідача - 648671,68 грн. Несплачена орендна плата в розмірі 487031,92 грн заявлена позивачем до стягнення. Спір між сторонами щодо розміру орендної плати за заявлений позивачем період (період з липня 2009 року по грудень 2010 року) виник, оскільки позивач визначає розмір орендної плати, виходячи з розміру, який погоджений сторонами в договорі оренди, а відповідач - у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року N 316.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009р. №316 "Деякі питання оплати оренди державного майна" було впроваджено тимчасове, до 01.01.2010 року, зниження орендних ставок за оренду нерухомого державного майна, визначених у додатку 2 до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. № 786, крім ставок, визначених пунктами 1-3 зазначеного додатка, та установлено, що орендні ставки застосовуються у розмірі 45 відсотків встановленого обсягу.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 року № 316, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 року № 1341, від 16.06.2010 року № 440, встановлено, що з 01.07.2010 року до 01.01.2011 року орендні ставки, визначені в додатку 2 до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, крім ставок, визначених пунктами 1-3 зазначеного додатка, застосовуються у розмірі 45 відсотків встановленого обсягу для орендарів - суб'єктів малого підприємництва і 80 відсотків встановленого обсягу - для інших орендарів.

Суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням Господарського суду Одеської області від 06.06.2011 року у справі № 6-20/65-10-2429, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 року, зобов'язано ДП "ВО "Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова" здійснити перерахунок орендної плати за договором оренди № 9649 від 28.03.1996 року за період з травня 2009 року до 01.01.2011 року у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 року № 316 "Деякі питання оплати оренди державного майна".

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 45 ГПК України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зважаючи на те, що факти, встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 06.06.2011 року у справі № 6-20/65-10-2429 мають преюдиційне значення для цього господарського спору і згідно ст. 35 ГПК України не підлягають доведенню знову, Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач безпідставно вимагає від відповідача сплати орендної плати за період з травня 2009 року до 01.01.2011 року без урахування знижки орендної ставки згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 року № 316 "Деякі питання оплати оренди державного майна".

Враховуючи встановлені судами обставини сплати відповідачем орендної плати за договором оренди № 9649 від 28.03.1996 року в розмірі, який визначений з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 року № 316 "Деякі питання оплати оренди державного майна", суд касаційної інстанції вважає, що господарськими судами попередніх інстанцій зроблено правомірний висновок про те, що в задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості по орендній платі у сумі 487031,92 грн необхідно відмовити з підстав відсутності заборгованості і підстави для зміни чи скасування судових рішень у цій частині відсутні.

Разом з тим, суд касаційної інстанції не може погодитись з висновками господарських судів в частині відмови в стягненні пені по рахункам за орендну плату в сумі 86858,50 грн, інфляційних витрат по рахункам за орендну плату 53088,66 грн, 3% річних по рахункам за орендну плату - 25453,45 грн, оскільки всупереч вимогам ст. ст. 47, 43 ГПК України суди не досліджували питання дотримання відповідачем строків сплати орендних платежів, визначених у договорі, а тому судові рішення у цій частині підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд.

Оскільки зобов'язання зі сплати орендних платежів носить періодичний характер, то при новому розгляді спору про стягнення пені, 3% річних та інфляційних, суд повинен встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано та коли зобов'язання фактично було виконано відповідачем, з'ясувати чи мало місце прострочення кожного платежу та кількість днів прострочення, та з урахуванням встановленого обчислити розмір штрафних санкцій, виходячи із суми прострочених платежів за кожен період (квартал, місяць) окремо від дня порушення відповідачем свого обов'язку щодо їх сплати до дня виконання зобов'язання, підсумувати розміри нарахованих пені, 3% річних та інфляційних із прострочених платежів та визначити її загальну суму.

