Рішення № 33563777, 17.09.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2013 р. Справа №917/1604/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічної підтримки "МЕМ", вул.Малишева,11, кв.25, м. Дніпропетровськ, 49098

до Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ", вул. Київська, б.62, м. Кременчук, Полтавська обл., 39631

про стягнення грошових коштів у сумі 22712,89 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача: Байєр М.В.(директор), Зеленська Ю.І

від відповідача: Філатова О.П., довіреність №5 від 03.01.2013 р.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення (19.09.2013 р.).

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 22712,89 грн., з яких: 17496,00 грн. - основний борг за договором поставки № 368Ри від 11.05.2010р., 3681,07 грн. - інфляційних, 1535,82 грн. - 3% річних.

Позивач на позовних вимогах наполягає з мотивів, зазначених у позовній заяві, зокрема посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 368Ри від 11.05.2010 р.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з мотивів зазначених у відзиві на позовну заяву, зокрема посилається на те, що товар, щодо оплати якого виник спір, не можна вважати поставленим по договору, оскільки в наданих позивачем накладних відсутні посилання на Договір №368Ри від 11.05.2010 р. та у зв'язку з цим змінюється період нарахування пені та 3% річних.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, суд встановив:

11.05.2010 р. між позивачем та ВАТ Холдингова компанія "АвтоКраз" (згідно статуту нове найменування - Публічне акціонерне товариство "АвтоКраз") (відповідачем) було укладено договір поставки № 368Ри (арк. справи10-13, оригінал оглянуто у засіданні), згідно якого позивач (продавець) зобов'язався поставити і передати у власність відповідачу (покупцю) товар згідно з специфікацією №1, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити його на умовах цього договору (п. 1.1 Договору).

Згідно п. 5.1 договору розрахунки за виготовлену продукцію здійснюються шляхом переказу грошових коштів відповідачем на розрахунковий рахунок позивача у вигляді 50%-вої предоплати на протязі 30 днів після підписання договору, решту - 50%, протягом 15 банківських днів після одержання продукції, в національній валюті України по банківським реквізитам позивача, вказаних у договорі.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2010 р. (п.11.1 Договору).

Невід"ємною частиною договору є Специфікація №1 на поставку товару (арк.справи 14, оригінал оглянуто судом); згідно даної специфікації, предметом поставки є гайковерт Н410-N-350 (6 шт.), на загальну суму 34 992,00 грн. (співпадає з п.2.2 договору).

В судовому засіданні сторони повідомили, що додаткові угоди до цього договору та інші договори на поставку такого товару між ними не укладалися.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 24.06.2010 року платіжним доручення №4192 (копія в матер. спр., а. с. - 17) з призначенням платежу: "пневмогайковер согл. дог 368 Р от 11.05.2010" перерахував 50% предоплату на рахунок позивача у сумі 17496,00 грн. (тобто, 50% від загальної суми договору, як це передбачено п.5.1 договору).

Як вбачається з позовної заяви, на виконання умов договору та відповідно до специфікації №1 на поставку товару (а.с. - 14), позивач поставив товар, а саме гайковерт Н410-N-350 відповідачу згідно видаткової накладної № РН - 0000288 від 21.07.2010 р. на суму 34992,00 грн. (копія видаткової накладної - арк.15 справи, оригінали оглянуто у засіданні) та виставлений відповідний рахунок-фактура (а.с. - 18).

Факт отримання товару відповідачем підтверджується також належним чином оформленою довіреністю ААВ №312116 від 19.07.2010 р. на отримання його представником Івановою І.П. від позивача товарно-матеріальних цінностей (арк. спр. 16).

Як зазначає позивач, відповідач не виконав належним чином умови договору в частині повної оплати вартості поставленої продукції, в порядку та на умовах передбачених п. 5.1. договору, не сплативши протягом 15 банківських днів після одержання продукції, тобто до 12.08.2010 р., остаточну грошову суму у розмірі 50%, а саме 17 496,00 грн. Дана заборгованість на час розгляду справи судом відповідачем не сплачена.

Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача на підставі ч.1 ст. 193 ГПК України, ст.625 ЦК України - 3681,07 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2010 р. по липень 2013 р. та 1535,82 грн. 3% річних за порушення грошового зобов'язання за період з 13.08.2010 р. по 16.07.2013 р.(розрахунок в матеріалах справи, а.с. - 8).

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 22712,89 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 17496,00 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір поставки та специфікація №1 до нього, видаткові накладні, які містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, платіжне доручення, яким здійснено предоплату за поставлений товар) та підлягають задоволенню. Заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Так, згідно специфікації №1 на поставку товару, що є невід'ємною частиною договору №368 Ри від 11.05.2010 р. відповідачу поставлявся Гайковерт Н410 - N - 350 в кількості 6 шт. за ціною без ПДВ 4860,00 грн., на загальну суму 34992,00 грн. (з ПДВ). Такий же товар, в такій же кількості і за такою ціною був поставлений позивачем відповідачу згідно видаткової накладної №РН- 0000288 від 21.07.2010 р. Крім того, враховуючи, що сторони повідомили, що інших договорів між ними не укладалося та те, що у платіжному дорученні №4192 від 24.06.2010 року при перерахуванні передоплати самим відповідачем в графі "Призначення платежу" зазначено: "пневмогайковер согл. дог 368 Р от 11.05.2010", суд вважає заперечення відповідача необґрунтованими.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Судом перевірено методику розрахунку 3% річних з використанням калькулятора ІПС "Законодавство". За результатами розрахунку стягненню підлягає 1535,81 грн. 3% річних за період з 13.08.2013 р. по 16.07.2013 р. В частині стягнення 0,01 грн. суд відмовляє стягненні у зв"язку з невірним розрахунком позивача.

Відповідно до листа Верховного Суду України N 62-97р від 03.04.1997р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р].

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, заявлені позивачем, підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем при розрахунку інфляційних втрат не були застосовані встановлені індекси інфляції, показник яких був менше 100 % та позивачем до суми боргу, з якої нараховують інфляційні втрати за поточний місяць, помилково додано інфляційні витрати за кожний попередній місяць, що не допускається. Викладене підтверджується і судовою практикою (Постанова Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 р. та Постанова ВГСУ від 30.01.2013 р. по справі №5023/2765/12).

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за період з 13.08.2010 р. по 16.07.2013 р. та усуното вказані неточності, у результаті чого за вказаний позивачем період існування заборгованості розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню, становить 1840,65 грн; в частині стягнення 1840,42 грн. інфляційних втрат позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір розподіляється між сторонами відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. №7).

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» (39631, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська, б. 62, код ЄДРПОУ 05808735, п/р 26008040135980 в філії «Придніпровське регіональне управління» АК Банк «Фінанси і Кредит», МФО 331564) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технічної підтримки «МЕМ»» (49098, м. Дніпропетровськ, вул. Малишева, 11, кв. 25, п/р 26001060369998 в ПАТ «Приватбанк», м. Дніпропетровськ, МФО 305299, код ЄДРПОУ 33517193) 17496,00 грн. основного боргу, 1840,65 грн. - інфляційних втрат, 1535,81 грн. 3% річних та 1581,09 грн. судового збору.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складено 19. 09.2013 р.

Суддя О.С. Мацко