Постанова № 33569379, 10.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 вересня 2013 року № 826/11315/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Орфей» до відповідачаДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2013 р. № 0003642250.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Орфей» звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2013 р. № 0003642250.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/11315/13-а та призначено справу до судового розгляду на 22.08.2013 р.

В судовому засіданні 22.08.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 12.07.2013 р. № 0003642250;

- стягнути з Державного бюджету на користь ТОВ «Орфей» сплачений судовий збір.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача послався на те, що під час проведення перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, 201.6 та 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) щодо заниження податку на додану вартість у жовтні 2012 р. на суму 58 689 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення, винесене за наслідками такої перевірки та складеного Акта перевірки, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідачем були подані письмові заперечення проти позову, в яких податковий орган просить суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ТОВ «Ю.О. Електронікс-1», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, зазначене товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит.

В наданих запереченнях відповідачем зазначено, що згідно копії пояснення від 24.01.2013 р. ОСОБА_3, який був засновником та директором контрагента позивача ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» (код ЄДРПОУ 32799525), наданого останнім за наслідками досудового розслідування по кримінальній справі, порушеної за фактом фіктивного підприємництва, - ОСОБА_3, усвідомлюючи протиправність своїх дій, зареєстрував таке товариство за винагороду без мети здійснення господарської діяльності, печатки товариства на руках не мав та не підписував жодних первинних та бухгалтерських документів за наслідками господарської діяльності ТОВ «Ю.О. Електронікс-1».

Також, в запереченні на позовну заяву відповідачем зазначено про не надання позивачем ні до перевірки, ні до матеріалів справи передбачених чинним законодавством документів (доказів) на підтвердження фактичності (реальності) господарської операції з контрагентом ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» щодо поставки (транспортування) товару від зазначеного контрагента до позивача, зокрема: товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей на одержання товару, а також не надання доказів укладення таким контрагентом субпідрядних договорів із перевізниками з метою виконання договірних зобов'язань із позивачем щодо поставки товару, оскільки власними силами, за відсутності необхідних матеріальних та трудових ресурсів, такий контрагент позивача особисто не міг виконувати взяті на себе зобов'язання.

В судове засідання 22.08.2013 р. відповідач не прибув та не скерував свого представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на неприбуття відповідача в судове засідання 22.08.2013 р., що був повідомлений належним чином, суд, на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати адміністративну справу № 826/11315/13-а в порядку письмового провадження.

Про перехід до розгляду зазначеної справи в поряду письмового провадження, відповідача було належним чином повідомлено листом від 22.08.2013 р., що був отриманий останнім, та докази зазначеного містяться в матеріалах справи.

За наслідками переходу судом до розгляду справи № 826/11315/13-а в порядку письмового провадження, позивачем 28.08.2013 р. до канцелярії суду було подано клопотання про залучення додаткових доказів разом із переліченими в такому клопотанні документами.

Станом на 10.09.2013 р. інших документів від сторін по справі до канцелярії суду не надходило.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні 22.08.2013 р., всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі направлення від 26.06.2013 р. № 695/22-50П, виданого на підставі п.п. 78.1.11 п. 78.1, ст. 78, ст. 81, ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (зі змінами і доповненнями), та відповідно до постанови слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві Цуркан А.В. від 15.03.2013 р., була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Орфей» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» (код ЄДРПОУ 32799525) за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 27.06.2013 р. № 457/22.509/31779492, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, 201.6 та 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) що призвело до заниження податку на додану вартість у жовтні 2012 р. на суму 58 689 грн.

Так, в Акті перевірки відповідачем було встановлено, що у перевіряємому періоді (з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р.) позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» (код ЄДРПОУ 32799525), щодо надання останніми на користь позивача послуг з поставки товару (радіаторів опалювальних, агрегатів електронасос них, люків підлогових, баків розширювальних, тощо).

На підставі вказаних висновків Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення:

- від 12.07.2013 р. № 0003642250, яким позивачу було донараховано податку на додану вартість в загальному розмірі 73 361,25 грн., в т.ч. за основним платежем 58 689 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 14 762,25 грн.

Однак, вважаючи зазначене податкове-повідомлення рішення ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 12.07.2013 р. № 0003642250 - протиправним, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи, та вивчивши норми чинного законодавства з приводу зазначеного спору, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, згідно п. 4.11 Порядку, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В позовній заяві та в судовому засіданні позивач не заявляв позовних вимог, які б стосувалися не дотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення та підстав проведення документальної позапланової виїзної перевірки, а також належного отримання документів прийнятих за наслідками такої перевірки.

По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства та правомірності визначення позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податкових зобов'язань, з матеріалів справи вбачається наступне.

