Постанова № 33576035, 16.09.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2013 р. Справа № 902/679/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Розізнана І.В. ,

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" на рішення господарського суду Вінницької області від 29.07.2013 р. у справі №902/679/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)"

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про повернення 194670 грн. безпідставно набутих коштів

за участю представників сторін:

позивача - Щетніцького М.В.;

відповідача - ОСОБА_4;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" звернулось до місцевого господарського суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про повернення 194670 грн. безпідставно набутих коштів.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 29.07.2013 року (суддя Яремчук Ю.О.) у вказаному позові відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що 18.04.2012 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)" було укладено договір поставки №170/1-074125, згідно якого відповідачем поставлено позивачу продукцію на загальну суму 1168114,66 грн., в т.ч ПДВ у сумі 194685,78 грн. Зважаючи на те, що вказаний договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками, господарський суд дійшов висновку, що всі його умови були погоджені на основі вільного волевиявлення та свободи договору. З огляду на те, що позивач погодився з ціною договору, яка включала суми податку на додану вартість, а також не надав доказів визнання недійсним договору в будь-якій його частині, суд відмовив в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішення, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та задоволити позов.

Апелянт зокрема зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що спірна сума є податком на додану вартість не відповідає обставинам справи, внаслідок чого суд безпідставно застосував норми ст.ст. 54, 201 Податкового кодексу України. Зауважує, що ФОП ОСОБА_2 є набувачем грошових коштів в сумі 194670 грн. та особою, яка зберегла їх у себе без достатньої правової підстави.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Вінницької області від 29.07.2013 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві вказує, що сторони договору від 18.04.2012 року при визначенні його істотних умов, зокрема умови про сплату позивачем відповідачу спірних 20% ПДВ в ціні поставленого товару, керувались актами цивільного законодавства, у зв'язку з чим позиція апелянта про невідповідність умов договору положенням абз. 1 п.15 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу не має жодного юридичного значення при укладенні договору поставки. Вважає, що виявлені податковим органом порушення податкового законодавства не можуть вплинути на зміст погоджених сторонами істотних умов договору.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та вимоги, відповідно, апеляційної скарги та відзиву на неї.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається із матеріалів справи, 18.04.2012 року ФОП ОСОБА_2 (постачальник) та ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" (покупець) уклали договір поставки № 170/1-074125, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти й оплатити наступну продукцію: пшеницю 3-го класу (далі - товар), урожаю 2011 року у термін і на умовах, передбачених у цьому договорі.

За приписами п. 2.1 договору кількість товару складає 700 тонн +/-5% за вибором постачальника та визначається згідно з складськими документами на зерно, що видаються елеватором, зазначеним у п. 4.1. договору.

Відповідно до п. 4.3 договору датою поставки товару вважається дата оформлення складської квитанції на товар на ім'я покупця, що видається елеватором.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що покупець здійснює оплату 100% вартості товару, що було поставлено за договором, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника у відповідності до реквізитів, зазначених у рахунку постачальника та договорі, протягом 3-х (трьох) банківських днів від дати отримання оригіналів наступних документів: рахунку-фактури на 100% вартості товару, що було поставлено, із зазначенням кількості товару, ціни без ПДВ, загальної суми без ПДВ, суми ПДВ, всього до сплати; видаткової та податкової накладних, виписаних на 100% товару у відповідності до діючого законодавства України; копію квитанції про внесення податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних (у випадку якщо сума ПДВ перевищує 10000 грн.); складської квитанції на зерно, виписаної елеватором на ім'я покупця; картки аналізу зерна (форма № 47), виданої елеватором (за вимогою покупця).

Таким чином, сторонами погоджено кількість та якість товару (розділ 2), ціну та загальну його вартість (розділ 3), строки, умови поставки (розділ 4), порядок розрахунків (розділ 5), відповідальність сторін (розділ 6), вирішення спорів та інші умови (розділи 8, 9).

Договір вступає в силу від дати його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, що випливають з даного договору (п. 9.2 договору).

Колегією суддів встановлено, що на виконання договору поставки № 170/1-074125 від 18.04.2012 року ФОП ОСОБА_2 поставив ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" товар на загальну суму 1168114,66грн., що підтверджується податковими накладними №8 від 20.04.2012 року на суму 422400,96 грн., №9 від 23.04.2012 року на суму 492801,12 грн., №10 від 25.04.2012 року на суму 252912,58 грн.

