Постанова № 33563878, 17.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2013 р. Справа№ 910/1028/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Холдингова компанія ,,Київміськбуд"

на рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2013р.

у справі № 910/1028/13 (головуючий суддя Ломака В.С., судді Васильченко Т.В., Любченко М.О.)

за позовом Комунального підприємства ,,Київжитлоспецексплуатація"

до Публічного акціонерного товариства ,,Холдингова компанія ,,Київміськбуд"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Дочірнє підприємство по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально - побутового призначення ,,Екос"

про стягнення 75 029,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство ,,Київжитлоспецексплуатація" (позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства ,,Холдингова компанія ,,Київміськбуд" (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 75 029,01 грн., в тому числі: 70 406, 93 грн. основного боргу, 3 610, 29 грн. пені та 1 011, 79 грн. 3% річних за договором № 06/12К від 29.12.2006р. про надання місця в колекторі та оплату витрат за утримання, технічне обслуговування та ремонт внутрішньоквартального колектора по проспекту Правди, 19.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2013р. у справі № 910/1028/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства ,,Холдингова компанія ,,Київміськбуд" на користь Комунального підприємства ,,Київжитлоспецексплуатація" 70 406,93 грн. основного боргу, 3 348,09 грн. пені, 959,21 грн. 3% річних та 1 703,29 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції послався на законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 70 406,93 грн. за договором № 06/12К про надання місця в колекторі та оплату витрат за утримання, технічне обслуговування внутрішньоквартального колектора по проспекту Правди, 19, Правди, 5 та зробив перерахунок розміру пені та 3% річних, відповідно задовольнивши позовні вимоги в частині стягнення 3 348,09 грн. пені та 959,21 грн. - 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду м. Києва від 11.06.2013р. у справі № 910/1028/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував та порушив норми процесуального та матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження і призначено розгляд скарги на 17.09.2013р.

У судовому засіданні 17.09.2013р. представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідача та представник третьої особи у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду скарги повідомлялись своєчасно у порядку, встановленому ГПК України. Через відділ документального забезпечення 17.09.2013р. надійшло клопотання відповідача про перенесення розгляду справи, яке, на думку колегії суддів, слід відхилити, враховуючи строки розгляду апеляційної скарги, встановлені процесуальним законом, та відсутністю клопотання про продовження цього строку, а також з огляду на те, що по-перше, відповідач хоча й посилається на перебування представника в інших судових засіданнях, проте в порушення ст. 33, 34 ГПК України не надав належних та допустимих доказів зазначених обставин (судова повістка, ухвала суду тощо). По-друге, відповідач є юридичною особою та не позбавлений права направити для участі у судовому засіданні іншого повноваженого представника.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду скарги, передбачених ст. 77 ГПК України та вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд за наявними у справі матеріалами.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2006р. між Комунальним підприємством ,,Київжитлоспецексплуатація" (позивач, власник) та Акціонерним товариством холдингова компанія ,,Київміськбуд" (відповідач, користувач) було укладено договір № 06/12К про надання місця в колекторі та оплату витрат за утримання, технічне обслуговування та ремонт внутрішньоквартального колектора по проспекту Правди, 19, відповідно до розділу 1 якого користувач внутрішньоквартального колектора по проспекту Правди, 19, інженерні мережі якого прокладені в колекторі власника, сплачує останньому витрати на утримання, технічне обслуговування та ремонт внутрішньоквартального колектора.

У відповідності до п. 2.1.1 договору власник зобов'язується надавати місце для прокладки інженерних мереж у колекторі, проводити технічне обслуговування і утримання внутрішньоквартального колектора, що вказаний в додатку 2 до цього договору. Також на власника колектора покладено обов'язок забезпечувати доступ до колектора представників користувача для обслуговування і ремонту прокладених інженерних мереж та обладнання (п. 2.1.2).

Згідно з п. 2.1.5 договору власник колектора зобов'язується утримувати в належному стані колектор, згідно з встановленими технічними вимогами, вживати заходи проти порушення конструкції, технічного стану мереж користувача з боку інженерних мереж інших організацій, яким надане місце в колекторі.

Користувач, в свою чергу, у відповідності до п. 2.2.3 договору зобов'язується проводити своєчасне виконання розрахунків з власником по сплаті коштів на утримання, технічне обслуговування та ремонт внутрішньоквартального колектора у відповідності з порядком, визначеним цим договором.

За змістом договору вбачається, що його предметом є надання користувачу місця для прокладення інженерних мереж у колекторі, що належить власнику (позивачу), тобто надання права користування чужим майном, а також домовленість сторін про оплату (відшкодування) користувачем витрат власника на утримання, технічне обслуговування та ремонт колектора, у якому користувач проклав свої інженерні мережі.

Згідно зі ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Умовами договору, зокрема п. 5.1 договору визначений порядок розрахунків, та обумовлено, що протягом 10 днів після закінчення кожного поточного місяця користувач проводить розрахунок із власником на підставі підписаних актів виконаних робіт, згідно з розрахунком, наведеним у додатку 2, в якому врахована вартість технічного обслуговування та ремонту внутрішньоквартальних колекторів, погоджена протоколом - додаток 1 до договору, для відшкодування вартості витрат користувачем.