Зокрема, як підтверджується наявними у справі доказами, у перевіряємому періоді (з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р.) позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» (код ЄДРПОУ 32799525), щодо надання останніми на користь позивача послуг з поставки товару (радіаторів опалювальних, агрегатів електронасос них, люків підлогових, баків розширювальних, тощо).

За наслідками таких правовідносин ТОВ «Орфей» з контрагентом ТОВ «Ю.О. Електронікс-1», позивачем у жовтні 2012 р. було сформовано податковий кредит з ПДВ у сумі 58 689 грн.

Як вбачається з наявних у справі доказів, зазначені правовідносини між позивачем та контрагентом ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» відбувалися на підставі усної домовленості (договору в паперовому варіанті сторонами не укладалося), та на підтвердження реальності здійснення таких господарських операцій із контрагентом ТОВ «Ю.О. Електронікс-1», що передбачали поставку товару від Покупця (позивача) до Продавця (ТОВ «Ю.О. Електронікс-1»), позивачем до перевірки та до матеріалів справи було надано:

- рахунки-фактури: № 285 від 29.10.2012 р., № 264 від 26.10.2012 р., № 266 від 26.10.2012 р., 284 від 29.10.2012 р., № 294 від 30.10.2012 р., № 295 від 30.10.2012 р.

- платіжні доручення: № 613 від 17.12.2012 р., № 612 від 17.12.2012 р., № 645 від 27.12.2012 р., № 641 від 26.12.2012 р., № 640 від 26.12.2012 р., № 646 від 27.12.2012 р., № 644 від 27.12.2012 р., № 643 від 27.12.2012 р., № 633 від 20.12.2012 р., № 632 від 20.12.2012 р., № 600 від 07.12.2012 р.;

- видаткові накладні: № 285 від 29.10.2012 р., № 264 від 26.10.2012 р., № 266 від 26.10.2012 р., № 284 від 29.10.2012 р., № 294 від 30.10.2012 р., № 295 від 30.10.2012 р.

- податкові накладні: № 1042 від 29.10.2012 р., № 1041 від 29.10.2012 р., № 906 від 26.10.2012 р., № 907 від 26.10.2012 р., № 1081 від 30.10.2012 р. та № 1082 від 19.10.2012 р. на загальну суму ПДВ - 58 689 грн.

Отже, саме на підставі зазначених документів, позивачем у жовтні 2012 р. було сформовано податковий кредит з ПДВ у сумі 58 689 грн. по правовідносинах із контрагентом ТОВ «Ю.О. Електронікс-1».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було жодними допустимими доказами спростовано позивачем, згідно пояснення (допиту в якості свідка по кримінальній справі) від 24.01.2013 р. ОСОБА_3, який був засновником та директором контрагента позивача ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» (код ЄДРПОУ 32799525), наданого останнім за наслідками досудового розслідування по кримінальній справі, порушеної за фактом фіктивного підприємництва, - ОСОБА_3, усвідомлюючи протиправність своїх дій, зареєстрував таке товариство (ТОВ «Ю.О. Електронікс-1») за винагороду без мети здійснення господарської діяльності, печатки товариства на руках не мав та не підписував жодних первинних та бухгалтерських документів за наслідками господарської діяльності ТОВ «Ю.О. Електронікс-1».

Таким чином, СУ ГУМВС України в м. Києві було встановлено, що невідомі слідству особи, використовуючи ім'я гр. ОСОБА_3 для прикриття незаконної діяльності створили підприємство, до реєстрації та діяльності якого останній не має жодного відношення. А отже, створення даного підприємства було скеровано на здійснення протиправної діяльності, направленої на ухилення від сплати податків, відмивання та легалізацію коштів.

Також, позивачем жодними допустимими доказами по справі не було доведено суду можливості ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» особисто виконувати взяті на себе зобов'язання по господарських операціях в розрізі правовідносин із ТОВ «Орфей» (щодо постачання товару у великих обсягах та на значні суми), враховуючи необхідність наявності відповідної матеріально-технічної (основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів) та трудової бази (достатньої кількості працівників).

Отже, в даному випадку, є незрозумілим яким саме чином ОСОБА_3Ю (засновник та директор ТОВ «Ю.О. Електронікс-1», що (згідно його особистих пояснень по кримінальній справі) не мав жодного відношення до діяльності товариства та не підписував жодних господарських та фінансових документів від імені ТОВ «Ю.О. Електронікс-1», мав змогу укладати договори та здійснювати господарську діяльність (зокрема в розрізі взаємовідносин із позивачем), а також виконувати такі послуги з постачання товару.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, суд погоджується із висновком відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» носять характер фіктивного правочину, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як суперечить моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦКУ), не виявляється за можливе встановити вільне волевиявлення учасників правочину (ч. 3 ст. 203 ЦКУ), підписи на первинних документах виконані невідомою особою, та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (ч. 5 ст. 203 ЦКУ).

