Ухвала суду № 33601503, 30.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 р.Справа № 820/3602/13-а

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2013р. по справі № 820/3602/13-а

за позовом Приватного підприємства «Олан»

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПП «Олан», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби від 24.04.13 р. № 0000232200 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 384663,0 грн. та №0000242200 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 214044,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 107022,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.13 р. по справі № 820/3602/13-а позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.13 р. по справі № 820/3602/13-а та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 337/22/32506594 від 16.04.13 р. документальної планової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.11 р. по 31.12.12 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 138.1.1 та п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з безпідставним формуванням позивачем валових витрат та податкового кредиту по ПДВ по операціям з ТОВ «Вел Траст» та ТОВ «Вінкап», які є посередниками і операції з ними не мали реального характеру ні при придбання, ні при продажу товарів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на те, що договір поставки № 26/11 від 12.05.11 р., укладений позивачем з ТОВ «Вел Траст» та № 7-11/В від 12.05.11 р., укладений позивачем з ТОВ «Вінкап», які є правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті, а тому зазначені договори визнані судом першої інстанції належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами факту вчинення правочинів в розумінні ст. 202 ЦК України. При цьому вказано на те, що згідно ст. 6 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Предметом договору № 26/11 від 12.05.11 р., укладеного позивачем з ТОВ «Вел Траст», була поставка газу скрапленого марки СПБТ, отримання якого позивачем підтверджено актами приймання-передачі № 70 від 07.07.11 р., № 76 від 12.07.11 р., № 99 від 24.08.11 р., № 122 від 27.09.11 р. Оплата отриманого товару підтверджується виписками з особового рахунку позивача в ПАТ «Мегабанк». Доставка скрапленого газу здійснювалася залізничним транспортом у вагоно-цистернах, про що свідчать надані позивачем товарно-транспортні накладні, виписані 09.07.11 р., 26.08.11 р., 29.09.11 р. на адресу вантажоотримувача ПП «Род-Ник», з яким у позивача укладений договір про надання послуг з приймання та перекачки скрапленого газу від 01.10.08 р. Підставою віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є податкові накладні, видані ТОВ «Вел Траст» № 13 від 16.05.11 р., № 11 від 06.07.11 р., №17 від 24.08.11 р.; № 27 від 26.09.11 р., № 31 від 26.09.11 р., № 33 від 27.09.11 р.

Також судом першої інстанції був досліджений договір поставки № 7-11/В від 12.05.11 р. та додаткові угоди до нього, укладений позивачем з ТОВ «Вінкап», предметом якого є поставка скрапленого газу. Здійснення поставки підтверджено актами приймання-передачі № 69 від 02.07.11 р., № 76 від 12.07.11 р. Доставка скрапленого газу здійснювалася залізничним транспортом у вагоно-цистернах, про що свідчать надані позивачем товарно-транспортні накладні від 04.07.11 р. та 12.07.11 р., на адресу вантажоотримувача ПП «Род-Ник», з яким у позивача підписаний договір про надання послуг з приймання та перекачки скрапленого газу від 01.10.08 р. Формування податкового кредиту проведено на підставі податкових накладних № 3 від 01.07.11 р. та № 11 від 08.07.11 р. Оплата товару підтверджена випискою з особового рахунку позивача в ПАТ «Мегабанк».

Придбаний у вказаних контрагентів скраплений газ був реалізований в роздріб, що підтверджується накладними на переміщення № 0907/1 від 09.07.11 р., № 26/08/1 від 26.08.11 р. та № 2909/1 від 29.09.11 р., № 0407/1 від 04.07.11 р. та № 14/07/1 від 14.07.11 р., звітами про використання РРО при продажу товару за липень-вересень 2011 р., касовими звітами про реалізацію газу скрапленого за липень-вересень 2011 р. на АГЗП, що належать позивачу на праві власності або оренди, що підтверджено відповідними свідоцтвами про право власності та договором оренди. Реалізація скрапленого газу позивачем здійснена з прибутком, про що свідчать виписки з особового рахунку позивача та даний факт не заперечується відповідачем.

За висновками суду першої інстанції наведені обставини спростовують твердження відповідача про відсутність реального характеру відповідних операцій, які ґрунтуються виключно на інформації, отриманої від ДПІ Київського району м. Харкова про неможливість проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Вінкап», та від ДПІ Червонозаводського району м. Харкова про результати зустрічної звірки ТОВ «Вел Траст» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «ТНК-ВР Коммерс».

В постанові суду першої інстанції також зроблений висновок про те, що відповідач безпідставно та з порушенням чинного законодавства визначив рівень звичайної ціни, за якою позивач придбавав газ скраплений у ТОВ «Вел-Траст», оскільки згідно ст. 3, ст. 6, ст. 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення» політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку. В народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. В п. розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК України передбачено, що з 01.04.11 р. втрачає чинність Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», крім п. 1.20 ст. 1 цього Закону, який діє до 01.01.13 р. Отже, звичайні ціни до 01.01.13 р. визначаються у порядку, передбаченому п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а з 01.01.13 р. - за правилами, визначеними в ст. 39 ПК України.

Відповідно п. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги), передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку таких товарів. Для визначення звичайної ціни товару, згідно п. 1.20.2 наведеної норми використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. Відповідач при визначенні рівня звичайної ринкової ціни та застосуванні для цього довідки ТОВ «Черкаси-газснаб», який є лише одним з учасників ринку, отриману від іншого податкового органу, порушив вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в діючий частині), оскільки не дослідив жодного укладеного договору купівлі-продажу скрапленого газу. Такі дії відповідача не можуть свідчити про повне дослідження та співставлення діючих цінових пропозицій та умов договорів на всьому внутрішньому ринку України.

На підтвердження реальної вартості газу скрапленого позивач надав суду довідку Торгово-промислової палати України від 24.09.12 р., відповідно якої у період травень-червень 2011 р. ціна на скраплений газ марки СПБТ складала 8300-8500 грн. за 1 тонну, яка прийнята судом першої інстанції належним та допустимим доказом по справі.

Також в постанові суду першої інстанції вказано на те, що постановами Харківського Апеляційного адміністративного суду від 04.10.12 р. по справі № 2а-3278/12/2070 та від 31.01.13 р. по справі № 2а-9589/12/2070 був встановлений реальний характер операцій позивача з ТОВ «Вел Траст» по договору поставки № 26/11 від 12.05.11 р., які були предметом перевірки та судового розгляду у спорі між позивачем та відповідачем, а тому ці обставини не підлягають доказуванню у даній справі в розумінні ст. 72 КАС України.

В обґрунтування висновків судового рішення в постанові суду першої інстанції наведений зміст п. 180.1 ст. 180, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 199.1 ст. 199, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України, ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і вказано, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при здійсненні угод взаємоузгоджених дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад; позивачем отримані від його контрагентів належним чином оформлені податкові накладні на всю кількість продукції, яка оплачена позивачем в повному обсязі грошовими коштами, в т.ч. з урахуванням ПДВ. Відповідачем не заперечувалася наявність у позивача належним чином оформлених документів по вказаним операціям, використання придбаного товару у власній господарській діяльності, що свідчить про відсутність в діях позивача порушень вимог п. 138.1.1 та п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України.

З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС від 24.04.13 р. № 0000232200 та № 0000242200 підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням вимог ч. 3 ст. 2 КАС України.

Колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги, які є дублюванням змісту акту перевірки та заперечення на позов, їх не спростували.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.13 р. по справі № 820/3602/13-а прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2013р. по справі № 820/3602/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2013р. по справі № 820/3602/13-а за позовом Приватного підприємства «Олан» до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська