Ухвала суду № 33583998, 10.09.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2013 р.Справа № 815/951/13-а

Категорія: 8.1.1 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю „Югрант-Сервіс" на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Югрант-Сервіс" до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними, -

встановиЛА:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року адміністративний позов залишено без задоволення.

ТОВ „Югрант-Сервіс" не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального права. Крім того, позивач зазначає, що рішення ухвалене без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 26.12.2012 року по 02.01.2013 року старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу спеціальних, особливо важливих перевірок та зустрічних звірок управління податкового контролю ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби, інспектором податкової служби 2 рангу Дудник Г.О. на підставі пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Югрант-Сервіс» по взаємовідносинах з МП ТОВ «Гамалс» за лютий 2012 року, квітень 2012 року, травень 2012 року, червень 2012 року та вересень 2012 року та з ТОВ «Крок-М» за січень 2012 року.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем складено акт № 41/22-1/35640980 від 10.01.2013 року про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Югрант-Сервіс» по взаємовідносинах з МП ТОВ «Гамалс» за лютий 2012 року, квітень 2012 року, травень 2012 року, червень 2012 року та вересень 2012 року та з ТОВ «Крок-М» за січень 2012 року (а.с.53-72).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Податковим кодексом України, ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами і доповненнями) (далі - Закон «Про бухгалтерський облік»).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону «Про бухгалтерський облік», визначено загальне поняття та характеристика документу, на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формуються показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону «Про бухгалтерський облік», на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також, досліджуючи питання щодо недійсності угод, встановлено наступні обставини.

Під час перевірки відповідачем взято до уваги:

- акт ДПІ у Київському районі м. Одеси від 23.08.2012 року № 1109/22-34/13918998/63 «Про неможливість проведення зустрічної звірки МП ТОВ «Гамалс», щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за жовтень 2011 року, лютий, квітень, травень 2012 року».

- акт ДПІ у Київському районі м. Одеси від 10.10.2012 року № 1650/22-34/13918998/83 «Про неможливість проведення зустрічної звірки МП ТОВ «Гамалс», щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за червень 2012 року».

- акт ДПІ у Київському районі м. Одеси від 26.12.2012 року № 2743/22-34/13918998/171 «Про неможливість проведення зустрічної звірки МП ТОВ «Гамалс», щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за вересень, жовтень 2012 року».

У висновках даних актів зазначено, що «Операції МП у вигляді ТОВ «Гамалс» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Також, взято до уваги акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 27.07.2012 року № 27478/7/22-5 «Про результати проведення документальної виїзної перевірки ТОВ «Крок-М» з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків ПП «Ріал Дірект Консалтінг» за січень 2012 року, ТОВ «Кімната мрій» за лютий 2012 року, ТОВ «Сітібуд Україна» яким встановлено порушення п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), ТОВ «Крок-М» завищило податковий кредит за грудень 2011 року в сумі ПДВ - 622111,36 грн.

Між ТОВ «Югрант-Сервіс» (Постачальник) та МП у вигляді ТОВ «Гамалс» (Покупець) укладено договір постачання № 3 від 21.01.2012 року (а.с.50-52). Згідно пп.1.1 п.1 договору зазначається, що Постачальник зобов'язується поставити у передбачені цим договором строки, а Покупець прийняти та оплатити згідно з умовами цього Договору товар, що надалі іменується «Товар», в асортименті, кількості, в строки і за цінами, яка вказуються у рахунках-фактури або видаткових накладних, що є невід'ємною частиною (частинами) цього договору, на кожну партію товару складається окремо. Постачальник зобов'язується поставити Товар у точній відповідності із замовленням на окрему партію Товару, який формується на підставі усної або письмової заявки Покупця. На підтвердження виконання пункту цього договору представник позивача надав Видаткові накладні (а.с.12-24), податкові накладні (а.с.25-37) та товарно-транспортні накладні (а.с.38-49).

Але як вбачається з договору, ТОВ «Югрант-Сервіс» являється «Постачальником», а МП у вигляді ТОВ «Гамалс» «Покупцем», а згідно наданих видаткових, податкових та товарно-транспортних накладних вбачається зворотне, тому ставиться під сумнів здійснення такої угоди. А також не вбачається з товарно-транспортних пункту навантаження та пункту відвантаження товару.

Представник позивача в суді першої інстанції пояснив, що в даному договорі допущено технічну помилку, що МП у вигляді ТОВ Гамалс" є покупцем, але доказів на підтвердження цього суду не надав.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже, наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп. 2.4 п. 2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 року № 88, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Згідно з пп. 2.15 -2.16 п. 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені до вимог чинного законодавства.

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV встановлює вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з положеннями цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, згідно з ч. 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV.

Таким чином, суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку про неможливість реального виконання господарської операції між позивачем та МП у вигляді ТОВ «Гамалс».

Отже, позивачем наданими документами не доведено факту дійсності та легальності оподатковуваних господарських операцій. Зокрема, подані позивачем як докази своїх позовних вимог первинні фінансові та бухгалтерські документи не є достатніми для беззаперечного твердження про дійсне виконання господарських операцій з контрагентами, тобто такими, що дають право позивачу віднести відповідні суми до податкового кредиту.

З урахуванням сукупності наведених обставин, суд не може вважати доведеним факт реального виконання господарських операцій, за рахунок яких сформовано податковий кредит.

Суд погоджується з висновком податкового органу про непідтвердженість податкового кредиту належними первинними документами.

Згідно Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що господарські операції позивача з контрагентом суперечать актам цивільного законодавства, встановлено факти, які свідчать про те, що проведення таких операцій не відповідає дійсним намірам сторін і, що вони спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що відповідачем доведено факт правомірності прийняття ним акту та висновків, які зазначені у ньому.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в сукупності, суд першої інстанції цілком правомірно дійшов висновку, що висновки акту Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 10.11.2013 року прийняті без порушенням вимог чинного законодавства, в зв'язку з чим не підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Югрант-Сервіс", - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року по справі № 815/951/13-а, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль