Постанова № 33599594, 18.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р. Справа№ 5011-16/8365-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Тунік А.В., представник за довіреністю № б/н від 19.07.2013;

від відповідача - Мартиненко О.О., представник за довіреністю № 149 від 25.02.2013,

від ВДВС - представник не прибув;

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на ухвалу господарського суду міста Києва від 05.08.2013 за заявою відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про зміну способу виконання рішення у справі № 5011-16/8365-2012 (суддя Любченко М.О.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Галіція" до публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про розірвання договору та повернення майна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.10.2012р. по справі №5011-16/8365-2012 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Галіція" задоволено повністю; розірвано договір №п1 від 21.01.2011р. на переробку зерна, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Галіція" та державним підприємством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України"); зобов'язано публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Галіція" 1 072,133 тон зерна пшениці, 93,584 тон борошна другого ґатунку, 271,906 тон висівок, 110,066 тон відходів.

На виконання зазначеного рішення суду позивачу видано накази від 16.11.2012р. про зобов'язання відповідача вчинити дії та стягнення судового збору відповідно.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2012р. рішення господарського суду міста Києва від 08.10.2012р. по справі №5011-16/8365-2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2013р. касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2012 р. та рішення господарського суду міста Києва від 08.10.2012 р. у справі № 5011-16/8365-2012 - без змін.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2013р. рішення суду від 08.10.2012р. роз'яснено наступним чином: відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 08.10.2012р. у справі №5011-16/8365-2012 поверненню публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" товариству з обмеженою відповідальністю "Галіція" підлягає 1072,133 тон зерна м'якої пшениці 3-го класу групи А з показниками якості згідно ДСТУ 3768:2010 "Пшениця. Технічні умови"; 204,643 тон борошна пшеничного вищого ґатунку; 205,203 тон борошна пшеничного першого ґатунку; 93,584 тон борошна пшеничного другого ґатунку з показниками якості згідно ГСТУ 46.004-99 "Борошно пшеничне. Технічні умови"; 271,906 тон висівок пшеничних з показниками якості згідно ДСТУ 3016-95 "Висівки кормові пшеничні і житні. Технічні умови"; 110,066 тон відходів від помелу зерна пшениці.

Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві звернувся до суду з заявою про зміну способу виконання рішення від 08.10.2012р. у справі №5011-16/8365-2012 шляхом звернення стягнення на грошові кошти публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2013 по справі №5011-16/8365-2012 заяву відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про зміну способу виконання рішення задоволено; змінено спосіб виконання рішення господарського суду міста Києва від 08.10.2012р. по справі №5011-16/8365-2012 шляхом звернення стягнення на грошові кошти публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в сумі 4 335 537 грн. 80 коп.

При прийнятті даної ухвали, суд першої інстанції дійшов висновку про існування конкретних обставин, що роблять неможливим виконання рішення суду у встановлений ним спосіб.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду міста Києва від 05.08.2013 по справі №5011-16/8365-2012 скасувати та відмовити у задоволенні заяви відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції задовольняючи заяву виконавчої служби повинен був виходити з вартості майна, визначеної у рішенні від 08.10.2012 по даній справі про його повернення, проте вартість майна була визначена на підставі довідки Львівської торгово-промислової палати від 15.07.2013р. №19-09/946.

Крім цього, апелянт зазначає про те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не було враховано вимоги Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", оскільки на майно боржника поширюється дія мораторію.

Представник апелянта в судовому засіданні 18.09.2013 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача у справі в судовому засіданні 18.09.2013 надав пояснення, якими проти апеляційної скарги заперечив

Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві не скористався правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Разом з тим, від органу ДВС надійшло на адресу суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду - залишити без змін, а також просив суд розглядати справу за відсутності представника ДВС.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Частиною 5 статті 106 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вже було зазначено вище, на виконання рішення господарського суду міста Києва від 08.10.2012 р. позивачу видано накази від 16.11.2012р. про зобов'язання відповідача вчинити дії з передачі певної продукції та стягнення судового збору відповідно.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві від 30.01.2013 відкрито виконавче провадження № 36213091 з примусового виконання наказу по справі №5011-16/8365-2012 від 16.11.2012р.

Даною постановою встановлено для боржника семиденний строк для добровільного виконання рішення.

Крім цього, зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк буде розпочато примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

Постанова про відкриття виконавчого провадження оскаржена не була.

Державним виконавцем 30.01.2013 направлено на адресу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" вимогу про повернення продукції товариству з обмеженою відповідальністю "Галіція", присудженої за рішенням суду та надано боржнику добровільний строк виконання до семи днів з моменту отримання вимоги.

Відповідачем листом №2-1-10/117 від 04.03.2013р. було повідомлено орган ДВС про те, що виконати рішення неможливо, у зв'язку з відсутністю в наказі суду конкретизації майна, яке публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" повинно повернути за рішенням від 08.10.2012р.

Враховуючи дану обставину, відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві звернувся до суду з заявою про роз'яснення рішення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2013р. рішення суду від 08.10.2012р. було роз'яснено.

Державний виконавець з урахуванням ухвали про роз'яснення рішення суду повторно надіслав відповідачу вимогу №595/10 від 21.05.2013р., якою зобов'язав боржника виконати рішення суду та письмово повідомити про виконання відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві в строк до 7 днів з моменту отримання вимоги.

У відповідь на зазначену вимогу відповідач листом №2-1-10/248 від 10.06.2013р. повідомив виконавчу службу про те, що дії з повернення зерна можуть бути вчинені виключно за місцем знаходження зернових складів, зокрема, у місті Львові, оскільки зернові склади відповідача у місті Києві відсутні.