Зазначене відповідно підтверджує неможливість здійснення ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» його господарської діяльності, а отже свідчить про непідтвердження товарності вказаних операцій між суб'єктами господарювання, що є порушенням вимог Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно з частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Крім того, частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).

Згідно зі статтею 56 ГК України, суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Відповідно до ст. 551 Господарського кодексу України визначено ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання , а саме:

- підприємство зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;

- підприємство зареєстровано (перереєстровано) та проваджує фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ні позивачем, ні його контрагентом ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Згідно з пунктом 3 статті 8 Розділу III Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

В даному випаду, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, первинні документи по господарських операціях із контрагентом ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» (зокрема, але не виключно, податкові накладні), від імені останнього були підписані неналежною особою, оскільки, як особисто зазначив засновник та директор ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» в своєму поясненні по кримінальній справі, він, усвідомлюючи протиправність своїх дій, зареєстрував таке товариство за винагороду без мети здійснення господарської діяльності, печатки товариства на руках не мав та не підписував жодних первинних та бухгалтерських документів за наслідками господарської діяльності ТОВ «Ю.О. Електронікс-1».

А отже, на підставі таких неналежним чином оформлених первинних документів (податкових накладних), не може формуватися податковий кредит та валові витрати.

Крім того, як підтверджується наявними у справі доказами, позивачем, ні до перевірки, ні до матеріалів справи не було надано передбачених чинним законодавством документів (доказів) на підтвердження фактичності (реальності) господарської операції з контрагентом ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» щодо поставки (транспортування) товару від зазначеного контрагента до позивача, зокрема: товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей на одержання товару, тощо, а також не було надано доказів укладення таким контрагентом субпідрядних договорів із перевізниками з метою виконання договірних зобов'язань із позивачем щодо поставки товару, оскільки власними силами, за відсутності доведення наявності в останнього необхідних матеріальних та трудових ресурсів, такий контрагент позивача особисто не міг виконувати взяті на себе зобов'язання.

Так, під поставкою розуміється будь-які операції, які передбачають передачу прав власності на такі товари (тобто коли має місце операція з відчуження майна з переходом права володіння користування та розпорядження ).

Тобто поставка - це матеріально-технічне постачання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та їх подальша реалізація з метою отримання економічно-вигідного зиску та отримання прибутку.

Вищий адміністративний суд України в своєму інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначив: «Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також, Верховним Судом України у справі № 21-737во09 (постанова від 08.09.2009 р.) зазначено: «здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суду слід звернути увагу і дати належну оцінку доводам ДПІ щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій».

З даного приводу слід також наголосити на положеннях Наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568) (далі - Наказ № 363).

Так, пунктами 1 та 11.3 Наказу № 363 встановлено, що дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається, а також Дорожній лист - це документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Згідно п. 8.23 Наказу № 363, Замовник зобов'язаний забезпечити контроль за дотриманням законодавства про охорону праці та норм по техніці безпеки при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт і несе повну відповідальність за всі наслідки невиконання ним цих законодавчих актів.

Відповідно до п. 8.25 Наказу № 363, час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 р. № 488/346 і введені в дію з 01.01.1996 р.

Вказаний Наказ є чинним на час розгляду даної справи та був чинним під час здійснення зазначених господарських операцій.

Відповідно до Наказу № 488/346 встановлено, що застосування затверджених даним наказом форм первинних документів є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності, а саме:

- подорожній лист вантажного автомобіля, ф. № 2;

- подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні", ф. № 1 (міжнародна);

- товарно-транспортна накладна, ф. № 1-ТН;

- талон замовника, ф. № 1-ТЗ.

Вантаж, не оформлений ТТН, не приймається до перевезення (п. 47 Статуту автотранспорту). Про факт надання автотранспортних послуг свідчать товарно-транспортні документи, дорожні листи вантажного автомобіля, що підтверджують рух вантажу від пункту відправлення до пункту призначення (передання вантажу одержувачу).

Відповідно п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. а № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (пункт 11.5 Правил). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7). В ТТН вказується дата, марка та номер автомобіля, номер подорожнього листа, назва автопідприємства, ПІП водія, вид перевезень, назва «Замовника», «Вантажовідправника», «Вантажоодержувача», адресу пункту навантаження та пункту розвантаження.

