Рішення № 33585736, 16.09.2013, Кіцманський районний суд Чернівецької області

718/1038/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2013 року м. Кіцмань

Кіцманський районний суд Чернівецької області у складі: головуючого - судді Олексюк Т.І.

при секретарі - Пітак О.В.

з участю: позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представників відповідача - Бацей Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору про участь у Фонді фінансування будівництва, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 20.12.2006 року вона підписала з ПАТ «Приватбанк» Кредитний договір № CVVPGB00000009 про наданні їй кредиту в сумі 29500 доларів США для оплати по договору про участь у Фонді фінансування будівництва № 1 від 20.12.2006 року. По вказаних договорах Банк взяв на себе відповідні зобов`язання. Однак, Банк порушив умови договору та не перерахував кредитні кошти до Фонду фінансування будівництва, а 27.11.2012 року пред`явив позов до неї про стягнення суми боргу та неустойки, надавши суду заяву про отримання готівки від 21.12.2006 року та анкету про видачу кредиту від 04.12.2006 року. Насправді, коштів вона не отримувала, анкету-заяву від 04.12.2006 року та заяву на видачу готівки від 21.12.2006 року вона не підписувала. Після пред`явленні позову Банком 27.11.2012 року вона дізналась про те, що Банк не перераховував коштів до Фону фінансування будівництва, видавши готівку невідомій особі на підставі підробленого у заяві на отримання готівки від 21.12.2006 року підпису. Банк не вправі був видавати кредитні кошти готівкою, а при зверненні до суду з позовом про стягнення з неї заборгованості за Кредитним договором Банк не посилався на заяву про отримання готівки від 21.12.2006 року та на анкету-заяву від 04.12.2006 року. З підстав, передбачених ст. ст. 230, 1051 ЦК України та ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» просила позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали заявлені вимоги з наведених підстав.

Представник відповідача позову не визнала, заперечуючи тим, що відповідно до п.1.1 Кредитного договору від 20.12.2006 року Банк надав позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки в сумі 29500 доларів США, які надаються на оплату по договору про участь у Фонді фінансування будівництва, а також 5907,25 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 Договору. Підтвердженням є заява на видачу готівки від 21.12.2006 року. В подальшому кошти в сумі 186676,28 гривень вносяться довірителем (ОСОБА_1) на поточний рахунок Фонду фінансування будівництва. Останнім ці кошти отримані, про що свідчать виписки по рахунку від 21.12.2006 року та від 04.01.2007 року, меморіальні ордери від 21.12.2006 року на суму 148875 гривень та від 04.01.2007 року на суму 37801,28 гривень. Рішенням Кіцманського районного суду від 12.01.2010 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість по Кредитному договору від 20.12.2006 року. Вказане рішення не було оскаржено і набрало законної сили. Позивач вказала дві підстави позову: ст. 230 ЦК України та ст.1051 ЦК України. Одночасне застосування цих двох статей є неможливим. Відповідно до ст. 230 ЦК України позивач не вказує, які умисні дії вчинені відповідачем, та не вказує, які приховувані (шляхом заперечення чи замовчування) обставини могли перешкоджати вчиненню правочину. Між Банком та позивачем укладено Кредитний договір, а не договір позики, тому вимоги ст.1051 ЦК України в даному випадку не можуть бути застосовані. Заперечувала проти висновку експертизи з тих підстав, що він суперечить Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, а також тим, що експерт вийшов за межі повноважень та провів експертизу копії заяви на отримання готівки від 21.12.2006 року.

Представник відповідача подала письмову заяву про застосування строку позовної давності, однак в судовому засіданні не заявила про це і просила відмовити у задоволенні позову за безпідставністю заявлених вимог.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як стверджувала сама позивач, вона підписала оспрюваний нею Кредитний договір

Відповідно до вимог ч.1 ст.61 ЦПК України обставини визнані сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

За наведених обставин Кредитний договір № CVVPGB00000009 від 20.12.2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 є укладеним.

Відповідно до п.1.1 даного Кредитного договору Банк надав позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки в сумі 29500 доларів США, які надаються на оплату по договору про участь у Фонді фінансування будівництва, а також 5907,25 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 Договору.