Враховуючи те, що боржником не було добровільно виконано рішення суду, а також вимоги державного виконавця, постановою від 12.06.2013р. на публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було накладено штраф у розмірі 1020 грн.

Крім цього, державним виконавцем 17.06.2013р. здійснено вихід за адресою місцезнаходження боржника, про що складено акт від 17.06.2013р., відповідно до якого вимога державного виконавця про зобов'язання повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Галіція" майно не виконана.

Даним актом встановлено відсутність майна, що підлягає поверненню згідно рішення суду.

В результаті виявлення невиконання рішення суду, державним виконавцем було направлено на адресу відповідача повторну вимогу №595/10 від 17.06.2013р., якою боржника в черговий раз було зобов'язано виконати рішення суду та у триденний строк письмово повідомити про це виконавчу службу.

Листом №2-1-10/265 від 19.06.2013р. відповідач знову повідомив орган виконання судових рішень про неможливість виконання рішення суду, у зв'язку з тим, що зернові склади відповідача у місті Києві відсутні

Постановою державного виконавця від 20.06.2013р. на боржника за повторне невиконання рішення суду було накладено штраф у розмірі 1020 грн.

Крім цього, державним виконавцем 21.06.2013р. здійснено вихід за адресою місцезнаходження боржника, про що складено акт від 21.06.2013р., яким встановлено, що рішення суду про повернення майна боржником не виконано, а майно, що підлягає поверненню, відсутнє.

Враховуючи, невиконання відповідачем рішення суду та вимог державного виконавця, також встановлення виконавчою службою відсутності майна у боржника, що підлягає поверненню за рішенням суду, відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві звернувся до суду з заявою про зміну способу виконання рішення від 08.10.2012р. у справі №5011-16/8365-2012 шляхом звернення стягнення на грошові кошти публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті (п. 7.1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Пунктом 7.2 вищенаведеної постанови передбачено, зокрема, що підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Так, внаслідок здійснення відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві виконавчих дій було встановлено відсутність майна у відповідача, що підлягає поверненню за рішенням суду.

Актами державної виконавчої служби від 17.06.2013 та від 21.06.2013р. було встановлено, що рішення суду про повернення майна боржником не виконано, а майно, що підлягає поверненню, відсутнє.

За відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в натурі, засвідченої державним виконавцем (наприклад, його постановою про повернення виконавчого документа з підстави відсутності майна), господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про стягнення вартості цього майна. При цьому господарський суд повинен виходити з вартості майна, визначеної ним у рішенні про його передачу (повернення) (п. 7.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Отже, враховуючи відсутність у відповідача майна присудженого позивачу, що підтверджується Актами державної виконавчої служби від 17.06.2013 та від 21.06.2013р., місцевим господарським судом правомірно змінено спосіб виконання рішення шляхом звернення стягнення на грошові кошти відповідача.

При цьому, враховуючи не зазначення у рішенні суду вартості майна, присудженого позивачу, місцевим господарським судом вірно визначено таку вартість на підставі довідки Львівської торгово-промислової палати від 15.07.2013р. №19-09/946.

За наведених обставин, доводи апелянта про те, що суд першої інстанції задовольняючи заяву виконавчої служби повинен був виходити з вартості майна, визначеної у рішенні від 08.10.2012 по даній справі, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Також, підлягають відхиленню доводи апелянта про те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не було враховано вимоги Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", оскільки на майно боржника поширюється дія мораторію.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Відповідно до частини першої статті 2 зазначеного Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою.

Згідно з п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.05.2006 № 01-8/1114 "Про Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" до інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 N 87 (з подальшими змінами і доповненнями).

Далі в зазначеному листі вказано, що дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу.

Отже, оборотні активи підприємств може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, дія мораторію на грошові кошти відповідача не розповсюджується, а тому за рахунок даних коштів можуть бути задоволені вимоги позивача.

За наведених обставин, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку про зміну способу виконання рішення шляхом звернення стягнення на грошові кошти відповідача.

Стосовно доводів апелянта про те, що державним виконавцем необґрунтовано встановлено факт відсутності майна боржника за місцезнаходженням юридичної особи, оскільки таке майно знаходиться на зернових складах відповідача, зокрема, у місті Львові, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Так, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців місцезнаходженням юридичної особи - публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є місто Київ, вул. Саксаганського, б. 1.

Також, слід зазначити, що виходячи з положень Закону України "Про виконавче провадження" питання стосовно місця проведення виконавчих дій вирішується державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження.

Зокрема, ч. 1 ст. 25 вказаного Закону встановлює, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Так, публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" вважаючи, що виконавчий документ пред'явлено до органу державної виконавчої служби не за місцем виконання рішення, могло оскаржити в установленому законом порядку постанову про відкриття виконавчого провадження.

Проте, відповідачем наведених дій вчинено не було.

Крім цього, відповідач не звертався до суду з вимогами про спонукання відділу державної виконавчої служби Печерського управління юстиції у місті Києві передати виконавче провадження до іншого органу примусового виконання рішень за місцезнаходженням майна боржника.

Також, відповідачем не доведено, що ним вчинялись будь-які дії, спрямовані на виконання рішення суду, у тому числі, через власну філію "Львівський комбінат хлібопродуктів".

Відповідачем не наведено жодних доводів стосовно неможливості вчинення дій щодо повернення продукції, яка знаходиться на зернових складах у місті Львові.

Також, і не надано доказів наявності майна, яке підлягало передачі позивачу за рішенням суду у даній справі.

Таким чином, доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків в суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 05.08.2013 по справі №5011-16/8365-2012 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №5011-16/8365-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Руденко М.А.