Не можна погодитись також і з висновком суду місцевого господарського суду, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, щодо залишення позову без розгляду в частині сплати заборгованості за землю у період з 14.03.2009 року по 30.06.2011 року з підстав надання позивачем розрахунку заборгованості по сплаті за землю у період з 14.03.2009 року по 30.06.2011 року, в якому безпідставно використовується значення коефіцієнту функціонального використання в розмірі 2,5 та відсутнє обґрунтування використаних позивачем значень сукупного локального та зонального коефіцієнтів.

Так, відповідно до п. 5 ст. 54 ГПК України позовна заява має містити обґрунтований розрахунок сум, що стягується.

Ухвалами Господарського суду Одеського області від 12.12.2012 року, 11.01.2013 року та 25.01.2013 року суд зобов'язував позивача надати розгорнутий та детальний розрахунок щомісячного розміру плати за землю в 2008 - 2011 роках, який зазначений позивачем у виставлених до оплати рахунках, з відповідним обґрунтуванням та посиланням на нормативно-правові акти.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Отже, правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України настають лише у випадку неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав вимоги суду та надав розгорнутий та детальний розрахунок щомісячного розміру плати за землю в 2008 - 2011 роках, який зазначений у виставлених до оплати рахунках, з відповідним обґрунтуванням та посиланням на нормативно-правові акти (пояснення від 24.01.2013 року № 157/41-і та від 13.02.2013 року № 157/98 (а.с. 76-81 та 111-122 т. 3), в тому числі містить й обґрунтування застосування коефіцієнтів. За вказаних обставин у господарського суду не було підстав для залишення позову без розгляду в цій частині.

З висновками суду першої інстанції про відмову в позові з підстав спливу строків позовної давності в частині стягнення заборгованості за землю у період з 2008 року по 14.03.2009 року (8279,14 грн, як перерахунок плати за землю за 2008 року та 6075,35 грн, як перерахунок плати за землю за період з 01.01.2009 року по 14.03.2009 року) Вищий господарський суд України також не може погодитись, оскільки за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Разом з цим, судом не досліджувалось питання про порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, а тому суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду про відмову в позові в частині стягнення заборгованості за землю у період з 2008 року по 14.03.2009 року з підстав спливу строків позовної давності є передчасними. Крім того, Вищий господарський суд України зауважує, що судом взагалі не було встановлено початок перебігу строку позовної давності, що свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин справи та порушення вимог ст. 43 ГПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України резолютивна частина рішення господарського суду має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

Пленум Вищого господарського суду України у пункті 9 постанови від 23.03.2012 року N 6 "Про судове рішення" та пункті 9 постанови від 29.05.2013 року N 9 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" роз'яснив, що у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду. Якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення господарського суду вказаним вимогам не відповідає, оскільки резолютивна частина рішення не містить висновок щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 2796,04 грн - 3 % річних по рахункам по сплаті за землю. Не звернув на це увагу і апеляційний господарський суд, який повинен був самостійно усунути відповідне порушення.

З урахуванням викладеного, Вищий господарський суд України вважає, що не можна законними і обґрунтованими визнати ухвалені судові рішення в частині розгляду вимог щодо стягнення пені по рахункам за орендну плату в сумі 86858,50 грн, інфляційних витрат по рахункам за орендну плату - 53088,66 грн, 3% річних по рахункам за орендну плату - 25453,45 грн, 3 % річних по рахункам по сплаті за землю - 2796,04 грн, інфляційних витрат по рахункам по сплаті за землю - 5073,50 грн, пені по рахункам по сплаті за землю - 1116,68 грн та 66635,14 грн - заборгованості з оплати за землю.

У зв'язку з наведеним, судові рішення у цій частині слід скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене у постанові, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до норм діючого законодавства, вирішити спір.

У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, п.п. 1, 3 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110, ч. 1 ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.07.2013 року та рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2013 року у справі № 5017/782/2012 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості по орендній платі у сумі 487031,92 грн залишити без змін.

В решті судові рішення скасувати і справу № 5017/782/2012 в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Могил С.К.Суддя Вовк І.В.СуддяКондратова І.Д.