Відповідно до п. 7.1 договору він набирає чинності з 29.12.2006 року та діє до 31.12.2007 року.

Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявила про його розірвання, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік (п. 7.2 договору).

Протоколом погодження вартості витрат за утримання та технічне обслуговування внутрішньоквартальних колекторів, який є додатком № 1 до договору сторонами було погоджено вартість витрат за утримання та технічне обслуговування внутрішньоквартального колектора в розмірі 10 850,24 грн. (в розрахунку на кожні 100 п/м на рік).

У відповідності до додатків № 2 до договору розраховано вартість витрат на утримання внутрішньоквартального колектора з грудня 2006 року, яка за рік становить 17 108,66 грн., з 01.09.2007 року в розмірі 17 527,91 грн. за рік, з травня 2008 року в розмірі 18 887,23 грн. за рік, з травня 2011 року 38 760,70 грн. за рік.

Так, між сторонами 07.06.2011р. було укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої викладено п. 1 Предмет договору в новій редакції: ,,Користувач внутрішньоквартального колектора по проспекту Правди, 19, Правди, 5, інженерні мережі якого прокладені в колекторі власника,…" далі за текстом.

Згідно з п. 3 додаткової угоди № 1 дію додатку № 2 до договору припинено, та введено в дію додаток № 2, у якому визначено частку користувача АТ ХК ,,Київміськбуд" від вартості ремонту та обслуговування колектора у розмірі 0,219 та розмір відшкодування в сумі 38 760,70 грн. на рік та за місяць - 3 230,06 грн. (т.1, а.с.25).

05.06.2012 року позивачем в односторонньому порядку підписано додаткову угоду № 2 до договору, відповідно до умов якої, в зв'язку зі змінами з 05.06.2012 року вартості витрат на утримання, технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньоквартальних колекторів згідно з калькуляцією запропоновано внести зміни до договору, та дію додатку 1 до договору припинити, ввести в дію додаток 1 з вартістю витрат в розрахунку на кожні 100 п.м. на місяць без ПДВ 2 644,10 грн. Дію додатку № 2 до договору припинити, та ввести в дію додаток № 2 з вартістю технічного обслуговування та ремонту в розрахунку на рік з ПДВ 77 130,51 грн.

Додатком № 2 (т.1, а.с. 27) визначено частку користувача, яка підлягає відшкодуванню у вартості ремонту та обслуговування колектора у тому ж розмірі 0,219, а також розмір відшкодування в сумі 77 130,51 грн. на рік та за місяць - 6 427,54 грн. у зв'язку із збільшенням вартості ремонту та обслуговування колектора.

Листом № 06/18-2 від 06.06.2012 року позивачем на адресу відповідача було надіслано додаткові угоди, додатки №1,2 для погодження. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем вони підписані не були.

Позивач звернувся до суду, мотивуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору, а саме не оплатою у період з жовтня 2011 року по грудень 2012 року витрат позивача за договором № 06/12К від 29.12.2006р. Відповідно до розрахунку позивача сума основного боргу становить 70 406,93 грн., пеня - 3 610, 29 грн., 3% річних - 1 011,79 грн.

За приписами ст. 193 ГК України, ст. 525 ЦК України встановлено правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов.

Зазначені положення кореспондуються із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості умов договору для їх виконання сторонами.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на положення ст. 188 ГК України, зазначаючи, що пропозиція про підписання додаткової угоди № 2 до договору про збільшення вартості технічного обслуговування та ремонту внутрішньоквартального колектора до 77 130,51 грн. на рік з ПДВ не була ним прийнята, тому використання позивачем відповідних ставок при нарахуванні плати за обслуговування колектору неправомірне.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє зазначені доводи відповідача з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У відповідності до п. 3.1.1 договору № 06/12К від 29.12.2006р. власник має право змінювати вартість витрат за технічне обслуговування та ремонт внутрішньоквартального колектора протягом дії терміну договору в залежності від зміни економічної ситуації і пов'язаних з нею індексації цін, мінімальної заробітної плати, ставок відрахувань в державні фонди, змін вартості матеріалів, транспорту, енергоносіїв, а також зміни витрат на технічне обслуговування колектора, зростання обсягів робіт, надане місце в колекторі для прокладки нових мереж та ін.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про правомірність дій позивача щодо реалізації положень п. 3.1.1 договору та зміни вартості витрат за технічне обслуговування та ремонт внутрішньоквартального колектора в односторонньому порядку.

Також слід зазначити, що відповідач, в разі незгоди з умовами договору, має право ініціювати питання про розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, однак, як вбачається з матеріалів справи, спірний договір у встановленому законом порядку не розривався, його положення недійсними не визнавались, а тому його приписи мають застосовуватись до спірних правовідносин.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що в нього не виникло підстав для сплати заборгованості за договором у зв'язку з відсутністю актів виконаних позивачем робіт, які останній був зобов'язаний надіслати на адресу відповідача на виконання п. 5.1 договору, та позивачем не надано суду належних доказів направлення на адресу відповідача актів виконаних робіт в період: жовтень 2011 року - грудень 2012 року.

