Ухвала суду № 33560254, 10.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5787/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І., Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Шульги О.Г.,

представника відповідача - Марченко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Люм'є» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2013 року,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Люм'є» звернулося у суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.12.2012 року №0026231520, №0026271520, №0026241520, №0026301520, №0026311520.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість на підставі необґрунтованих тверджень податкового органу про нікчемність угод позивача з ТОВ «Інтер Союз Групп».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби проведені камеральні перевірки даних, задекларованих ТОВ «Люм'є» у податковій звітності з податку на додану вартість у червні, липні, серпні та вересні 2011 року, за підсумками яких складено акти від 28.11.2012 року №1907/15-225, №1908/15-225, №1916/15-225, №1910/15-225 та виявлено порушення позивачем вимог п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит за червень 2011 р. на суму 1 725 грн., за липень 2011 р. на суму 1 692 грн., за серпень 2011 р. на суму 3 031 грн., за вересень 2011 р. на суму 8 616 грн.

За результатами камеральних перевірок 19.12.2012 року відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:

1) №0026231520, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 1726 грн., з них 1725 грн. - за основним платежем, 1 грн. - штрафні санкції;

2) №0026271520, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1484 грн.;

3) №0026241520, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі на суму 260 грн., в тому числі 208 грн. - за основним платежем, 52 грн. - за штрафними санкціями;

4) №0026301520, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму в розмірі 5644 грн., з них 4515 грн. - за основним платежем, 1129 грн. - за штрафними санкціями;

5) №0026311520, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму в розмірі 10770 грн., з них 8616 грн. - за основним платежем, 2154 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями податкового органу та наслідками їх адміністративного оскарження до ДПС у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, позивач звернувся до адміністративного суду.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем вказаних податкових повідомлень-рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для нарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість стало виявлення податковим органом безпідставного, на думку останнього, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум сплаченого ПДВ у зв'язку із виконанням договору купівлі-продажу товарів №17к від 01.06.2011 року, укладеного з ТОВ «Інтер Групп Союз».

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на матеріалах невиїзної документальної перевірки зазначеного контрагента позивача, викладених в акті №2438/23-04/37269936 від 24.11.2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби, якими було встановлено, що ТОВ «Інтер Групп Союз» не мало можливості займатися підприємницькою діяльністю, оскільки у податкового органу відсутня будь-яка інформація щодо наявності у підприємства основних виробничих фондів або складських приміщень та відповідних трудових ресурсів, що давало б можливість здійснювати торгово-посередницьку діяльність, внаслідок чого, на думку податкового органу, в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання так і податковий кредит.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Відповідно до ст. 198 названого Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Інтер Групп Союз» укладено договір купівлі-продажу непродовольчих товарів №17к від 01.06.2011 року. Із наданих позивачем первинних документів, що складались сторонами зазначеного договору у зв'язку із виконанням його умов, а саме видаткових накладних №6/06-7, №000000043, №000000056, №000000023 вбачається, що у червні, липні, серпні та вересні 2011 року позивач придбав у ТОВ «Інтер Групп Союз» різноманітні канцелярські товари, оргтехніку та витратні матеріали. Факт оплати вартості придбаного товару підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку позивача №260080419300 у АТ «Брокбізнесбанк», що наявні в матеріалах справи (а.с. 46-50). За наслідками проведених операцій продавцем виписано позивачу податкові накладні №35 від 01.06.2011 року, №3 від 01.07.2011 року, №7 від 01.08.2011 року, №17 від 01.09.2011 року, які відповідають вимогам до змісту, передбаченим п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З огляду на досліджені матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Інтер Групп Союз» підтверджені належними первинними документами.

Обговорюючи правомірність включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні вищевказаними контрагентами, колегія суддів виходить із наступного.

У відповідності до пп. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п.п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням нею правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин, а тому не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Інтер Групп Союз» за звітні періоди, перевірені податковим органом.

Зі змісту актів, складених внаслідок камеральних перевірок позивача, вбачається, що контролюючий орган посилається на те, що правочини позивача суперечать інтересам держави, з чим не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення злочинного умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагента.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Окрім того, колегія суддів наголошує, що камеральні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених Податковим кодексом України. Статтею 76 цього Кодексу передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

З огляду на приведені норми, слідує, що при камеральній перевірці підлягають дослідженню дані податкової звітності, тобто декларацій поданих платником податків. Натомість, як убачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державною податкової служби при камеральних перевірках позивача було проаналізовано податкову інформацію, отриману від іншої державної податкової інспекції, на підставі якої зроблено висновки про порушення позивачем податкового законодавства. Проте, використання податкової інформації, зокрема, за результатами перевірок інших платників податків допускається при проведенні документальних перевірок у відповідності до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, а не під час проведення камеральних перевірок.

Таким чином, колегією суддів установлено, що камеральні перевірки ТОВ «Люм'є», за результатами яких складено акти від 28.11.2012 року №1907/15-225, №1908/15-225, №1916/15-225, №1910/15-225 проведені не на підставі та не у спосіб, передбачений податковим законодавством.

Конституцією України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Відповідно ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі необґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Інтер Групп Союз» у червні - вересні 2011 року.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 206, 212, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складено 13 вересня 2013 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М