В графі «Відомості про вантаж» обов'язково вказується назва продукції, товару (вантажу), одиниця виміру, кількість, ціна, сума, кількість їздок, заїздів, підписи водія-експедитора та вантажоодержувача.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що використання товарно-транспортної накладної при здійсненні автомобільних перевезень є обов'язковим. Відсутність чи неправильне оформлення ТТН має наслідком, відповідно, відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображені результатів господарської операції в обліку (як бухгалтерському, так і податковому).

В той же час, позивачем ні під час перевірки, ні в судовому засіданні не були надані належним чином оформлені товарно-транспортні накладні на підтвердження реальності надання послуг із постачання товару наведеним вище контрагентом, а відповідно позивачем не було допустимими доказами по справі доведено товарності (фактичності здійснення) таких господарських операцій із вказаним контрагентом.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. № 207 «Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», передбачено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення обов'язковим для водія юридичної особи необхідним є дорожній лист з відмітками про проведення медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Також, згідно спільного Наказу Міністерства транспорту та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346 (далі - Наказ від 29 грудня 1995 року № 488/346) «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», п. 1 передбачено, що типовою формою первинного обліку роботи вантажного автомобіля, є зокрема «Подорожній лист вантажного автомобіля», ф. № 2.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, під час проведення перевірки, ТОВ «Орфей» не було надано перевіряючим вищезазначених документів (подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання ТМЦ та інше) на підтвердження фактичності здійснення господарських операцій з постачання товару із контрагентом ТОВ «Ю.О. Електронікс-1», а також зазначених документів не було надано позивачем під час судового розгляду даної адміністративної справи.

Крім того, позивачем ні до перевірки, ні до матеріалів справи не було надано доказів укладення його контрагентом субпідрядних договорів із перевізниками з метою виконання договірних зобов'язань із позивачем щодо поставки товару, оскільки також того факту, що ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» має можливість особисто та власними силами виконати взяті на себе зобовязання з поставки товару (у великих обсягах та на значні суми), що відповідно передбачає необхідності наявності відповідної матеріально-технічної бази (складів, транспорту, інше) та достатніх трудових ресурсів - позивачем належними доказами у справі доведено не було.

Позивачем також не було допустимими доказами по справі доведено суду обґрунтованість причин не надання до перевірки та до матеріалів справи відповідних первинних документів, що є обов'язковими для підтвердження товарності операцій з постачання товару (зокрема товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, довіреностей на отримання ТМЦ, тощо).

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Як зазначається в рішення ВАС України щодо розгляду подібних спорів, сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом, а саме за відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Враховуючи вищевикладене та наявні у справі докази вбачається, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п. 19 п. 1 ст. 2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із вказаним контрагентом мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки, а саме того, що обов'язкових первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій з поставки товару (як то: товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, тощо), - позивачем ні до перевірки ні до матеріалів справи надано не було, а також позивачем не було допустимими по справі доказами доведено можливість його контрагента особисто виконувати взяті на себе зобов'язання в розрізі правовідносин із позивачем щодо поставки товару, та крім того, наявними у справі доказами підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача, оскільки в своїх письмових поясненнях, наданих за наслідками досудового провадження по кримінальній справі, засновник та директор ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» ОСОБА_3 пояснив, що усвідомлюючи протиправність своїх дій, зареєстрував таке товариство за винагороду без мети здійснення господарської діяльності, печатки товариства на руках не мав та не підписував жодних первинних та бухгалтерських документів за наслідками господарської діяльності ТОВ «Ю.О. Електронікс-1».

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав в повному обсязі вимог ст. 71 КАС України в частині обов'язку надання доказів на вимогу ухвали суду про відкриття провадження у справі щодо звітності контрагента позивача ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» (стосовно чого судом також було прийнято окрему ухвалу відносно відповідача від 10.09.2013 р.), та як наслідок судом не було за можливе встановити матеріально-технічні та кадрові ресурси підприємства, а також визначення ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» податкових зобов'язань в розрізі правовідносин із позивачем та сплати їх до бюджету.

Проте, згідно наявних у справі доказів, суд приходить до висновку щодо відмови позивачу в позовних вимогах, оскільки позивачем в свою чергу також не було надано достатньо допустимих доказів на обґрунтування заявлених ним позовних вимог, а саме передбачених чинним законодавством обов'язкових документів (доказів) на підтвердження фактичності (реальності) господарської операції з поставки (транспортування) товару, зокрема: товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей на одержання товару, а також не надання доказів укладення контрагентом ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» субпідрядних договорів із перевізниками з метою виконання договірних зобов'язань із позивачем щодо поставки товару, або доказів можливості ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» самостійно виконати взяті на себе зобов'язання з поставки товару, що відповідно передбачали наявність в останнього вантажного транспорту, складських приміщень та достатніх трудових ресурсів. .

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 10.09.2013 р.