Зазначені доводи, на думку колегії суддів, є безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження свої позовних вимог надано рахунки-фактури: № СФ-0000594 від 29.12.2012 р., № СФ-0000539 від 30.11.2012 р., № СФ-0000482 від 31.10.2012 р., № СФ-000369 від 31.08.2012 р., № СФ-0000424 від 28.09.2012 р., № СФ-0000261 від 30.06.2012 р., № СФ-0000313 від 31.07.2012 р., № СФ-0000158 від 30.04.2012 р., № СФ-0000210 від 31.05.2012 р., № СФ-0000055 від 29.02.2012 р., № СФ-0000107 від 30.03.2012 р., № СФ-0000570 від 30.12.2011 р., № СФ-0000003 від 31.01.2012 р., № СФ-0000460 від 31.10.2011 р., № СФ-0000518 від 30.11.2011 р., акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000892 від 31.12.2012 р., № ОУ-0000545 від 31.10.2012 р., № ОУ-0000715 від 30.11.2012 р., № ОУ-0000415 від 31.08.2012 р., № ОУ-0000481 від 30.09.2012 р., № ОУ-0000301 від 30.06.2012 р., № ОУ-0000360 від 31.07.2012 р., № ОУ-0000180 від 30.04.2012 р., № ОУ-0000244 від 31.05.2012 р., № ОУ-0000062 від 29.02.2012 р., № ОУ-0000122 від 31.03.2012 р., № ОУ-0000809 від 31.12.2011 р., № ОУ-0000004 від 31.01.2012 р., № ОУ-0000652 від 31.10.2011 р., № ОУ-0000734 від 30.11.2011 р., реєстри відправленої кореспонденції з поштовими квитанціями, супровідні листи про направлення податкових накладних, актів та рахунків-фактур на адресу відповідача (т.1, а.с. 44-89), чим підтверджується факт надіслання на адресу відповідача платіжних документів.

Як стверджує відповідач, лише 12.03.2013 року на його адресу надійшов лист позивача з платіжними документами (рахунки-фактури та акти виконаних робіт) по договору № 06/12К від 29.12.06р. про надання місця з колекторі та оплату витрат за утримання, технічне обслуговування та ремонт внутрішньоквартального колектора по проспекту Правди, 19, Правди, 5 за період: жовтень 2011 року - грудень 2012 року, та вказані документи були повернені позивачу з проханням надати докази необхідності змін розрахунків витрат на технічне обслуговування колекторів з червня 2012 року та докази виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.

Відповідно до матеріалів справи, відповідачем не було підписано надісланих позивачем актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), однак при цьому й не висловлено жодних заперечень щодо якості та обсягу наданих послуг.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто, слід дійти висновку, що обов'язок виконавця (позивача) надати відповідну послугу кореспондується з обов'язком замовника (відповідача) вказану послугу оплатити.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку, виходячи зі змісту наведених норм закону, акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) за спірний період не є зобов'язанням в розумінні ст. 509 ЦК України, оскільки підставою для виникнення взаємних прав і обов'язків і, відповідно, зобов'язань, згідно зі ст. 11 ЦК України, є саме договір.

Виходячи з системного аналізу норм законодавства та умов договору, колегія суддів вважає, що у даному випадку акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) не є єдиною підставою для оплати згідно з договором, оскільки обов'язок відшкодувати витрати власника (позивача) у користувача виникає з договору, а не за фактом прийому - передачі виконаних робіт, як це встановлено законом, наприклад, для договорів підряду.

Договір № 06/12К від 29.12.2006р., який є підставою позову у даній справі, не містить в собі елементів договору підряду.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На переконання колегії суддів, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання за договором, у зв'язку з чим в останнього в період з жовтня 2011 року по грудень 2012 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 70 406, 93 грн., тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також колегія суддів враховує, що хоча суд першої інстанції помилково визначив природу укладеного між сторонами договору, як договору про надання послуг, проте це не вплинуло на правильність рішення суду про часткове задоволення позовних вимог.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 230 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 5.2 договору його сторони визначили, що за несвоєчасне виконання розрахунків з власником користувач сплачує пеню в розмірі 0, 5 % від суми заборгованості за кожен прострочений день, але не більше 2-х облікових ставок НБУ, що діяли на час сплати.

Положеннями ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, враховуючи те, що позивачем при обрахунку трьох відсотків річних та пені, як правильно було визначено судом першої інстанції, було допущено помилку, перевіривши правильність нарахування штрафних санкцій, погоджується з висновком суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 348,09 грн. пені, 959,21 грн. 3% річних.

Таким чином, позовні вимоги у даній справі позивачем належним чином обґрунтовані та доведені, тому підлягають частковому задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин доводи апеляційної скарги, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 11.06.2013р. у справі № 910/1028/13 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його скасування або зміни, відсутні. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін, з урахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 11.06.2013р. у справі № 910/1028/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Холдингова компанія ,,Київміськбуд" - без задоволення.

2. Матеріали справи № 910/1028/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Агрикова О.В.

Чорногуз М.Г.

Повний текст складено та підписано 19.09.2013р.