Ухвала суду № 33573252, 05.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1311/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

05 вересня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Сорочко Є.О., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оцелот" до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Оцелот.», звернулось до суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.02.2013 № 0000162201, № 0000152201, № 0000202201, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 422565,00 грн., з податку на прибуток у розмірі 573765,00 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 146363,00 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 26.02.2013 № 0000162201, № 0000152201 та № 0000202201.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оцелот.» є юридичною особою, що зареєстрована виконавчим комітетом Васильківської міської ради Київської області 16.03.2001. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 22.03.2001 за № 1894, перебуває на обліку Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області та є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про платника податку на додану вартість від 25.04.2002 № 13659935.

У січні 2013 року, на підставі наказу Васильківської ОДПІ посадовими особами відповідача проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Інжбуд Груп» та ПП «Ольвія-2003», за результатами якої посадовими особами податкового органу був складений Акт від 30.01.2013 року №227/22-01/31292535.

Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток розмірі 546805,00 грн. та податок на додану вартість у розмірі 338051,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.02.2013 року № 0000162201, № 0000152201, № 0000202201, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 422565,00 грн., з податку на прибуток у розмірі 573765,00 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 146363,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку, що відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за вказаними операціями

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущені, що договори про поставку товарів, укладені між позивачем та ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003» є нікчемними і такими, що суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки вказані договори укладено за відсутності наміру дійсної поставки товарів, фактично ніякі товари не поставлялись, а договір укладено лише задля незаконного зменшення об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток.

При перевірці позивача посадовими особами податкового органу взято до уваги Акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 10.10.2012 року № 785/22-06/32312358 «Про проведення невиїзної документальної перевірки ПП «Ольвія-2003» по взаємовідносинам з ТОВ «Прод Маркет» та ПП «Прилукихімснаб», відповідно до якого встановлено, що у контрагентів ПП «Ольвія-2003» відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, а саме: відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, кількість працюючих на підприємстві - одна особа, а відтак, правочини укладені між ПП «Ольвія-2003» та ТОВ «Прод Маркет», ПП «Прилукихімснаб» є нікчемними. Згідно Актів обстеження місцезнаходження суб'єктів підприємницької діяльності від 20.11.2012 року, від 21.11.2012 року встановлено, що ПП «Ольвія-2003», ТОВ «Прод Маркет» та ПП «Прилукихімснаб» не знаходяться за юридичною адресою.

Також, при перевірці позивача посадовими особами податкового органу взято до уваги Акт ДПІ у Подільському районі м. Києва від 15.11.2011 року № 453/23-404/37334659 «Про проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Інжбуд Груп» по взаємовідносинам з ТОВ «Декар Сервіс» відповідно до якого встановлено, що у контрагента ТОВ «Інжбуд Груп» відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, а саме: відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, кількість працюючих на підприємстві - одна особа, а відтак, правочини укладені між ТОВ «Інжбуд Груп» та ТОВ «Декар Сервіс» є нікчемними, будь-яких інших доводів відповідачем не наведено.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.3 та пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

В силу пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як зазначено у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, право на формування податкового кредиту та включення до складу валових витрат певних сум виникає у платника податків у зв'язку із здійсненням ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Так, судом першої інстанції встановлено, що поставка товарів ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003» та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками, сертифікатами відповідності паспортами сертифікатами. Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податку: ТОВ «Оцелот.» понесло реальні витрати на оплату поставлених ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003» товарів. Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується банківськими виписками та податковими накладними.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що висновки щодо позивача були сформовані виключно у зв'язку з оцінкою діяльності не самого позивача, а його контрагента.

Одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про правомірність віднесення позивачем сум податкового кредиту за вказаними господарськими операціями, так як, надані позивачем документи свідчать про товарність укладеної угоди та її реальність.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність належних доказів, які б вказували на порушення податкового законодавства позивачем, що має наслідком безумовне та чітко визначене застосування відповідних санкцій податкового законодавства, та за умов застосування презумпції правомірності рішень платника податку, передбаченого п.4.1.4. Податкового кодексу України є підставою для задоволення позову та скасування оскаржуваного рішення.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність договорів про поставку товарів, укладених між позивачем та ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003» суд першої інстанції правомірно зазначає, що чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ.

Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є по суті цивільні правовідносини, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями. Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок відповідача про недійсність (нікчемність) Договору в Акті перевірки не може бути належною юридичною підставою для винесення оскаржуваного рішення та має лише інформативний характер.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем надано суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки контрагентами товарів. Податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Крім того, представником відповідача не заперечувалось, що на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстрованими юридичними особами та були платниками податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з урахуванням наданих представником позивача та досліджених судом первинних документів, а саме: податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, банківських виписок, позивачем підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003». Тому, позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003».

З огляду на ту обставину, що під час судового розгляду відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за вказаними операціями, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про безпідставність тверджень податкового органу.

Отже, за умов відсутності належних доказів безтоварності зазначеної господарської операції, суд першої інстанції обґрунтовано вважає обмеження відповідачем права позивача на податковий кредит та на формування валових витрат за такими операціями - незаконним, а оскаржуване рішення таким, що підлягає скасуванню як протиправне.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 10 вересня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Є.О. Сорочко

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Межевич М.В.