Як зазначено у п.п.1.1, 2.2.2 Договору № 1 про участь у Фонді фінансування будівництва від 20.12.2006 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1., Довіритель - ОСОБА_1 приймає участь у фінансування будівництва об`єкта, для чого перераховує кошти до Фонду фінансування будівництва в сумі та порядку, визначеному у розділі 3 даного Договору, та передає ці кошти в довірче управління Управителю - Банк, а Управитель здійснює управляння цими коштами в інтересах Довірителя на умовах, визначених Договором, перераховує кошти Забудовнику для фінансування будівництва об`єкта. Банк, як Управитель, зобов`заний прийняти кошти від Довірителя у правління та використовувати їх відповідно до цільового призначення. Зазначеного у п.1.1. Для досягнення мети управляння коштами перераховувати отримані в управління кошти на фінансування будівництва об`єкта. Для участі у Фонді фінансування будівництва Довіритель вносить у 10-денний термін від дати укладення Договору Фонду фінансування будівництва кошти у національній валюті у готівковій або безготівковій формі на поточний рахунок Фонду № 26015004018001, відкритий в Приватбанку в сумі 186676,28 гривень.

Фондом фінансування будівництва кошти отримані, про що свідчать виписки по рахунку від 21.12.2006 року та від 04.01.2007 року, меморіальні ордери від 21.12.2006 року на суму 148875 гривень та від 04.01.2007 року на суму 37801,28 гривень (а.с.50-51).

Рішенням Кіцманського районного суду від 12.01.2010 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість по Кредитному договору № CVVPGB00000009 від 20.12.2006 року (а.с.44). Вказане рішення не було оскаржено і набрало законної сили.

Як роз`яснив Пленум Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.п.14,15, 16 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

При вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин.

Суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1). Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. (ч.2). Волевиявлення учасників правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі (ч.3). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом не встановлено, що волевиявлення позивача на укладення кредитного договору не було вільним і під час його підписання вона не був ознайомлена з його умовами та наслідками його укладення. Будь-яких застережень щодо умов договору позивач, як позичальник, не зробила. Сторони досягли домовленості щодо всіх істотних умов кредитного договору. Позивач отримала кредитні кошти та прийняла умови кредитного договору до виконання, про що свідчить зміст заочного рішення Кіцманського районного від 12 січня 2010 року.

Таким чином, обставини справи свідчать, що позивач, як споживач, перед укладенням кредитного договору мала повну інформацію, передбачену ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а кредитний договір містить умови, визначені частиною 4 вказаної статті Закону та діючим законодавством.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України).

Позивач просить задовольнити позов з підстав, передбачених ст.ст.230, 1051 ЦК України.

Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.п.19,20 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229- 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Судом не встановлено таких обставин, які б давали підстави для задоволення позову відповідно до ст. 230 ЦК України.

Стаття 1051 ЦК України передбачає можливість оспорення договору позики за безгрошовістю.

Відповідно до ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Безгрошовість договору може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами.

Згідно Висновку № 877-К від 05.07.2013 року судової почеркознавчої експертизи підпис від імені Заявника в анкеті-заяві ОСОБА_1 від 04.12.2006 року виконаний не ОСОБА_1., а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1. Питання «Чи виконаний підпис у графі «отримувач» у заяві на видачу готівки від 21.12.2006 року

ОСОБА_1. чи іншою особою?» - не вирішувалось, у зв`язку з тим, що встановити відсутність факту монтажу в наданому на дослідження технічному зображенні заяви на видачу готівки від 21.12.2006 року (а.с.27), не виявилось можливим з причин відсутності ознак монтажу, що не виключає його наявність.

В силу вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з вимогами ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд приходить до висновку, що висновок судової почеркознавчої експертизи про виконання підпису у анкеті-заяві від 04.12.2006 року від імені ОСОБА_1. іншою особою не спростовує факту укладення Кредитного договору та Договору про участь у Фонді фінансування будівництва не дає підстав для визнання вказаних договорів недійсними.

Таким чином, позивач належними та допустимими доказами не довела в судовому засіданні обставини про те, що договір позики не укладався і вона грошей не позичала.

За вищенаведених та встановлених судом обставин заявлені вимоги є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, ст.ст.203, 204, 215, 216, 1051 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 15, 16, 31, 60, 61, 88, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: