Постанова № 33574417, 16.09.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

16 вересня 2013 р. № 820/7642/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Чевичалова О.І.,

за участю:

представника позивача - Любімого О.М.,

представника відповідача - Лук`янцева С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Комунальне підприємство "Харківський вагоноремонтний завод" (далі - КП "ВАРЗ"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Основ'янської ОДПІ м. Харкова Головного управління мін доходів у Харківській області від 05.07.2013 року № 60; скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.08.2013 № 0000362201 та від 14.08.2013 року № 0000372201.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ на проведення перевірки та податкові повідомлення-рішення є незаконними та необгрунтованими.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на наведені у письмових запереченнях обставини.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій КП "ВАРЗ" зареєстровано як юридична особа та здійснює такі види діяльності: виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу, ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів, виробництво підіймального та вантажно-розвантажувального устаткування, виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства, ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів, виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій. КП "ВАРЗ" є платником податку на додану вартість з 02.07.2007 року.

Фахівцями відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку КП "ВАРЗ", код ЄДРПОУ 34859507 щодо правильності та повноти обчислення податку на додану вартість та включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вартості придбаних товарів (робіт, послуг) у ТОВ "БАЗАЛЬТ ПЛЮС" код ЄДРПОУ 32239404 за період грудень 2010 року, ТОВ "Інтехліс", код ЄДРПОУ 35245557 за період квітень-листопад 2011 року, з ПП "ТЕХНОПРОМ", код ЄДРПОУ 32444732 за період березень-травень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 22.07.2013 року № 240/22.1-04/34859507, яким встановлено такі порушення:

- п.п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8, п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся у сумі 272913,00 грн.;

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1 статті 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в розмірі 242663,00 грн.

За результатами висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення (т.1 а.с.4-5) від 14.08.2013 року:

- № 0000362201 на суму 305199,00грн., в тому числі штрафні санкції - 32286,00 грн.;

- № 0000372201 на суму 293868,00грн., в тому числі штрафні санкції - 51205,50грн.

Позивач не погодився із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями і оскаржив їх до Основ'янської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області. За результатами розгляду заперечень висновки акту перевірки було залишено без змін.

Позивач не погодився із зазначеними діями податкового органу та оскаржив їх у судовому порядку.

З акту перевірки вбачається, що підставою для висновку щодо заниження суми податку на прибуток та заниження суми податку на додану вартість стали акти контрагентів позивача (ТОВ "БАЗАЛЬТ ПЛЮС", ТОВ "Інтехліс" та ПП "ТЕХНОПРОМ"), господарські операції з якими мали безпосередній вплив на вищевказані порушення.

Судом встановлено, що між Департаментом транспорту і зв'язку Харківської міської ради (замовник) та Комунальним підприємством "Харківський вагоноремонтний завод" (виконавець) було укладено ряд договорів, відповідно до умов яких виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з технічного обслуговування, ремонту та відновлення залізничних, трамвайних локомотивів та рухомого складу (т.2 а.с. 133-147).

З метою виконання зазначених договорів позивач придбавав у своїх контрагентів товарно-матеріальні цінності.

Так, судом встановлено, що між ТОВ "БАЗАЛЬТ ПЛЮС", код ЄДРПОУ 32239404, (постачальник) та КП "ВАРЗ" (покупець) було укладено договір поставки від 11.01.2010 року № 245 (т.2 а.с. 151-152).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується систематично постачати та передавати у власність покупця матеріали, деталі та запасні частини трамвайних вагонів Т-3, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Судом встановлено, що на підставі видаткових накладних (т.1 а.с.20, 42) та прибуткових ордерів (т.1 а.с. 16-19, 38-41) позивач отримав товар відповідно до договору.

Розрахунки проводились в безготівковій формі. Оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності була здійснена, що підтверджується виписками з банку, які містяться в матеріалах справи.

На підставі викладеного КП "ВАРЗ" були отримані податкові накладні (т.1 а.с.26-27), які відповідають вимогам ст.201 ПК України.

На підставі податкових накладних позивачем було віднесено суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Товари, придбані у ТОВ "БАЗАЛЬТ ПЛЮС", були використані КП "ВАРЗ" у подальшій господарській діяльності, що підтверджується приймально-здавальними актами (т.1 а.с.13-15), актом приймання виконаних підрядних робіт (т.1 а.с. 21-23) та вимогами (т.1 а.с. 31-37), факт перевезення ТМЦ підтверджується товарно-транспортними накладними.

Отже, ТОВ «БАЗАЛЬТ ПЛЮС» виконало свої зобов'язання за даним договором, а КП "ВАРЗ" прийняло товар за цим договором та використало у своїй діяльності, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "Інтехліс", код ЄДРПОУ 35245557, судом встановлено, що 25.01.2010 року між ТОВ "Інтехліс" (постачальник) та КП "Харківський вагоноремонтний завод" (покупець) було укладено договір поставки матеріалів та запасних частин № 25.01.10, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується постачати у власність покупця матеріали, деталі та запасні частини трамвайних вагонів Т-3, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором (т.2 а.с. 148-150).

