Постанова № 33563784, 12.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2013 р. Справа№ 910/12606/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Чорної Л.В.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: не з'явились;

відповідача: Мостепанюк В.І., Андрущак О.Л.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Завод Агромаш"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 04.07.2013р. №910/12606/13 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Завод Агромаш"

до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку

про визнання недійсним розпорядження Державної комісії

з цінних паперів та Фондового ринку №8-КІ-С

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Завод Агромаш" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - відповідач) про скасування розпорядження №8-КІ-С від 16.05.2003р. в частині скасування реєстрації випуску акцій Відкритого акціонерного товариства "Завод Агромаш".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2013р. №910/12606/13 Відкритому акціонерному товариству "Завод Агромаш" було відмовлено в прийнятті позовної заяви на підставі п.1 ч.1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2013р. №910/12606/13 та передати справу до місцевого господарського суду для розгляду по суті.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було невірно застосовано норми процесуального права, зокрема, ст. ст. 12, 62 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до безпідставної відмови у прийнятті позову до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.08.2013р.

В судове засідання 27.08.2013р. з'явився лише представник відповідача. Представник позивача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.08.2013р. подав клопотання про продовження строку розгляду скарги у відповідності до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2013р., на підставі ст. ст. 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 09.09.2013р.

В судовому засіданні 09.09.2013р. представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду без змін як таку, що була винесена з дотриманням норм процесуального права.

Представник позивача в судове засідання 09.09.2013р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 09.09.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 12.09.2013р.

В судовому засіданні 12.09.2013р. представники відповідача підтримали пояснення, надані в попередньому судовому засіданні, просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача в судове засідання 12.09.2013р. не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов'язковою, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, а також зважаючи на обмеженість строків розгляду апеляційної скарги на ухвали місцевого господарського суду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, який має право відмовити у її прийнятті у випадках, передбачених ст. 62 Господарського процесуального кодексу України. Перелік підстав відмови в прийнятті позовної заяви, встановлений частиною першою цієї статті, є вичерпним.

На підставі п.1 ч.1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо спір непідвідомчий господарському суду, зокрема, коли його вирішення законодавством України віднесено до компетенції іншого органу або заява взагалі не підлягає розглядові в судовому порядку (аналогічна правова позиція наведена в п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Як уже зазначалось вище, підставою для відмови в прийнятті позовної заяви про скасування розпорядження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №8-КІ-С від 16.05.2003р. місцевим господарським судом визначено те, що вказаний спір непідвідомчий господарським судам України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Передусім необхідно зазначити, що підвідомчістю є визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

В ст. 12 Господарського процесуального кодексу України наведено перелік справ, підвідомчих господарським судам. Відповідно до вказаної статті господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

З огляду на приписи ч.3 ст. 22 Закону України „Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги ст. ст. 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 Господарського кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (аналогічна правова позиція наведена в постанові пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011р. „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам").

Натомість, спір, про вирішення якого позивачем було подано позов до Господарського суду міста Києва і який був повернутий оскаржуваною ухвалою від 04.07.2013р. №910/12606/13, не відповідає вищенаведеним умовам.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своїй ухвалі, відповідач по справі, приймаючи оскаржуване позивачем розпорядження №8-КІ-С від 16.05.2003р., діяв як суб'єкт владних повноважень (орган державної влади у здійсненні управлінських функцій), а саме розпорядження є актом індивідуальної дії, що зобов'язує позивача, як суб'єкта господарювання, утриматись від вчинення певних дій.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 3 та п.2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Враховуючи підстави та предмет позову, позовна заява Відкритого акціонерного товариства "Завод Агромаш" про скасування розпорядження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №8-КІ-С від 16.05.2003р. в частині скасування реєстрації випуску акцій Відкритого акціонерного товариства "Завод Агромаш" не підпадає під категорії справ, визначених в ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, а отже, не підлягає вирішенню в господарському суді, що в свою чергу свідчить про правомірність застосування Господарським судом міста Києва п.1 ч.1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм процесуального права, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 62, 75, 86, 91, 101-106 Господарського процесуального кодексу, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Завод Агромаш" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2013р. №910/12606/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/12606/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Новіков М.М.

Чорна Л.В.