У свою чергу, згідно платіжних доручень №00014670 від 25.04.2012 року, №00014408 від 24.04.2012 року, №00014360 від 23.04.2012 року позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 1168114,66грн., у т.ч. 194685,78грн. ПДВ.

Факт поставки товару на вказану вище суму та проведення розрахунку за останній сторонами не заперечується та підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними накладними, рахунками, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями.

При цьому, як вбачається, на поставлений відповідачем товар, останнім були виписані податкові накладні, в яких відображена загальна вартість товару, в тому числі ПДВ.

12.02.2013 року позивач звернувся до ФОП ОСОБА_2 із вимогою сплатити безпідставно набуті кошти у сумі 194685,78 грн., посилаючись на те, що підприємець не мав права оформляти податкову накладну, нараховувати та отримувати за дану господарську операцію ПДВ.

Відповіді на зазначену вимогу відповідачем не надано, внаслідок чого виник даний спір.

ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" обґрунтовуючи звернення із позовом до суду про стягнення із ФОП ОСОБА_2 у порядку, передбаченому ст.1212 ЦК України, коштів в сумі 194670,00 грн., посилається на те, що відповідач неправомірно нарахував та включив у ціну товару податок на додану вартість, від сплати якого останній звільнений на підставі абзацу 1 п. 15 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, пунктом 3.1 договору сторони погодили, що ціна товару складає: 1466,67 гривень за тонну без ПДВ, ПДВ 20% складає - 293,33 грн., ціна з ПДВ - 1760,00 гривень згідно п. 15. підрозділу 2 розділу XX Податкового Кодексу України.

Пунктом 3.2 договору визначено, що загальна вартість договору складає 1026669,00 гривень без ПДВ, ПДВ 20% - 205333,80 гривень, разом з ПДВ - 1232002.00 гривень.

Статтею 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За приписами ст. 189 ГК України ціна є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно п. 6.1 ст. 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Податок на додану вартість, відповідно до п. 9.1.3 ст. 9 Податкового кодексу України, є загальнодержавним податком. Пунктом 14.1.178 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

До основних рис, що характеризують податок, відносяться: 1) обов'язковість платежу; 2) його безумовність; 3) сплата до бюджету (чи до державного бюджету, чи до місцевого бюджету); 4) до сплати залучаються особи, що набули відповідно до норм Податкового кодексу статусу платника того чи іншого податку.

У той же час, як законно та обґрунтовано в оскарженому рішенні зауважив суд першої інстанції, порядок нарахування і сплати сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів.

Колегією суддів безспірно встановлено, що ФОП ОСОБА_2 194670,00 грн. податку на додану вартість до бюджету не сплатив, з огляду на що спірні правовідносини не лежать в площинні регулювання податкового законодавства України, а вказана сума є складовою ціни за отриманий позивачем товар, що була погоджена сторонами у п.3.1, п. 3.2 договору.

Відтак, враховуючи, що договір було виконано сторонами у повному обсязі, що ними не оспорюється, за приписами ст. 632 ЦК України зменшення ціни і вартості товарів на 194670,00 грн. є безпідставним.

Колегія суддів відхиляє також доводи апелянта в частині того, що спірна сума отримана відповідачем без достатньої правової підстави та може бути повернута позивачу у відповідності до статті 1212 ЦК України, з огляду на наступне.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ст. 193 ГК України).

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)" та ФОП ОСОБА_2 погодили всі істотні умови договору №170/1-074125 від 18.04.2012 року та уклали його на основі вільного волевиявлення, у тому числі й щодо його ціни.

У той же час, у відповідності до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: 1) факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього підстав, установлених правочином, законами або іншими правовим актами; 3) розмір безпідставного збагачення.

Тобто, з огляду на те, що сторони передбачили сплату 194685,78 грн. в загальній вартості товару за договором поставки №170/1-074125 від 18.04.2012 року, який недійсним визнаний не був та зобов'язання за яким сторони виконали в повному обсязі, спірна сума не може вважатися отриманою відповідачем без достатніх правових підстав та витребування таких коштів відповідно до положень ст. 1212 ЦК України виключається.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання позивача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, апелянт, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 29.07.2013 р. у справі №902/679/13 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

3. Справу №902/679/13 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.