Ухвала суду № 33560208, 10.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1260/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Орленко В.І. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Партнер Україна» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ПП «Партер Україна» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.08.2012 року №400 та №0004012301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановлення відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань господарських взаємовідносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у травні 2012 року, за підсумками якої складено акт від 14.08.2012 року №178/22-14/3059882 та виявлено порушення п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за травень 2012 року в сумі 73465 грн., пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2012 року в сумі 77138 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.08.2012 року №400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму в розмірі 110198 грн., з них 73465 грн. - за основним платежем, 36733 грн. - за штрафними санкціями, №0004012301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму в розмірі 115707 грн., з них 77138 грн. - за основним платежем, 38569 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу сум податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення ПП «Партнер Україна» коштів, витрачених за договорами про надання послуг з вантажних перевезень, укладеними протягом травня 2012 року з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, до складу валових витрат підприємства та до складу податкового кредиту, оскільки господарські відносини між зазначеними суб'єктами господарювання не підтверджені належними первинними документами.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Заперечуючи проти задоволення адміністративного позову, відповідач стверджує, що господарські операції з надання позивачу послуг фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 не підтверджені належними первинними документами, зокрема, у товарно-транспортних накладних відсутні номер подорожнього листа, відмітка про фактичний час прибуття та відправлення автомобіля з пунктів завантаження та розвантаження, повні адреси цих пунктів та порядковий номер накладних. Також, відповідач покликається на те, що акти виконаних робіт не містять типу, реєстраційного номеру автомобіля, обсягу (відстані), згідно яких повинна визначатись вартість послуг. Окрім того, податковий орган відзначає, що договори перевезення вантажу, укладені між ФОП ОСОБА_2 та позивачем, останнім до перевірки не надавались. Відповідач також наголошує, що працівниками ГВПМ ДПІ у м. Черкасах було опитано названого контрагента позивача, і за наслідками такого опитання податковий орган дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_2 не зміг документально підтвердити сформовану суму податкового кредиту за травень 2012 року.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на наступне.

Колегією суддів установлено, що у травні 2012 року позивач, як замовник (відправник), вступав у господарські взаємовідносини з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, як перевізником, за договорами про надання послуг з вантажних перевезень від 03.05.2012 року, від 04.05.2012 року, від 07.05.2012 року, від 11.05.2012 року, від 14.05.2012 року, від 15.05.2012 року, від 16.05.2012 року, від 18.05.2012 року, від 23.05.2012 року, від 24.05.2012 року, від 30.05.2012 року без номерів. Предметом зазначених договорів було перевезення власним або іншим транспортом мінеральних добрив згідно усних або письмових заявок замовника (відправника).

На підтвердження виконання умов указаних договорів, сторонами підписано та скріплено печатками акти здачі-прийомки робіт, що містять дані про вантаж, маршрут та вартість послуг. Вартість наданих послуг з перевезення визначалась у відповідності до наданих позивачем рахунків фактур, які містять найменування послуги з указівкою вантажу, маршруту, одиниці виміру, кількість та вартість, а також загальну суму, що підлягає сплаті замовником.

За наслідками наданих послуг контрагентом позивача виписано останньому податкові накладні, які за формою та змістом відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Також, на підтвердження фактичного надання послуг, позивачем надано товарно-транспортні накладні на перевезення мінеральних добрив: аміачної селітри та КАС (добрива рідкі азотні).

Окрім того, позивачем суду надано докази придбання товару, аналогічного мінеральним добривам, що перевозились ФОП ОСОБА_2 у ПАТ «Азот», ТОВ «НФ Трейдінг Україна», ТОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД», що підтверджується видатковими накладними, рахунками-фактурами, наявними в матеріалах справи.

На підтвердження факту реалізації перевезеного ФОП ОСОБА_2 вантажу, позивачем надано податкові та видаткові накладні, за якими товар був поставлений СФГ «ТВК», ПАТ «ВДОА «Південна», ПП «Вегас», ТОВ «Прометей», СТОВ «Новий час», СТОВ «Колос», СТОВ «Пальміравідгодівля», ТОВ «Богданівське», ПрАТ «Рівнянське», СТОВ «Аграрник», ТОВ «Новоукраїнське», ТОВ «Агроконтракт-Н», ТОВ «Агрогран», ТОВ імені Фрунзе, СГ «Альта», ТОВ «Воронівське», ПАТ «Надєжда», ПП «Агророзвиток», СВК «Залузький», ТОВ «Новоукраїнське», ТОВ «СПП-Агро».

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ФОП ОСОБА_2, підтверджуються належними первинними документами.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні контрагентом позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Колегія суддів критично ставиться до покликання апелянта на не зазначення в актах здачі-прийомки робіт реєстраційного номеру автомобіля, обсягу (відстані), згідно яких повинна визначатись вартість послуг, позаяк законодавством України не встановлена обов'язковість зазначення даних реквізитів, а з наданих позивачем інших первинних документів - рахунків фактур та товарно-транспортних накладних можливо встановити вартість послуг та визначити автомобіль, що залучався до перевезення.

Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції в тому, що акт ДПІ у м. Черкасах від 27.07.2012 року №135/17-417/НОМЕР_1 про неможливість проведення зустрічної звірки ФОП ОСОБА_2 щодо підтвердження господарських відносин за травень 2012 року не може бути підставою для встановлення факту безтоварності господарських операцій, укладених між позивачем та цим контрагентом за умови документального підтвердження фактичного здійснення відповідних господарських операцій. Окрім того, податковим органом не вдалося провести зустрічну звірку з огляду на те, що ними було виявлено порушення ОСОБА_2 правил заповнення податкової звітності. З огляду на що, колегія суддів зауважує, що право на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням нею правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ФОП ОСОБА_2, а тому не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру цих господарських взаємовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Отже, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М