Судом встановлено, що на підставі видаткових накладних (т.1 а.с. 165, 167, 171, 174, 195б, 198а, 203в, 206в, 214а, 218, 231, 241, т.2 а.с. 26, 28, 48, 55) та прибуткових ордерів (т.1 а.с. 162-164, 166, 168-170, 172-173, 194-195а, 196-198, 202-203б, 204-205б, 211-214, 214б-217б, 226-230, 232-240, т.2 а.с. 16-25, 27, 40-47, 53-54) позивач отримав товар відповідно до договору.

Розрахунки проводились в безготівковій формі. Оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності була здійснена, що підтверджується виписками з банку, які містяться в матеріалах справи.

На підставі викладеного КП "ВАРЗ" були отримані податкові накладні (т.1 а.с.180-182,193а-193б, 201б-201в, 209-210, т.2 а.с. 14-15, 35, 51), які відповідають вимогам ст.201 ПК України.

На підставі податкових накладних позивачем було віднесено суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Товари, придбані у ТОВ "Інтехліс", були використані КП "ВАРЗ" у подальшій господарській діяльності, що підтверджується приймально-здавальними актами, актами приймання виконаних підрядних робіт та вимогами, факт перевезення ТМЦ підтверджується товарно-транспортними накладними. Зазначені документи містяться в матеріалах справи.

Отже, ТОВ «Інтехліс» виконало свої зобов'язання за даним договором, а КП "ВАРЗ" прийняло товар за цим договором та використало у своїй діяльності, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Щодо відносин позивача з ПП "Технопром", код ЄДРПОУ 32444732, судом встановлено, що між ПП "Технопром" (постачальник) та КП "Харківський вагоноремонтний завод" (покупець) було укладено договір поставки № 300 від 01.04.2010 року (т.2 а.с. 153-154). Відповідно до умов договору постачальник зобов'язується постачати у власність покупця матеріали, деталі та запасні частини трамвайних вагонів Т-3, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Судом встановлено, що на підставі видаткових накладних (т.1 а.с.49, 73, 87, 99, 118, 140-141) та прибуткових ордерів (т.1 а.с. 43-48, 64-72, 76-86, 88-98, 117, 119-139) позивач отримав товар відповідно до договору.

Розрахунки проводились в безготівковій формі. Оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності була здійснена, що підтверджується виписками з банку, які містяться в матеріалах справи.

На підставі викладеного КП "ВАРЗ" були отримані податкові накладні (т.1 а.с. 63, 103-105142-144), які відповідають вимогам ст.201 ПК України.

На підставі податкових накладних позивачем було віднесено суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Товари, придбані у ПП "Технопром", були використані КП "ВАРЗ" у подальшій господарській діяльності, що підтверджується приймально-здавальними актами (т.1 а.с. 52-53, 115-116) та актами приймання виконаних підрядних робіт (т.1 а.с. 54-56, 108-112, 152-154) та вимогами, факт перевезення ТМЦ підтверджується товарно-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи.

Отже, ПП "Технопром" виконало свої зобов'язання за даним договором, а КП "ВАРЗ" прийняло товар за цим договором та використало у своїй діяльності, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Дефектність первинних документів, які було укладено між позивачем та зазначеними вище контрагентами, а також факт нереальності проведення фінансово-господарських операцій судом не виявлено.

Посилання відповідача на висновки актів перевірок контрагентів позивача суд не бере до уваги, оскільки ним не доведено нереальність здійснення контрагентами позивача господарських операцій.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані контрагентами позивача, відповідають вимогам Податкового кодексу України.

Аналізуючи норми Податкового кодексу України (далі - ПК України) суд встановив таке.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п.п. «а» п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

Згідно з п.198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Склад валових витрат та порядок їх визначення встановлено статтями 138, 139 ПК України.

Згідно з п. 138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, будуть порушувати Кримінальний кодекс України або Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись тим, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений, а саме: Конституції України, Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в ході провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також прямо витікає з висновку про те, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочини, що порушують публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинені з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративно-правовими деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентами, є чинними та не визнаними у встановленому порядку недійсними.

Судом також встановлено, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства. Судом встановлено, що придбання позивачем товарів, а також отримання робіт та послуг безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю підприємства, що направлена на отримання доходу.

Позивачем надані всі належні первинні документи, що підтверджують реальність придбання товару, а також отримання виконаних робіт і наданих послуг.

Отже, позивачем було повністю дотримано вимоги ПК України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем зазначених вище норм податкового законодавства.

Таким чином, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до п.п.1, 3 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскаржуваний наказ від 05.07.2013 року № 60 та податкові повідомлення-рішення від 14.08.2013 № 0000362201 та від 14.08.2013 року № 0000372201, прийняті податковим органом, є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства, через що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати наказ Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 05.07.2013 року № 60.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.08.2013 року № 0000362201, № 0000372201.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м.Харкова Харківської області, код ЄДРПОУ 37999628, ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011, рахунок №31217206784011) на користь комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" (код ЄДРПОУ 34859507) судовий збір у розмірі 2294 грн. (дві тисячі двісті дев`яноста чотири) грн..

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 19.09.2013 року.

Суддя Н.А. Полях