Ухвала суду № 33578989, 17.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2013 року м. Київ К/9991/71586/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Південного оперативного командування, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання нечинним наказу про звільнення та поновлення на роботі за касаційною скаргою Управління Південного оперативного командування на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління Південного оперативного командування, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просив визнання нечинним наказ командувача Південного оперативного командування №19 від 30 грудня 2011 року про звільнення його з посади головного спеціаліста відділу соціального забезпечення Управління Південного оперативного командування за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку зі скороченням штату працівників, зобов'язання відповідача поновити його на роботі на посаді головного спеціаліста відділу соціального забезпечення Управління Південного оперативного командування та виплатити середню місячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03 січня 2012 року по день поновлення на посаді.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

У касаційній скарзі Управління Південного оперативного командування, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 18 серпня 2009 року прийняв присягу державного службовця та працював на посаді головного спеціаліста відділу соціального забезпечення територіального управління Південного оперативного командування. З 30 квітня 2010 року позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу соціального забезпечення Управління Південного оперативного командування у зв'язку зі зміною штату. Відділ соціального забезпечення є структурним підрозділом Управління Південного оперативного командування.

Згідно переліку змін до штату Управління Південного оперативного командування №1/028, що відбувалися на підстави директиви Міністра оборони України №Д-322/1/01 від 18 січня 2008 року, відділ соціального забезпечення перебував в штаті у складі начальника відділу, старшого інспектора-ревізора, головного спеціаліста, провідного спеціаліста та за приміткою 122 у відділі соціального забезпечення дозволялося утримувати за рахунок чисельності військ оперативного командування і фонду заробітної плати при наявності в оперативному командуванні пенсіонерів понад 30 тисяч осіб, на кожні наступні 20 тисяч військових пенсіонерів - одного старшого інспектора-ревізора та на кожні наступні 40 тисяч військових пенсіонерів - одного головного спеціаліста.

На виконання вимог директиви Міністра оборони України №322/1/03 від 14 квітня 2011 року були внесені зміни до штату Управління Південного оперативного командування №1/028, згідно яких відділ соціального забезпечення був виведений за штат Управління Південного оперативного командування, а за приміткою 122 до цих змін за рахунок чисельності і фонду заробітної плати в управлінні оперативного командування дозволяється утримувати відділ соціального забезпечення у складі: начальник відділу, головний спеціаліст (державний службовець) та старший інспектор за виконанням доручень. При наявності в оперативному командуванні пенсіонерів понад 30 тисяч осіб на кожні наступні 20 тисяч військових пенсіонерів дозволяється утримувати одного старшого інспектора-ревізора (військове звання підполковник) та на кожні наступні 40 тисяч військових пенсіонерів - одного головного спеціаліста.

03 листопада 2011 року позивача було ознайомлено з попередженням № 23/1/515/є від 30 вересні 2011 року про скорочення посади головного спеціаліста відділу соціального забезпечення управління Південного оперативного командування.

Наказом командувача ордена Південного оперативного командування №19 від 30 грудня 2011 року по особовому штату державних службовців, відповідно до вимог директиви Міністра оборони України №Д-322/1/05 від 22 червня 2011 року та наказу командувача Південного оперативного командування від 12 липня 2011 року №212 «Про введення в дію переліку змін до штату управління Південного оперативного командування» позивача - головного спеціаліста відділу соціального забезпечення управління 03 січня 2012 року звільнено з роботи за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як було встановлено судами, на підставі наказу командувача Південного оперативного командування від 12.07.2011 року №212 «Про введення в дію переліку змін до штату управління Південного оперативного командування» в штаті відповідача відбулись зміни, за якими зменшена (скорочена) чисельність штатних посад державних службовців (працівників) з 43 до 17, тобто на 26 посад, у тому числі і всі посади у відділі соціального забезпечення, в якому працював позивач, тобто мало місце скорочення штату працівників Управління Південного оперативного командування.

Після проведення відповідачем скорочення чисельності штатних працівників, на підставі примітки 122 до вищевказаних змін штату відповідача за рахунок чисельності і фонду заробітної плати в управлінні оперативного командування поза штатом був утворений відділ соціального забезпечення у складі начальника відділу, головного спеціалісту (державний службовець) та старшого інспектора за виконанням доручень.

Відповідно до частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, передбачених у пунктах 1, 2, 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Згідно з статтею 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, які не містять документального підтвердження того факту, що після попередження про скорочення штатів і до звільнення позивачу пропонувались інші посади в управлінні Південного оперативного командування і позивач від них відмовився, а також доказів неможливості переведення позивача на будь-яку іншу посаду, відповідачем не розглядались питання переведення ОСОБА_4 на іншу роботу в управлінні Південного оперативного командування.

Судами обґрунтовано відхилено посилання відповідача в якості доказу пропонування позивачу іншої роботи та відмови останнього від неї на пояснення свідка ОСОБА_7.(начальник інформаційно-аналітичної групи військової частини А1357), з урахуванням положень ст. ст. 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, на підставі ч.3 ст. 42 Кодексу законів про працю України та Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» позивач, як ветеран військової служби, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1, має переважне право на залишення на роботі у випадку скорочення чисельності чи штату працівників.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали безпідставними посилання відповідача на його необізнаність про наявність у позивача переважного права на залишення на роботі через його неповідомлення про це та дійшли вірного висновку про недотримання відповідачем вимог ст. ст. 42, 49-2 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Тому суди обґрунтовано ухвалили рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірними та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем при звільненні не були додержані вимоги статтей 40, 42, 49-2 Кодексу законів про працю України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права. Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Південного оперативного командування залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: М.І. Мойсюк

В.В. Тракало