Рішення № 33599431, 12.09.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15544/13 12.09.13 р.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Торговий дім " Украгропром "

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю " Золотий Екватор "

2. Товариства з обмеженою відповідальністю " Торгова Аграрна Компанія "

Про визнання договору поруки № 158 від 04.04.2012 р. недійсним.

Суддя Пінчук В.І.

Представники:

від позивача Цецик І.М. - предст.; Богонос В.А.- предст.

від відповідача - 1 Стецик Н.В.- предст.

від відповідача - 2 Федоров Я.М. - предст.

Рішення прийняте 12.09.2013 р., оскільки у судовому засіданні 29.08.2013 р. оголошувалась перерва.

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору поруки № 158 від 04.04.2012 р., який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю " Золотий Екватор ", товариством з обмеженою відповідальністю " Торгова Аграрна Компанія " та товариством з обмеженою відповідальністю " Торговий дім " Украгропром ".

Представник відповідача - 1 у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог позивача заперечує та просить суд у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача - 2 у відзиві на позовну заяву позовні вимоги позивача визнає в повному обсязі та вважає їх законними та обґрунтованими.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

04.04.2012 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" ( позивачем, поручителем ), товариством з обмеженою відповідальністю " Золотий Екватор " ( відповідачем - 1, кредитором ) та товариством з обмеженою відповідальністю " Торгова Аграрна Компанія " ( відповідачем - 2, боржником ) був укладений договір поруки № 158.

Згідно п.1.1 вказаного договору поруки, поручитель ( позивач ) зобов'язався субсидіарно відповідати перед кредитором ( відповідачем - 1 ) за виконання боржником ( відповідачем - 2 ) в повному обсязі зобов'язань згідно Генерального договору поставки нафтопродуктів № 103 від 06.03.2012 р., який був укладений між боржником та кредитором.

Зазначений договір позивач просить суд визнати недійсним.

Як на підставу своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що договір поруки № 158 від 04.04.2012 р. з боку товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім " Украгропром " був укладений та підписаний не уповноваженою особою, а саме генеральним директором Пахотою В.Ю.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України " Про господарські товариства " акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командне товариство діє на підставі засновницького договору.

Як стверджує позивач, на момент укладення договору поруки № 158 від 04.04.2012 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім " Украгропром " діяло на підставі статуту затвердженого протоколом № 29/03-2011-02 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім " Украгропром " від 29.03.2011 р., який зареєстрований 16.05.2011 р. державним реєстратором Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації Гордієнко В.І. за номером запису 10741050008034071.

Відповідно до п. 7.3 зазначеного статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім " Украгропром " у товаристві створюється колегіальний виконавчий орган: Рада директорів ( дирекція ) товариства у кількості 3 ( трьох ) осіб.

Згідно протоколу № 26/03-2012 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю " Торговий дім " Украгропром " від 26.03.2012 р. обрано членів Ради директорів товариства.

Підпунктом 3 пункту 7.3.4. зазначеного статуту передбачено, що до компетенції Ради директорів ( дирекції ) належить прийняття рішень щодо видачі товариством будь - яких поручительств, гарантій.

Згідно підпункту 3 пункту 7.5.4 статуту товариства з обмеженою відповідальністю " Торговий дім " Украгропром " генеральний директор у межах своєї компетенції укладає та підписує від імені товариства господарські та інші договори ( угоди, контракти ), виступає розпорядником його коштів та майна з врахуванням обмежень, встановлених статутом товариства.

Тобто, як стверджує позивач у позовній заяві, генеральний директор Пахота В.Ю. мав право укладати та підписувати спірний договір поруки лише тільки після прийняття відповідного рішення Радою директорів ТОВ " Торговий дім " Украгропром " та уповноваження його на укладення та підписання відповідного договору поруки.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Разом з тим, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав:

Відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства ( ч.3 ст. 237 ЦК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин ).

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що при укладанні спірного договору сторонами було дотримано норми чинного законодавства, а саме:

- зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства.

- волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі;

- спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства;

- правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до ст. 3.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р. " Про деякі питання визнання правочинів ( господарських договорів ) недійсними ", передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Натомість, як свідчать матеріали справи, у червні 2013 р. відповідач - 1 товариство з обмеженою відповідальністю " Золотий Екватор " звертався до позивача - товариства з обмеженою відповідальністю " Торговий дім " Украгропром " як до поручителя з вимогою ( № 1672 від 17.06.2013 р. ) про сплату заборгованості в розмірі 13191160,61 грн. за договором поставки нафтопродуктів № 103, який був укладений між відповідачем - 2 ( товариством з обмеженою відповідальністю " Торгова Аграрна Компанія " ) та відповідачем - 1 ( товариством з обмеженою відповідальністю " Золотий Екватор " ).

Позивачем зазначена вимога була розглянута та направлена відповідачу - 1 відповідь, в якій позивач посилаючись на п. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України зазначає про те, що строк виконання основного зобов'язання за договором поставки нафтопродуктів настав 10.04.2012 р., яке відповідач - 2 ( товариство з обмеженою відповідальністю " Торгова Аграрна Компанія " ) не виконав, а тому протягом 6 місяців, тобто до 11.10.2012 р. позивач повинен був пред'явити вимогу поручителю про сплату заборгованості за договором поставки нафтопродуктів № 103 від 06.03.2012 р., натомість пред'явив вимогу лише 21.06.2013 р.

Також у зазначеному листі позивач вказує на те, що оскільки строк дії поруки закінчився - у поручителя відсутні підстави для задоволення вимоги ( № 1672 від 17.06.2013 р. ) про сплату заборгованості за договором поставки нафтопродуктів від 06.03.2012 р. № 103.

Такими діями, позивач підтверджує те, що спірний договір поруки № 158 від 04.04.2012 р. був схвалений останнім.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя В.І.Пінчук

дата підписання повного тексту рішення 13.09.2013 р.