Постанова № 33601196, 12.09.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2874/13-а

12 вересня 2013 року м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області про визнання дій протиправними, скасування вимоги та зобов'язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області (далі - УПФУ у Володимирецькому районі) про визнання дій протиправними щодо нарахування боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за ІІ-й квартал 2013 року, скасування вимоги від 26.07.2013 №Ф-91 про сплату недоїмки в сумі 1194,03грн., зобов'язання вчинити дії щодо виключення з картки особового рахунку платника єдиного внеску вказаної суми недоїмки та утриматися від нарахування такого внеску надалі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус фізичної особи-підприємця, перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. Оскільки ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, то відповідно до норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не зобов'язаний.

У судове засідання позивач не прибув, позовна заява містить клопотання розгляд справи за його відсутності.

Відповідач, УПФУ у Володимирецькому районі, позовні вимоги не визнав повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що відповідно до ч.4 ст.4 Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, та отримують пенсію, призначену відповідно до інших законів України, сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах. Позивачу призначена пенсія за віком як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 N796-XII (далі - Закон N796-XII), тобто застосовано пільгову умову - зменшення пенсійного віку. Відтак, звільнення від сплати єдиного внеску позивача не стосується, як особи, що отримує інші види пенсійних виплат, не передбачених ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

У судове засідання представник відповідача не прибув, у поданих суду запереченнях просив розглянути справу за відсутності представника.

Судом не визнавалася обов'язковою участь сторін в судовому засіданні, тому відповідно до вимог ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України суд розглянув справу в порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх наявними у справі доказами, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (належить до 3 категорії), що підтверджується відповідним посвідченням від 19.10.1993 серії НОМЕР_1 (а.с.13). Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець Володимирецькою районною державною адміністрацією Рівненської області 26.03.2004 (а.с.8), з 01.01.2012 здійснює підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування за видами діяльності: 47.89 - роздрібна торгівля з лотків на ринках іншими товарами, 47.99 - інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (свідоцтво платника єдиного податку серії НОМЕР_2 від 21.05.2012 (а.с.9)).

Згідно з довідкою УПФУ у Володимирецькому районі від 08.05.2013 №118, ОСОБА_1 отримує пенсію за віком (а.а.с.21).

26.07.2013 УПФУ у Володимирецькому районі для ОСОБА_1 було сформовано вимогу про сплату недоїмки №Ф-91 на суму 1194,03грн. (а.с.10).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом №2464-VI.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п.4. ч.1. ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до ч.4 ст.4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням визначено Законом №1058-IV, статтею 1 якого визначено, що пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно зі ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно;

55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Разом з тим, статтею 55 Закону №796-XII встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV.

У даному випадку положення ст.55 Закону №796-XII належить розуміти в контексті з положеннями ст.26 Закону №1058-IV. Відтак, пенсія за віком може бути надана особі, яка не досягла пенсійного віку, встановленого Законом №1058-IV, за умови, якщо остання працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку про те, що пенсіонер за віком - це та особа, яка перебуває на обліку у відповідному територіальному управлінні Пенсійного Фонду України та отримує пенсію за віком, не зважаючи на те, що її вік менший, ніж визначений частиною першою статті 26 Закону №1058, оскільки норми діючого пенсійного законодавства, за наявності визначених законом умов, передбачають призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058.

Судом встановлено, що відповідно до вимог Закону №796-XII ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком, тобто із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058-IV, у добровільному порядку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування він не перебуває, а відтак, обов'язок сплачувати єдиний внесок у позивача відсутній.

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, як потерпілому внаслідок аварії на ЧАЕС при повному стажі, тобто пільгову, а не на загальних підставах, оскільки вважає, що ця обставина жодним чином не позбавляє позивача права бути звільненим від сплати єдиного внеску. Вказана пільгова пенсія є пенсією за віком (лише зі зниженням останнього), а ч.4 ст.4 Закону №2464-VI не передбачено обов'язковою умовою звільнення від сплати єдиного внеску призначення особі пенсії за віком саме на підставі Закону №1058-IV.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати за себе єдиного внеску, жодних інших обставин щодо існування у позивача боргу УПФУ у Володимирецькому районі суду не доведено, у відповідача відсутні правові підстави для прийняття оспорюваної вимоги.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст.72 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч цьому, УПФУ у Володимирецькому районі не доведені ті обставини, на яких ґрунтувалися заперечення на адміністративний позов, а зокрема відповідачем не підтверджено належними доказами у справі обставин щодо порушення позивачем вимог Закону №2464-VI.

Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку про те, що дії УПФУ у Володимирецькому районі щодо нарахування боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за ІІ-й квартал 2013 року є протиправними, вимогу відповідача від 26.07.2013 №Ф-91 про сплату недоїмки з єдиного внеску в сумі 1194,03грн. належить скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.

При цьому, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на недотримання позивачем порядку оскарження вимог, встановленого ч.4 ст.25 Закону №2464-VI, як на підставу для відмови у задоволенні позову.

Так, відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Рішенням Контитуційного Суду України від 25.11.1997р. №6-зп у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_2 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) встановлено, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність). Подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Жодна з норм КАС України не передбачає обов'язок особи перед зверненням до адміністративного суду оскаржувати відповідне рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень в адміністративному порядку, якщо такий порядок визначено законом.

Таким чином, скористатися правом на оскарження в суді вимоги органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки особа може у будь-який момент, з урахуванням строків позовної давності, після отримання відповідної вимоги або з моменту отримання відомостей про таку вимогу.

В силу вимог ст.20 Закону №2464-VI та Положення про Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.10.2010 за №1005/18300, на кожну застраховану особу заводиться персональна облікова картка, до якої вносяться, серед іншого, дані про суми сплаченого єдиного внеску.

Враховуючи те, що вимога про сплату недоїмки від 26.07.2013 №Ф-91 в сумі 1194,03грн. визнана судом протиправною, вказану суму належить вилучити з персональної облікової картки застрахованої особи ОСОБА_1, а позов у цій частині - задовольнити.

З приводу позовної вимоги про зобов'язання відповідача утриматися надалі від нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд зазначає, що дана вимога не відповідає змісту законодавства, адже судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання та не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.

Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення у майбутньому.

Таким чином, адміністративний суд не може розглядати вимоги щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії у майбутньому у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій.

Отже, позовна вимога про зобов'язання відповідача утриматися від нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в подальшому є необґрунтованою та безпідставною, а тому до задоволення не підлягає.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області щодо нарахування боргу ОСОБА_1 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за ІІ-й квартал 2013 року в сумі 1194,03грн.

Скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області від 26.07.2013 №Ф-91 про сплату недоїмки в сумі 1194,03грн.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області вчинити дії щодо внесення змін до персональної облікової картки застрахованої особи ОСОБА_1, шляхом вилучення даних про заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 1194,03грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача ОСОБА_1 із Державного бюджету України судовий збір у сумі 137,64грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дудар О.М.